| Marina | Data: Sroda, 04.06.2014, 21:34 | Wiadomość # 1 |
|
Grupa: Администратор
Wiadomośc: 127
Plusiki: 1
Status: offline
| Сєркутан Марина Євгенівна
студентка 2 курсу
спеціальності«Українська мова та література»
МДУ, Україна
ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНІМОТИВИ В УКРАЇНСЬКИХ КАЗКАХ
Народні казки — це витвір усього суспільства. Звичайно, що кожна казка в основі має сюжет, який розповіла певна людина, але з того часу ця казка як правило переказується великою кількістю людей і досить сильно змінюється.
Казки відрізняються своїми національними особливостями, але разом з тим носять інтернаціональне початок. Одні й ті ж казкові сюжети виникають у фольклорі різних країн, що частково зближує їх, але вони і різні, оскільки відображають національні особливості життя того чи іншого народу.
Чимало праць питанню інтернаціональних сюжетів у казках присвятили такі українські вчені, як Михайло Грушевський, Микола Костомаров, Іван Франко, Леонід Білецький, Олександр Потебня, Михайло Дашкевич, Михайло Драгоманов. На початку 20 століття досліджували та видавали український казковий епос Агатангел Кримський (він досліджував арабські казки, основну увагу звертав на мандрівні сюжети), Вікторія Юзвенко, Петро Іванов [3].
«Схожість» сюжетів та мотивів казок різних народів світу породило серед вчених численні суперечки. Внаслідок протилежних поглядів виникає ряд теорій, які згодом дадуть поштовх для виникнення цілих шкіл фольклористики.
Однією з перших виникає міфологічно-порівняльна школа, засновниками якої стали брати Вільгельм та Яків Грімм. Прибічники школи вважали, що жанри усної словесності походять з міфу, з якого розвивається казка, епічна пісня, легенда та інше. Подібні явища у фольклорі різних народів вони пояснювали спільною для них давньою міфологією, вважаючи, що всі народи індоєвропейської групи в далекому минулому творили одне плем'я.
В основі міфологічно-порівняльних студій лежала так звана «арійська теорія» Якова Грімма. Суть теорії полягає в тому, що дослідження і порівняння елементів побуту, творчості та вірувань арійських народів засвідчують спільність світогляду та усної словесності індоєвропейських народів.
Як кардинально протилежна «арійській» теорії, виникає теорія запозичень або як ще кажуть «теорія мандрівних сюжетів». На думку багатьох фольклористів вплинула праця німецького дослідника народної творчості, засновника міграційної школи Теодора Бенфея. У своїй «Панчатантрі» він висловлює думку, що батьківщиною казкового епосу є Індія, звідки згодом казки поширювалися світом. Власне виникає теорія запозичень, яка швидко збирає прихильників у тому числі і серед українських дослідників. [6, с.40]
Для реалізації мети розглянемо кілька випадків «схожих» сюжетів казок на матеріалі тваринного епосу слов’янськіх народів.
Візьмемо для прикладу народну українську казку «Пан Коцький» [8, с.18]. За сюжетом кота, який називає себе Пан Коцький, з дому виганяє хазяїн. У лісі кіт знайомиться з лисичкою, яка пропонує йому стати її чоловіком. «Подружжя» живе разом, а хитра лисиця лякає жителів лісу своїм новим чоловіком та змушує їх приносити дари Пану Коцькому. Дивно, що наприкінці казки порушуючи закони жанру хитра лисиця та кіт лишаються переможцями, а звірі зітхають із полегшенням: «От,який малий, та чуть-чуть нас усіх не поїв!»
Слід зазначити, що образи казки є традиційними для українського фольклору. Лисиця - це яскравий жіночий образ у тваринному світі, супутниця і втілення Макоші - богині долі і врожаю. Слов'яни шанували лисицю за хитрість, спритність і кмітливість, називали лагідно кумою і сестричкою. Що стосується кота, то він уособлює собою вільну, бродячу істоти, втілення хтивості і прихованої потужності. За сюжетом Пан Коцький лякає Кабана – кіт схопив його хвіст, думаючи, що то миша. З давніх пір кабан символізував військову доблесть, але разом з тим - і жадібність, гордість, хтивість, попрання цнотливості. Можна припустити, що саме в цьому випадку перемога над кабаном означає здолання зла, низьких рис характеру.
