| Marina | Data: Sobota, 28.06.2014, 22:30 | Wiadomość # 1 |
|
Grupa: Администратор
Wiadomośc: 127
Plusiki: 1
Status: offline
| Єлішевич Катерина
Маріупольський державний університет
ОБРАЗ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО В ЛІТОПИСАХ САМОВИДЦЯ, ГРИГОРІЯ ГРАБ’ЯНКИ ТА САМІЙЛА ВЕЛИЧКА
Одним з основних джерел найдавнішої та середньовічної історії України є літописи. Це один із різновидів наративних джерел у вигляді оповідей, в яких події викладаються, як правило, за хронологією. Літописи ‒ важливі пам’ятки давньої української літератури літератури, цінні джерела для дослідження слов'янської історії з давніх часів до XVIII століття включно. У них розповідається про походження східних словян, зародження у них державної влади, про політичні, економічні та культурні взаємини між собою та з іншими народами, що ставали підґрунтям для написання вже нових літературних творів. Отже, літописи ‒ твір історичний, тому на їх матеріалі можна дослідити образ Богдана Хмельницького ‒ провідника українського народу у визвольній боротьбі проти загарбників.
Мета роботи полягає у дослідженні й порівнянні образу Богдана Хмельницького в літописах Самовидця, Григорія Граб’янки, Самійла Величка. Літописання досліджене досить активно, що репрезентують праці О. Мишанича «Історико-мемуарна проза», С. Єфремова «Історія українського письменства», П. Симоновського «Краткая опись о козацком малоросийськом народе», В. Горобця «Лексика історично-мемуарної прози першої половини ХVІІІ ст.», В. Шевчука «Малі українські літописи, хроніки та діаріуші», Д. Чижевського «Історія української літератури», І. Іванов «Очерк развития эстетической мысли Украины» тощо. 3 джерелознавчого погляду літопис вивчали М. Максимович, О. Левицький, О. Бодянський, М. Петровський, Д. Багалій, М. Грушевський. Аналізуючи козацькі літописи, слід зазначити, що Богдан Хмельницький – досить суперечлива постать в історії, тому і в літописах цей образ є різноплановим.
Найбільш ґрунтовно образ Богдана Хмельницького подає літопис Самійла Величка, де його зображено як народного захисника, справжнього патріота і могутнього державотворця. «Богдан Хмельницький… бачив, як пани польські й дозорці пригноблюють та озлоблюють своїх українських людей, і вболівав на їхній плач та стогнання братерськими, а скоріше батьківським серцем. Він завжди мав на думці, в який би спосіб відібрати з Барабашевих рук королівські привілеї, видані на користь малоросіянам, ‒ хотів з ними щось досягти корисного для підупалої України» [16, с. 222]. «Помер той, кому разом із вашою милістю панством всю ди допомагала всемогутня рука божа стояти при своїй правді за вольність та свої старожитні права проти братів, але разом із тим ворогів наших ‒ польських савроматів» [16, с. 321]. «До тебе звертаюся з доброю мовою, милий наш вождю, державний руський. Одонацерю, славний Шкандербеку, гетьмане славного всього Запорозького війська і цілої козако-руської України Хмельницький Богдане, до тебе мова, скутого зараз поміж чотирма дошками і мовчазного, вимови й розпоряджень якого незадовго перед цим слухало нас сто тисяч, і ми ставали готові на всякий твій кивок!» [8, с. 321]. Літописець демонструє гетьмана Богдана, як другого Мойсея, який звільнив Україну, землю мирних, працелюбних людей, від тяжкого ярма нападників. «Бог послав їм, як Мойсея, людину на ймення Богдан Хмельницький, і дав йому підтаву й розум визволити від тяжкої кормиги лядської вільний малоросійський народ, і віднайти йому сподівану свободу» [16, с. 223]. Хмельницький так само, як народ український, не хотів продовження нещадної кривавої війни: «бродячися уже многолътною и многкровною войною… готов оную оставити…» [16, с. 422]. Герой-керівник, у баченні Самійла Величка ‒ тактовний, ставиться з повагою до своїх козаків та народу в цілому. Про такого лідера народ завжди мріяв і безоглядно йшов за ним у бій, що фактично можемо спостерігати в народній творчості. Симпатія Величка до харизматичної постаті Хмельницького досить гучно переплітається на сторінках твору з народною симпатією, хоча, з дещо заплющеними очима на певні недоліки гетьмана.
