| Marina | Data: Sroda, 04.06.2014, 21:40 | Wiadomość # 1 |
|
Grupa: Администратор
Wiadomośc: 127
Plusiki: 1
Status: offline
| Галенко ВікторіяІванівна
студентка ОКР «Магістр»
Маріупольськийдержавний університет (Україна)
АКЦЕНТЖІНОЧНОСТІ У ПСИХОЛОГІЧНІЙ ПРОЗІ МАРІЇ МАТІОС (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ «ЩОДЕННИК
СТРАЧЕНОЇ»)
«Жіноча» проза як поняття і як явище є неоднозначною категорією літературознавства, оскільки для виділення відповідного масиву художніх текстів переважним чином застосовуються не жанрово-стильові чи ідейно-тематичні виміри, а мотивація за ознаками гендеру автора твору.
Cтворити портрет української жінки на тлі нашої епохи з одного боку легко, адже без неї, її активної громадянської позиції, самовідданої праці, патріотизму та величезної працездатності, терплячості та наполегливості, навряд чи можна було б говорити про існування такого феномену, як сучасна незалежна українська держава, доречі, роль жінки в процесі державотворення у нас практично не осмислена. З іншого ж боку, показати українську жінку такою, яка вона є насправді, з усіма її досягненнями, радощами та печалями, переживаннями та болями, надзвичайно важко.
Одним з явищ, що визначили стуність європейського модернізму кінця 19 – початку 20 ст., була «війна статей», тобто протистояння патріархальних і сучасних уявлень про місце і роль чоловіка та жінки в соціальних і культурних процесах. Це призвело до руйнування структури патріархальної родини, дисгармонізації стосунків між поколіннями. Образ «нової жінки» став знаковим для літературного процесу.
Феміністичний рух – перша системно організована спроба жіноцтва ствердити повноцінність власного буття у патріархальному світі. Фемінізм – теорія рівності двох статей, яка творить ідейну основу організованого руху жінок. Суттю феміністичних переконань є думка, що жінка зазнає суспільної дискримінації, насамперед через приналежність до своєї статті [4, с. 258]. До того ж сама потреба доводити, що жінка – настільки ж повноцінна особистість, як і чоловік, принизлива. Зігмунд Фрейд же зазначав щодо ворожої гостроти фемінізму, що це є проявом агресивної форми захисту
Першою в українській літературі питання фемінізму торкнулася О. Кобилянська зі своєю повістю «Людина». Поборницею жіночих прав була і Леся Українка. Тема фенізму залишається актуальною і в наш час. Це питання хвилює сучасне суспільство не в менше, ніж до сих пір. Дана проблема висвітлюється у роботах Габріелян Н. М., Пушкарьової Н. Л., Котовської М. М. Зазначена проблема має вираження і у творах сучасних письменниць – феміністок: С. Майданської, О. Забужко, Є. Кононенко та багатьох інших.
Серед усіх письменниць, що звеертаються до жіночого питання в українській літературі, на мою думку, Марія Матіос, має найвиразніше розуміння складності цього питання та його взаємоповязаність з іншими проблемами.
Про різні аспекти творчості М.Матіос написано багато статей. Письменниця є автором цілого ряду прозових творів: «Життя коротке»,(2001), Щоденник страченої (2003), «Солодка Даруся» (2004), «Нація»(2002) та ін. у названимх творах можна простежити новаційні пошуки авторки не лишще на жанровому рівні, а й при творрені образу жінки.
Жіночий світ М.Матіос є різноманітним, багатоаспектним іноді шокуючим. Вона звертається до найрізноманітніших образів. ЇЇ жінка представлена у різних хронологічних вимірах: це наша сучасниця, жінка, що пережила війну, жінка доби соціалізму. ЇЇ героїня мешкає у віддаленому гуцульскому селі, у місті, у столиці. І завжди вирізняється своїм способом мислення і самовідданістю своїм чуттям.
Лариса ж, героїня роману «Щоденник страченої» - це уособлення урбаністичного, технокритичного світу, світу нашої сучасності. Вона звичайна киянка, жінка що прагне любові. Героїня всією своєю особою і думками є яскравою представницецею жінки – феміністки, але водночас своїм прагненням вона йде наперекір природою закладеним концепціям свободи.
Вона все життя відчуває залежність від чоловіків. Дитячі стосунки з батьком, які закріпилися в її свідомості, героїня перносить у доросле життя, у підсвідомий вибір коханого який так схожий на тата: «Тато спав упоперк ліжка, закинувши праву руку за голову, а ліву тримав на серці..Я б хотіла й собі такого чоловіка! І щоб він спав так само красиво й незалежно» [1, с. 25]. Героїня знаходить його і повністю віддається йому як тілом так і душею. Але не знаходить того блаженства і щастя на яке сподівалась, а зіштовхується з жорстокою реальністю.
Чоловіків героїня розуміє неординарно, не схоже з іншим. Двічі в книзі лунає фраза: « Мабуть навіки завойованих жінок, як і навіки завойованих територій немає». Вона розуміє, що чоловіки вже не такі благородні, вони вже не можуть: «почерпнути шоломом холодні води Єфрата чи Амазонки». Чоловіки змінились, і, бажаючи виправдатись, називають жінок, що не миряться з цим, суфражистками і феміністками. Героїня висуває свій маленький безмовний протест, називаючи чоловіків – «самцями».
