| Marina | Data: Sroda, 04.06.2014, 21:37 | Wiadomość # 1 |
|
Grupa: Администратор
Wiadomośc: 127
Plusiki: 1
Status: offline
| Домашина Юлія Максимівна
студентка ОКР Магістр І спеціальності «Українська
мова талітература»
Маріупольський державний університет
ЖІНОЧІОБРАЗИ-АРХЕТИПИ У ФЕМІНІСТИЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ (НА МАТЕРІАЛІ ПОЕТИЧНОЇ ЗБІРКИ ВІРИ
ВОВК «ЖІНОЧІ МАСКИ»)
Віра Вовк – багатогранна особистість з цікавою біографією та неординарним поглядом на творчість, тож дослідження лірики поетеси потребує значної уваги, оскільки її творчий доробок посідає специфічне місце в українському літературному процесі. Відповідно метою нашої статті буде дослідити способи творення жіночих образів на тлі культурної картини світу через призму міфологічного світогляду.
Соціально-політичні умови, зокрема численні репресії змусили податися Віру Вовк у світові мандри – до Німеччини, Бразилії, США. Тому письменниця достатньо органічно змогла засвоїти дві культури – українську і західну, а завдяки жвавому інтересу до мистецтва – ще культури різних країн та епох. Це зумовлено не тільки тим, що вона спиралася на найкращі зразки світової поезії, але й її незвичайним "химерним" художнім світом, який є, на перший погляд, незрозумілим і важким для сприйняття через складне авторське мислення та своєрідну манеру письма. Багато в чому на світогляд та творчі орієнтири поетеси вплинуло перебування у складі Нью-йоркської групи, яка поставила своїм завданням відкритість світу, інтеграцію з іншомовними культурами[5]. Завдяки цій відкритості Вірі Вовк вдалося позбавитися від заангажованих поглядів на жінок і у повній мірі розкрити всі грані жіночої особистості та її непересічного значення у творенні світу з його культурою. Це досить умотивовано, дивлячись на те, що поетеса сформувалася у лавах Нью-йоркської групи, члени якої сформувалися як українські модерністи в еміграційних умовах творчості, ще в середині 50-х років і розпочали свою грандіозну культурно-історичну місію здійснення модерністського проекту, що мав на меті кардинально змінити основні вектори естетичної свідомості у вітчизняній літературі і подолати фатальну для української поезії відірваність від яскраво виражених тенденцій світового модернізму[2]. А, отже, Віра Вовк і до цього часу не змінила напрямку у своїй творчості, плавно переходячи від пізнього модернізму до постмодернізму, працюючи на засадах чистого мистецтва і до того ж піднімаючи тему значення жінки, що є актуальним у набуваючому з кожним роком популярності феміністичному дискурсі. З цього – удосконалення характерних творчих прийомів, зокрема використання метафори, що давала колосальні можливості для утвердження краси як самодостатньої цінності, для відновлення естетичної функції жіночої поезії (читаю у безмежжі моря «Єлизавета Католицька», тасую час на краплини; я розчахнулася навпіл/ при родах шаленої пісні «Альцеста», сонце годує золотою ложкою/ річка стелить срібні кучері «Магдалина»)[1], відкидання канонічних форм віршування і часом навіть зорієнтованість на «вільний» вірш, що утвердився у західноєвропейських літературах – англомовній, іспаномовній.
Якщо звернути увагу на збірку поезій «Жіночі маски», що побачила світ вже у 1993 році, то необхідно відзначити цінність цього доробку Віри Вовк, яка зробила можливим вихід української культури у простори світового культурного досвіду. Поетеса мала на меті проникнути у глибини історії різних народів, що дає змогу знайти шлях до пізнання світу, створення його цілісної картини. Ареал поширення мотивів у збірці дійсно великий: Греція («Гелена», «Медея», «Леда»), Рим («Корнелія», «Лукреція»), Норвегія («Крімгільда»), Єгипет («Клеопатра», «Ніфертіті»), Україна («Либідь», «Ольга», «Ярославна»), Англія («Джульєтта»), Італія («Кольомбіно»), Німеччина («Кудрун»), Франція («Жанна Д’Арк»), Ізраїль («Магдалина», «Рут»), Польща («Ванда»), Туреччина («Роксоляна»), Персія («Шехерезада»), Латинська Америка («Свята Роза»)[1].
Мисткиня ніби збирає по шматочках історії людства і надає їм незвичної поетичної форми, торкаючись проблем моралі, людського буття, патріотизму, краси, мистецтва через опис різних жіночих історій, доль і характерів. Цікавою є і структура збірки, що складається з шістдесяти п’яти поезій, присвячених відомим жіночим постатям і однією узагальнюючою під назвою «Жінка», при цьому першим є вірш, що називається «Єва». Це вмотивовано, адже це перша жінка на землі, матір людства, і саме з неї починається історія, останньою ж представницею виступає княжна Ярославна, що буде доречно розглядати як вияв пошани та надання пріоритетного значення саме Україні, а також вагоме значення українських жінок у творенні світової історії.