За словами І. Франка образ Хмельницького у Величка: «потужний імпульс до нових розшуків, а отже, знову до глибокого вникнення в дух цієї постаті і в душу цілої епохи, нею започаткованої» [22, с. 151].
На відміну від літописа Самійла Величка літопис Григорія Граб’янки менший, але це не дає підстав вважати, що в ньому образ Богдана Хмельницького є неповним, на нашу думку, його образ у цьому літописі є більш змістовним. Однак слід зауважити, що у літописі Самійла Величка автор дає розлогу оповідь про рід Хмельницького. В літописі Григорія Граб’янкипро рід гетьмана згадується мало, побіжно.
Для Граб’янки серед історичних діячів ‒ державних мужів, політичних вождів, полководців, еталоном видатних людських якостей був Богдан Хмельницький. «Благоразумний, блаагополучний, зряднейший вождь», «великий любітель и страшило ляхов» ‒ подібні епітети супроводжують ім’я гетьмана в «Дійствіях презільної брані…». Возвеличення Б. Хмельницького відповідало тодішнім загальним настроям на Україні. Національно-визвольна війна була, на думку літописця, найважливішою подією історії України, яка залишилась у пам’яті кількох поколінь. Б. Хмельницький з часом набув рис національного героя і наділявся в літературних та історичних творах XVIII ст. ідеальними якостями.
Отже, образ Богдана Хмельницького: центральна постать літопису, поєднує риси реальної історичної особи та ідеального вождя: «преславний вождь запорозький», «муж хитрий у військовій справі і дуже розумний», «в науці латинської мови вправний», бувши «найбільшим недругом шляхти, все ж у війні цій виявив себе і найбільшим справедливцем».
Богдан Хмельницький для Григорія Граб’янки ‒ національний герой, який дуже сміливий, совістливий, мудрий та розумний: «Муж воістину імені гетьманського достойний, вельми смілий у біди входити, вельми совістливий у самих бідах був, при цьому не бувало ні тіло його будь-якими працями знеможене, ані переможена благодушність навітами супротивних. Мороз та спеку рівно терпів, харчу та пиття над потребу не вживав, не давав задоволення єству своєму. Коли ж траплялося від справ та військових занять мав час, тоді мало спочивав і не на багатоцінних одрах, а на постелі, належній воїнові-мужу; про сон не дбав, щоб усамітнене місце собі вибрати, але й між немалим воїнським зібранням, н про що при тому не дбаючи, з тихістю сон приймав. Одежу носив, яка нічим від іншиз не різнилася, зброю так само й коні мало, що ліпші мав від інших. Часто багатьох воїнів своїм військовим плащем прикривав …» [ 33, с. 153].
Дослідники вважають, що якщо у своєму літописі Граб’янка використовував інші літописи, тому частково ‒ характеристика запозичена з літописів Самійла Величка та Самовидця, однак вірш «Похвала віршами Хмельницькому від народу Малоросійського» написаний самим Григорієм Граб’янкою.
Граб’янка приписує Хмельницькому промови в традиціях літописів Київської Русі під час найважливіших історичних моментів. Посмертну характеристику Б. Хмельницького (також давньоруська літописна традиція), автор витримує в дусі традиційних доброчесностей воїна-богатиря.
Хмельницький має дві основні заслуги ‒ визволення України від «тяжкого ярма лядського» та приведення її до російського монарха у підданство.
Змальовуючи образ Богдана Хмельницького, Граб’янка ідеалізує героя, використовуючи при цьому напівлегендарні історії про захоплення королівських привілеїв у черкаського полковника Барабаша, про будівництво фортеці Кодак, про смерть і похорон Богдана Хмельницького.