Схожий сюжет знаходимо і серед російських народних казок. Так, у казці «Котофей Котофейович» зображено такого ж кота, якого женуть з хати [5, с.264]. Котофей знайомиться з лисицею, яка представляє його звірям-сусідам як свого брата, сташного та лютого. Як і в українському варіанті, налякані страшним «чудовиськом», звірі несуть Котофейовичу їжу, та швидше тікають. Казка має притаманним російським усним творам кінцівку: «Вот и сказка вся, больше плесть нельзя. Сказке конец, а мне березовый ларец. В ларце плошки да ложки, губные гармошки: петь-плясать да поживать, нашу сказочку похваливать». Якщо в українському варіанті кіт лякає кабана, то в російському – ведмедя та вовка. Взагалі в російських казках ведмідь майже завжди виступав дурним, необачливим, подекуди навіть трусливим, тобто його образ є типовим. Вовк досить популярний персонаж російських народних казок, але у свідомості російських людей його образ наділений здебільшого негативними характеристиками. Найчастіше в російських народних казках вовк - це придуркуватий і простакуватий звір, якого постійно всі обманюють і підставляють («Лисичка-сестричка і Вовк», «Вовк і Коза», «Вовк-дурень», «Зимовье звірів»). Але треба відзначити те, що навіть коли вовка в казках представляють дурнем, він ніколи не буває підлим і низьким, на відміну від лисиці. Казкарі начебто спеціально ставлять вовка в умови, що виправдовують його вчинки, які повинні викликати у слухача почуття жалю до нього, але цього не відбувається, тому що немає місця в житті дурниці, жорстокості і жадібності - ось головна теза казок.
Народна болгарська казка «Страшне кошеня» розповідає про маленьке кошеня, якого господарка винесла у ліс [2, с.48]. Налякане звірятко знайомиться з лисицею. Та пропонує йому угоду, що пригріє його, якщо кошеня покаже вхід до курника. Так звірі починають жити разом. Коли кошеня спить, то мурликає, неначе грає на волинці. Звірі лісу хочуть почути дивного музиканта, та хитра лисиця відповідає, що це можливо тільки тоді, коли для неї з кошеням накриють стіл. Поспішаючи на вечерю, кошеня бачить у кущах мишу, та хапає її. Насправді то була не миша, а хвіст зайця який з переляку біжить геть та сповіщає всіх звірів про «страшне кошеня». Майже ідентичний елемент сюжету наявний в українській казці «Пан Коцький», де кіт прийняв за мишу хвіст кабана. Але якщо в українському варіанті така ситуацію зустрічається один раз, то у «Страшному кошеняті» двічі – кошеня приймає за мишу вухо допитливої свині. Кінець казки ідентичний першим двом – кошеня стає головним у лісі та наводить страх на усіх звірів. Невипадковим є момент переляку зайця. Він типовий представник боягузтва у слов’янських народів.
Цікавим моментом є вік котів перших трьох прикладів. Якщо в українській та російській казці це вже дорослі тварини, то болгарська казка показує маленьке кошеня, яке відрізняється хоробрістю та хитрістю. Тобто болгарська казка змальовує перемогу вже над двома пороками – боягузтво (перемога над зайцем) та жадібності (перемога над свинею).
Дещо інша за подіями естонська казка «Лисова наречена» у цілому збігається з сюжетами попередніх[4, с.22]. Тут вже не вказано, що кішку женуть з хати, як у попередніх трьох варіантах. В естонській казці лис шукає собі наречену і краще кішки не знаходить. Вовк та ведмідь, що так хотіли побачити наречену лиса запрошують його з дружиною у гості. Видивляючись гостей з вершечка ялини, вовку здається, що в кішки замість хвоста рушниця. Звірі лякаються «страшної» дружини та ховаються хто куди. Далі знов бачимо повторюваний у трьох наведених казках елемент - кішка хапає вовка за хвоста, приймаючи його за мишу. Побачивши шикарні столи кішка та лис наїдаються досита. Кінець казки радикально різниться від попередніх – подружжя розходиться – кішка йде додому, а лис – до лісу. І якщо в попередніх прикладах застосовується модель лиса-кіт, то в естонський казці бачимо інший варіант – лис-кішка. Саме цим і зумовлене повернення кішки в дім – вона символ домашнього вогнища у слов’ян і тому має жити з господарями.
Пояснити наявність майже однакової казки у чотирьох різних народів можна тим, що вони знаходяться у сусідстві один з одним і так чи інакше контактували між собою.
Розглянемо іншу українську казку «Телятко, кабан, півник, качур та вовки» [9]. Захудале теля вивозять з хати та кидають у лісі на призволяще. Тут телятко зустрічає кабана, півня, качура та шило. Коли приходить осінь, теля вирішує будувати хатку, та всі звірі відмовляють йому у допомозі. Тоді телятко саме будує хату. Взимку змерзлі звірі по черзі просять телятко пустити їх до хати, погрожуючи зруйнувати її. Коли вже кабан, півник, качур та шило живуть у теплій хатці телятка, до них стукають вовки, яких жителі хатки мужньо здолали. Головним героєм казки виступає теля – як символ життєдайності, початку. За повір’ям давніх слов’ян, корова - живильна стихія, мати і годувальниця. Тому саме теля будує хатку – початок всього. Під дахом хатки збираються різні звірі, тобто різні риси характеру, які потім знадобляться для перемоги над вовками – у даному випадку символом злості, ненажерливості та нахабства.