«Маски» кожної жінки символізують різні сторони людського буття, душі, характеру тощо. Так, мужність, відважність і рішучість символізують образи Жанни Д’Арк, Марусі Богуславки, Роксолани; мудрість втілено в образах княгині Ольги, Клеопатри; вірність – Пенелопи, Бондарівни, Ванди, Кудрун; Шехерезада символізує мудрість і хитрість; символ переродження – Магдалина, кохання – Джульєтта, Маргарита, Ніфертіті. Милосердя продемонстровано в образах Терези Авільської, Самаритянки, Єлизавети Тюрінгської, яка виносила з палацу свого жорстокого чоловіка хліб для убогих. Мона Ліза символізує загадковість, таємничість. Завдяки такому розмаїттю «масок» перед нами постає цілісний, багатогранний образ Жінки, що складається із дрібніших мозаїк-образів – це жінка-мати (Єва, Берегиня, Йокаста, Корнелія, Ніоба), жінка-воїн (Жанна Д’Арк, Камілля, Брунгільда, Ольга), жінка-коханка (Дзвінка, Маркіза Дос Сантос, Кольомбіна, Роксолана, Крімгільда), жінка-страдниця (Бондарівна, Кассандра, Катерина). Жінка стоїть біля витоків світу, людства, вона може правити народами, воювати, кохати, навчати, плекати; а з іншого боку – бути слабкою, беззахисною та ніжною. Авторка збірки часовими межами підкреслює, що такими жінки були завжди, а не лише із зародженням феміністичного руху. У всі часи представниці жіночої статі були активними учасниками творення світової історії. Отож висвітлення образів жінок різних генерацій у різних жанрах літератури доводить непереривність розвитку фемінної художньої словесності.
Матеріалом для створення збірки послужили відомі жіночі постаті з Біблії, української та всесвітньої історії, фольклору, мистецтва (танок, музика, живопис, театр, література), але все ж більшу частину становить атична міфологія. Це може бути зумовлено усвідомленням Вірою Вовк міфу як джерела мудрості, творчого потенціалу, уособлення краси і патріотизму. У збірці подано не просто імена славетних жінок з античної міфології, це образи-архетипи, що уособлюють різні сторони людського буття: любові дітей до матері, благородства, самовідданості, доблесті, сили духу («Антигона»); материнської любові, нестерпного жалю втрати («Ніоба» – жінка, яка втратила своїх дітей, переживає горе: «на землі що від нього/ сльозавить камінне око/ і корчиться серце камінне ... глухнуть дзвони/ і набрякають гриби отруєні»); патріотизму, саможертовності («Іфігенія»: «кривавим серцем/ твоє ім’я очищаю/ від скверни/ вітчизно»)[1]. У цих вічних образах поетеса намагається побачити проблеми сучасності, і ми можемо з упевненістю твердити, що вони є актуальними повсякчас. Міфи стоять біля витоків світу, а отже – надають ключ до його розуміння, дозволяють загострювати той чи інший аспект життєвих цінностей, гіперболізувати їх, а, отже, – підкреслювати і змушувати замислюватись. Вони побудовані на встановленні гармонії між світом природи і людиною[3]. А образ жінки стоїть ніби проміжна ланка, об’єднуючи ці два світи.
Особливу роль у збірці надано тілесним рецепторам, які реагують на зовнішні подразники (вітер, сонце), які є складовими частинами природи. Тож авторка використовує мотив єднання з природою, ототожнення себе з нею: «Моє волосся переплітається/ З волоссям вітру/ вуха тонуть у шум/ коккосових віял/ думки – у вовну хмар/ у жовтий серп місяця/ над воланами моря» («Аріядна»)[1].
А у вірші «Катерина» поетеса взагалі одухотворює природу, творить її як живий образ, що спостерігає за героїнею, використовується для підсилення трагізму: «…байдуже сонце/ не просльозиться/ не поласиться до колін/вовчий вітер[1]. Письменниця демонструє особливості жіночої рецепції, де пріоритетну роль відіграє тілесне та емоційне, в художніх образах.
Отже, у своїй поетичній збірці «Жіночі маски» Віра Вовк, малюючи багатогранні та яскраві образи-архетипи жінок, показала все багатство світу, його історії та відкрила безкінечні глибини світової культури. У художніх текстах авторка переосмислює канонічні образи. Вона відкидає, заперечує догматизм патріархальної думки щодо виключного значення чоловіків і у творенні історії, культури та мистецтва. Вона презентує Боголюдину-жінку (беручи до уваги збірний образ Жінки), а не Святого у чоловічій подобі. А визначальною рисою ідіостилю Віри Вовк є синтез релігії, фольклору, міфології (християнської, індуїстської, античної) та мистецтв (архітектури, живопису, театру, музики), що виступає чинником творення естетичності та змісту поезій збірки, в основі якої стоїть вічний образ Жінки.
Література:
1. Віра Вовк. Жіночі маски / В. Вовк: – Ріо-де-Жанейро; Женева: [Б.в.], 1993. – 84с.
2. Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. – Львів: Літопис, 1996. — 633 с.
3. Антична література: навчальний посібник / Ковбасенко Ю. І. – 2-ге К56 вид., розшир. та доповн. – К.: Київський університет імені Бориса Грінченка, 2012. – 248 с.
4. Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. – 516 с.
5. Поети Нью-Йоркської групи. Антологія / Упорядники О. Астаф'єв, Анатолій Дністровий. – Київ, 2003.
Резюме: В статье рассматривается собрание поэзий Веры Вовк «Женские маски», а именно – роль женщины в процессе становления истории человечества и культурной картины мира. Осветляется вопрос многогранности женщины, ее значимости. Называются причины выбора поэтессы данной проблематики для своей творческой деятельности. Обозначается роль женской поэзии в развитии феминной художественной словесности.
|
| |
| |