У всіх літописних працях XVII ‒ XVIII ст. відображення постаті гетьмана, де він займає центральне місце, через те ще ціннішою є праця Самовидця ‒ один із найдавніших творів про Хмельницького.
Свою працю Самовидець починає розповіддю про діяльність гетьмана, який був «козак ростропній в ділах козацких воєнних, и у писмі біглій и часто у двора королевского в поселстві будучій» [16, с. 447].
За Самовидцем виходить, що Хмельницький, виступивши проти польської шляхти, керувався лише мотивами особистої образи, хоча він поєднував інтереси власні з народними інтересами.
Однією з причин перемог Хмельницького над шляхетською Польщею Самовидець вважає союз гетьмана з кримським ханом. За це він дорікає не тільки Хмельницькому, що той «звлаща з таким поганином и ворогом віри христиннской збратавшися» [16, с. 459], а й усім іншим гетьманам, які брали у спільники мусульман. Самовидець за будь-якої нагоди не забуває наголосити, як дорого платять українські гетьмани за такий союз, віддаючи на винищення ордам десятки населених пунктів України.
Переговори в Переяславі з королівським урядом 1649 р., за Самовидцем, закінчилися тим, що Хмельницький одержав «привілей» на «вольності», атрибути гетьманської влади і пообіцяв не робити жодних ворожих кроків проти Польщі. На думку Самовидця, блискучі військові перемоги і особливо похвали чужоземних послів «так зараз по усіх землях слава козацкая и Хмелницкого пойшла, же монархи разніе отзивалися з приязню и подарки присилали» [16, с. 456], спричинилися до того, що в Хмельницького запаморочилась голова і з’явилась зарозумілість, а це нібито вплинуло на дальший хід його політики в бік ще більш непримиренного ставлення до королівського уряду, бо гетьман, «слушной згоди з монархою полским, як з паном своїм не чинил» [16, с. 456].
На відміну від інших літописів, у літописі Самовидця наявні справжні гасла Хмельницького: «жебы при стародавных волностях своїх козацких зоставати», і підкреслено, що після перемог козацьких військ «зараз по усіх землях слава козацкая и Хмелницкого пойшла, же монахи разніе отзивалися з приязню и подарки присилали» [16, с. 429].
Самовидець визнає, що польсько-шляхетська армія була розбита,а лише через м’якосердість Хмельницького польський король не потрапив до неволі.
Самовидець навіть хвалить гетьмана, бо Хмельницький не допустив, «жеби м’їл ся достати монарха християнскій в руки и в неволю бїсурманскую» [16, c. 459]. Отже, літописець зображує гетьмана й далі відданим польському королеві.
Самовидець повторює свою думку про небезпеку союзу Хмельницького з кримським ханом. Козацькі війська, хоч і «дали бой слушній войску королевскому», були розгромлені під Берестечком. Дорікаючи Хмельницькому, автор наголошує: «Аже нестатечная приязнь вовку з бараном» [16, с. 460].
Козацьке військо відступило під Білу Церкву, і Хмельницький «не звонтпил: дал добрій бой» [16, с. 462] польському і литовському військам, хоч і довелось гетьманові на важких умовах підписувати Білоцерківський мир. Так і далі розповідає Самовидець про Хмельницького. Навіть смерть Хмельницького не вразила літописця так, як, скажімо, Величка чи Граб'янку. Він коротко, без співчуття і похвал пише, що Хмельницький, будучи хворим, помер у Чигирині, однак додає, що на похоронах «множество народа, а найболше людей войсковых было» [16, с. 475].
Самовидець наводить ряд негативних висловлювань на адресу полководця. Так, наприклад, союз Хмельницького з кримським ханом Самовидець називає «приязню вовка з бараном», чи опис похорону гетьмана у нього, на противагу Величку, досить лаконічний: поховали у Чигирині, «а было там множество народа, а найбольше людей войсковых было» [16, с. 430].