Схожий варіант знаходимо і серед болгарських казок. Так у казці «Як друзі разом у лісі жили» постає віл, але якщо в українській казці його женуть з двору, то в болгарській він йде сам, бо знахабнілий хазяїн хоче його зарізати. Віл йде до лісу, зустрічає там півня, віслюка, кота та зайця. З приходом холодів віл пропонує будувати хатку своїм друзям, та ті, як і в «Телятко, кабан, півник качур та вовки» також відмовляють у допомозі. Збудувавши хатинку, віл з жалощів пускає своїх друзів до себе, в українському ж варіанті звірі погрожують йому. Треба зауважити, що кількість звірів як в болгарській, так і в українській казці збігаються – їх 5.
В угорській казці «Мандрівники та вовки» [7, с.23] замість вола виступає яйце. Мандруючи, воно зустрічає на своєму шляху качку, півня, голку, рака, коня та вола. Йдучи лісом вони натрапляють на порожню хатину, де вирішують ночувати. Коли стемніло, до хати вертаються господарі – 12 вовків. Однин з них йде до хати «на розвідку» дізнатися, хто там сидить. Та нові мешканці чужої будівлі не розгубилися, а прогнали вовка, який доповів своїм одинадцятьом братам, як над ним познущалися. Вовки з переляку повтікали геть. Тут знов таки зустрічаємо елемент «проганяння» ворогів, але якщо у двох попередніх казках кількість героїв становила 5, то у угорському варіанті їх 7, де 2 з них взагалі не є звірами (голка, яйце). У слов'янських народів яйце асоціювалося з родючістю та життєдайністю, тобто образи яйця та телятка (бика) можемо назвати ідентичними, адже саме вони являють собою початок всього живого.
В англійському епосі зустрічаємо казку «Як Джек ходив щастя шукати» [1, с.144]. Замість вола, як було у двох перших казках, героєм-«збирачем» звірів виступає людина – хлопчик Джек. Шукаючи пригод він зустрічає кота, собаку, козу, вола та півня. Друзі натрапляють на хату розбійників та галасом женуть їх геть. Оселившись у хатці, Джек та звірі розуміють, що вночі розбійники можуть повернутися. Коли ж серед ночі до хати приходить один з розбійників, щоб забрати гроші, хитрі звірі лякають його, той тікає та скаржиться друзям на страшних жителів хатки. Англійська казка нараховує 6 героїв, і на відміну від трьох попередніх. Також відмінним є те, що Джек з звірами не будують хатку, як в українській чи болгарській казці, не займають пусту домівку (угорський варіант), а женуть власників хати геть.
Через те, що на проблему «схожих» сюжетів існує багато протилежних поглядів, сказати точно, що спричинило появу ідентичних казок у різник, не слов’янських народів неможливо. Що ж стосується слов’янських казок, то тут можна припустити, що поширення однакових сюжетів у безпосередньому сусідстві та контактуванні народів.
Список літератури:
1. Англійські народні казки: для мол. шк. віку / упор., вступ. слово та переказ з англ. О. І. Тереха; мал. С. Кім. — К.: Веселка, 1980. 151с.: іл. — (Казки народів світу).
2. Болгарські народні казки: для мол. шк. віку. / пер. з болг. Н. Шумади і ін.; вступ. сл. Е. Огняної; іл. Н. Стороженко. — К.: Веселка, 1979. — 192 с.: іл. — (Казки народів світу).
3. Грушевський М. С. Історія української літератури: В 6т. 9 кн. Т.1./Упоряд. В.В. Яременко; Авт. передм. П. П. Кононенко; Приміт. Л. Ф. Дунаєвської [електронний ресурс] – К.: Либідь, 1993. – 392с.
4. Естонські народні казки: пер. з естонської / уклад. Ю. Тедре. - К.: Веселка, 1975. - 120 с.
5. Ненаглядная краса : русские народные волшебные сказки / сост. Т.Ф. Тихончук . ─ Минск : Юнацтва, 1992 . ─ 624 с.
6. Лановик М.Б., Лановик З.Б. Українська усна народна творчість Навчальний посібник / К.: Знання-Прес, 2006.- 591 c.
7. Угорські народні казки: пер. з угорської / уклад. К.А.Бібіков – К.: Веселка, 1985. – 151с.
8. Українські народні казки, легенди, анекдоти / Упоряд., передм. та приміт. В. А. Юзвенко; Худож. В.І. Бариба. – К.: Молодь, 1989. – 432с.: іл.
9.http://proridne.org/folklore/tales/Телятко,%20кабан,%20півник,%20качур%20та%20вовки.html
Резюме
Цель работы - расширить общие знания о школах фольклористики, интернациональных мотивах и сделать попытку самостоятельно выделить схожие сюжеты в сказках разных народов. Анализ выполнен на материале английских, болгарских, венгерских, русских, украинских и эстонских народных сказок. Проблема «мигрирующих» мотивов остается неизученной и до сих пор, а значит, является актуальной.
|
| |
| |