Матіос доводить, що жінка вміє слухати себе й усе, що трапляється з нею глибоко переживає навіть тоді, коли про це згадує: «Нормальна людина завжди живе якщо не майбутнім, то тільки теперішнім. Зазирання в минуле є способом злодійства, віднімання себе від себе» [1, с. 35]
Лариса вибудовує маленький світ навколо себе, але ніяк не може зробити його затишним. За все життя вона покохала лише одного чоловіка. Який з'являється раз в місяць, залишаючи їй лише пусту квартиру і прим'яту постіль: «Тоді я сіла на постіль і до очамріння в очах дивилася, як по діагоналі простирадло знову набирає малюнка його тіла. В якусь мить навіть здалося, що з ліжка війнуло сонним чоловічим запахом» [1, с. 112].
ЇЇ почуття до нього нагадують їй симптоми шизофренії, що закорінюється в її свідомості і не дають вільно рухатись вперед: «Чому я тоді не запитала лікаря про щоденні симптоми шизофренії? І чи ця хвороба поширюється лише на свідомість чи й на серце також?»
В даному випадку авторка проводить неординарну паралель між могутнім почуттям - кохання і психотичним розладом. Тому що в обох випадках, людина живе в своїй персональній реальності, де діють інші закони, відмінні від законів навколишнього світу: «Є лише спогад – хвороба: чоловік, що спить по діагоналі ліжка й одною рукою тримає мою грудь. А на годиннику – завжди третя ранку.»[1, с. 156]
Героїня спробувала звернутися до Бога, як до останнього порятунку. Проте після відвідування церкви вона доходить протилежного висновку: «Бог, мабуть, найбільше любить удатних, не заблудлих, менш грішних..»[1, с. 115]. Теперешнє для героїні вкрито суцільним чорним полотном, а найбільша мрія – жити. Жити і замість цього щоденника з мільйоном символів написати кілька слів: «народилася – любила – страждала – народжувала – втрачала –мучила - вмерла ».
Миткиня змальовує жіночий образ максимально відкрито і емоційно, вона вражає своє нещадною іронією і новаційними елементами, що допомагає читачеві більш осягнути розкутість характеру головної героїні. ЇЇ прагнення до самоусвідомлення і пізнання.
В Ларисі борються два начала: беззахисна маленька дівчинка яка прагне тепла і захисту та сильна вольова жінка, яка розуміє що: «Чоловік це короткочасна жіноча примха, яка з примхливої волі жінки стає її довгочасною проблемою » [1, с. 86]. Але не зважаючи на свою суперечливість, вона добивається свого і має змогу дожити з ним до кінця своїх днів. Завдяки своєрідній формі оповіді – щоденникові записи – авторка найкраще репрезентує внутрішній світ, переживання, пристрасті, думки та потік свідомості головної героїні. Щоденник, який містить записи індивідуального характеру про події, факти, враження у житті героїні, є ретранслятором внутрішнього світу людини, її суб’єктивного буття у матеріальний світ. Письменниця відзначає, що її книга – це «жіночий літопис». Наголошує вона на цьому не випадково, оскільки сучасна жіноча проза позначена зверненням авторів саме до проблем жінки, її самоідентифікації, буття у світі чоловіків. Тільки жінка може тонко вловити і відтворити своєрідну історію жіночої пристрасті, самотності, страху, страждань, роздумів і тривалого очікування щастя.
Сучасні українські письменниці дуже широко подають галерею образів жінок, які уособлюють типових представниць сучасної доби. Зі сторінок творів письменниць постає працьовита натура української жінки, яка, не витримуючи тягаря соціальних та особистих умов, тікає від життя. У висвітленні картин буденного життя українського жіноцтва, авторки показають їх прагнення, почуття і соціальні взаємовідносини на тлі сучасного соціокультурного розвитку. Стереотипи жіночності та чоловічності не просто формують людей – вони часто диктують людям залежно від їхньої статті певні психологічні якості,норми поведінки, рід занять, професії і т.д. У традиційному суспільстві не особистість, а біологічна стать грають вирішальне значення для життя людини. Що диктує свої правила і норми поведінки в літературному процесі, що завдає шкоди як письменнику так і читачу.
Можна констатувати, одначе, що процес сбалансованості чоловічого та жіночого начал в суспільному житті продовжується. Він пов`язаний із скасуванням монологу патріархатної культури, зламом її структур, що вкорінились в громадській свідомості та в суспільних інститутах. Гендерні домінанти свідомості не є “монолітними”. Зміна існуючих норм, структур життя сприятиме скасуванню підлеглого становища жінки, призведе до появи нових перспективних шляхів вирішення проблем суспільства. Процес виходу жіночого буття із репресивного стану в активне і самодостатнє має і буде мати величезний позитивний ефект, відіб`ється на гуманізації суспільства, багатовимірності культури.
Література
1. Марія Матіос Щоденник страченої / Марія Матіос. – Львів: АА «Піраміда». 2005 – 192с.
2. Ставицька Л. Гендерна лінгвістика: українська перспектива / Л.Ставицька // Українська мова. – 2004. -№3. –С.58-66.
3. Агеєва В. Жіночий простір.Феміністичний дискурс українського модернізму / В.Агеєва // Київ.- 2008.
4. Новий тлумачний словник української мови: Т.1: А-К / За ред. В. Яременко, О. Сліпулко. – 2-ге вид.,вип.. – К.: Аконіт, 2003. – С. 778.
5. Тарнашинська Л. Шлях до єдності шукають жінки (співпраця жіночих організацій) / Л. Тарнашинська // Літературна Україна.- 1997.-№6.- С713.
Резюме
Статья рассматривает вопросы о реализации феминистических начал в современной украинской литературе, которые стают более выразительными благодаря исторической перспективе развития феминизма и гендерных студий в литературе. В статье излагаются идеи теоретиков феминизма, сравниваются и анализируются их введения в творчестве украинских писательниц.
|
| |
| |