Отже, у літописі Хмельницький зображується як звичайна «смертна людина» (а не як національний Герой наступних літописів), кмітливий чигиринський сотник, у письмі біглий. Після двох перемог ‒ загордився, хоча мав ставитись до короля польського, як до свого пана.
Висновок. Результати дослідження засвідчують, що козацькі літописи дають оцінку історичним подіям та їхнім діячам (Богдана Хмельницького та іншим). Отже у літописі Самійла Величка, перш за все, зображено Хмельницького як народного захисника, справжнього патріота і могутнього державотворця. Літописець демонструє гетьмана Богдана, як другого Мойсея, який звільнив Україну, землю мирних, працелюбних людей, від тяжкого ярма нападників. Хмельницький так само, як народ український, не хотів продовження нещадної кривавої війни: «бродячися уже многолътною и многкровною войною… готов оную оставити…» [16, с. 422]. Герой-керівник, у баченні Самійла Величка ‒ тактовний, ставиться з повагою до своїх козаків та народу в цілому. Про такого лідера народ завжди мріяв і безоглядно йшов за ним у бій, що фактично можемо спостерігати в народній творчості. Симпатія Величка до харизматичної постаті Хмельницького досить гучно переплітається на сторінках твору з народною симпатією, хоча, з дещо заплющеними очима на певні недоліки гетьмана.
Для Григорія Граб’янки Богдан Хмельницький ‒ національний герой, який здатен захистити та боронити свій рідний край, Україну. Герой, який достойний гетьманської булави та почестей. Людина дуже совістлива, відважна, славна і неподолана.
У літописі Самовидця прихильності до Богдана Хмельницького не спостерігається. Більше того, автор наводить ряд негативних висловлювань на адресу полководця. Так, наприклад, союз Хмельницького з кримським ханом Самовидець називає «приязню вовка з бараном», а опис похорону гетьмана у нього, порівняно з Величком, досить лаконічний: поховали у Чигирині, «а было там множество народа, а найбольше людей войсковых было» [16, с. 430].
У літописі Хмельницький зображується як звичайна «смертна людина» (а не як національний Герой наступних літописів), кмітливий чигиринський сотник, у письмі біглий. Після двох перемог ‒ загордився, хоча мав ставитись до короля польського, як до свого пана.
Таким чином, твори Самовидця, Григорія Грабянки і Самійла Величка ‒ цінне надбання давньої української літератури. Вони знаменували собою засвоєння естетики Бароко вітчизняною історіографією, прагнення синтезувати нові художні форми, стильові прийоми й традиції середньовічного східнослов’янського літописання та фольклорні принципи осмислення історичної дійсності.
Література
1. Грицай М. С. Давня українська література / М. С. Грицай, В. Л. Микитась, Ф. Я. Шолом. – К.: Вища школа, 1989. – 415 с.
2. Збірник козацьких літописів: Густинський, Самійла Величка, Грабянки / Упоряд. та перекл.: В. Крекотень, В. Шевчук, Р. Іванченко. – К.: Дніпро, 2006. – 976 с.
3. Мишанич О. Проблеми вивчення давньої та класичної української літератури / О. Мишанич. // Слово і час. – 2002. – №2. – С. 13‒18
4. Шевчук В. Муза Роксоланська: Українська література XVI – XVIIІ століть: у 2 кн. Книга друга: Розвинене бароко. Пізнє бароко / В.Шевчук. – К.: Либідь, 2005. – 728 с.
Резюме.
В статье рассматривается образ Богдана Хмельницкого в летописях Самовидца, Самуил Величка, Григория Грабянки. На основе сравнения летописей трёх разных авторов можно сказать, что Богдан Хмельницкий представлен в них достаточно противоречиво. В летописях Величка и Грабянки Хмельницкий предстаёт перед нами как герой освободитель, идеальный лидер, мудрый политик, храбрый полководец. А у Самовидца он изображён совсем в ином свете как расчётливый субъект, преследующий в первую очередь свои собственные интересы…
|
| |
| |
