| Marina | Data: Sobota, 28.06.2014, 23:14 | Wiadomość # 1 |
|
Grupa: Администратор
Wiadomośc: 127
Plusiki: 1
Status: offline
| Тютюма Тетяна Сергіівна
Студенка, Маріупольський державний університет, Україна
ЗВЕРТАННЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ДО КОЗАЦЬКИХ ЛІТОПИСІВ
Одним з основних джерел найдавнішої та середньовічної історії України є літописи. Це один із різновидів наративних джерел у вигляді оповідей, в яких події викладаються, як правило, за хронологією. Українське письменство XIX ст. розвинулось із кращих надбань літературної спадщини предків. Пам’ятки давньої української літератури – літописи – ставали підґрунтям для написання вже нових літературних творів. Ідеї, мотиви, образи автори зчаста запозичують у старої літератури. Образи з давньої української культури знайшли своє відображення у творах українських письменниках. Так, наприклад, Тарас Шевченко будує «Гайдамаки» на «Історії Русів», Пантелеймон Куліш створює «Чорну раду» на матеріалах літопису Граб’янки.
Мета роботи полягає у дослідженні звертання Т.Г. Шевченка до козацьких літописів. Роль історичних матеріалів, зокрема козацьких літописів, у творчості Шевченка неодноразово поставала у центрі наукових пошуків вітчизняних літературознавців, серед яких О. Білецький, М. Возняк, М. Марченко, М. Рильський, І. Франко та ін. Аналізуючи творчу спадщину письменника, слід зазначити, що джерелами низки творів Тараса Шевченка були саме козацькі літописи (Самовидця, Граб’янки, Самійла Величка). Зацікавлення автором історією вплинуло на появу вірша «Чигирине, Чигирине» (1844). Цей твір має багато спільного з літописом Величка, коли автор викладає свої враження від побаченого в Україні: «Він бачив на власні очі наслідки великої руїни, бачив зарослі землею румовища, численні безлюдні міста і замки, порожні вали, колись насипані працею людською, як гори й горби» [1, с.196]. «Всі вони правили тоді за пристановище і поселення диких звірів» [1, с.196]. Фортеці були зруйновані, «зарослі землею, запліснявілі, обсаджені бур’яном і повні лише червів, і зміїв й усякого гаддя, що там гніздиться» [1, с.196]. Поля й долини покриті мохом, очеретом і бур’яном, занедбано «ліси й великі сади, красні діброви й річки, стави й … озера» [1, с. 196]. Таке ж зображення картини можна зустріти й у Шевченковій поезії: «…заснула Вкраїна, / Бур’яном укрилась, цвіллю зацвіла, / В калюжі, в болоті серце прогноїла / І в дупло холодне гадюк напустила, / А дітям надію в степу оддала…» [2, с. 194] Але фінал різний, бо на відміну від Величка автор сподівається на краще: «…встане / Правда на сім світі» [2, с. 196 ].
Впливом козацьких літописів позначені такі твори ТарасаШевченка, як «Гайдамаки», «Тарасова ніч», «І мертвим, і живим,..», «Великий льох» тощо. Пишучи «Гайдамаки» поет звертається до найрізноманітніших джерел – від народних до наративних. Показовим є зображення гайдамацького повстання під назвою Коліївщина. В літописі Граб’янки наступним чином зображено першу козацьку битву з ляхами: «А самі ж гетьмани з коронними військами з військовим обозом та піхотою повагом путівцями простували, на лихо біду не сподіваючись…хотіли Хмельницького одним ударом розбити та всю силу козацьку пострамити… і не знали, що й він готовий до бою» [1, с. 890]. А у Т.Г. Шевченка ці події викладені так: «Поєднались, - дожидають / Великого свята. / У темному гаю, в зеленій діброві, / На припоні коні отаву скубуть; / Осідлані коні, вороні готові. / Он кого, дивіться. / Лягли по долині, / Неначе побиті, ні слова не чуть. / Ото гайдамаки. / На ґвалт України / Орли налетіли…» [2, с. 86].
У «Тарасовій ночі», зображуючи козацьку битву з ляхами під Переяславом, митець із гірким сарказмом змальовує історичні події: «Обізвавсь Тарас Трясило / Віру рятовати,… / Вже не три дні, не три ночі / Б’ється пан Трясило. / Од Лимана до Трубайла / Трупом поле крилось. / Ізнемігся козаченько, / Тяжко зажурився, / А поганий Конецпольський / Дуже звеселився. / Зібрав шляхту всю докупи / Та й ну частовати…[2, с. 46]. Т. Шевченко спирається на літопис Григорія Граб’янки, в якому ці історичні події зображуються наступним чином: «Обрали собі гетьмана Тараса і року 1628 під Переяславом вступили в битву з ляхами… козаки зібрали настанови і вирушили на Кумейки супроти ляхів, але під Кумейками коронний гетьман Конецпольський, до підступу вдавшись здолав козаків…» [1, с. 886].
Поет створив реальний образ мужнього курінника повсталих – Тараса Федоровича (Трясила), який, вболіваючи за загальні народні інтереси, в найскрутіші хвилини звертається до повстанців за порадою, як подолати сильного ворога. У поемі наголошується, що в розгромі польського-шляхетського війська під Переясловом основну роль відіграли повсталі маси, козаки що « як та хмара , / Ляхів обступали. / Як став місяць серед неба, / Ревнула гармата; / Прокинулись ляшки-панки / – Нікуди втікати!» [2, с. 53]. Також цими рядками у поемі автор наголошує, що ворогами українського народу були не поляки в цілому, а «ляшки –панки».
У поезії «На вічну памʼять Котляревському», написаній у 1838 році в Петербурзі під час враженням звістки про смерть поета ( і, за спостереженням І. Франка, під впливом «Історії Русів»), уперше досить виразно лунає мотив козацької слави, який є характерним для всіх козацьких літописів, зокрема Величка, Грабʼянки, Самовидця, який трансформується в мотив смутку за козацькою славою. Хоч цей твір і не розглядається у контексті історичних поезій Шевченка, але він, може, якнайкраще дає уявлення про всі подальші мотиви в історичних творах письменника. Про це говорить той факт: попри те, що в поезії переважають мотиви марності усього земного («Минулося, пропало,.. Згадай добре – среце вʼяне Чому не осталось? Отож гляну та згадаю: Було як смеркає, Защебече на калині – ніхто не минає…», [2, с. 35]) – головний все-таки мотив слави: «Все сумує, – тільки слава сонцем засіяла» [2, с. 36].
Тим часом поему «Гамалія» поет присвячує оспівуванню морських походів козаків на Туреччину: «У море ревнуло Босфорову мову, / У Лимань согнало, а Лимань Дніпрові, / Тую журбу-мову на хвилі подав..» [2, с. 57]. Як наслідування саме козацьких літописів варто розуміти використання Т. Шевченком уривків з історичних пісень, дум, оскільки зразки фольклорних творів знаходимо і в козацькому літописанні.
У поемі «Гамалія» Т. Шевченко згадує про Сагайдачного, називає його ченцем услід за Д. Бантишем-Каменським: «Вона боїться, щоб ченець / Не засвітив Галоту знову…» [2, с. 61]. У стилі козацького літописання Шевченко вводить у текст промови, звертання до Бога за Україну: «О милий Боже України. / Не дай пропасти на чужині, / В неволі вольним козакам! / І сором тут, і сором там – / Вставать з чужої домовини, / На суд твій праведний прийти, / В залізах руки принести / І перед всіми у кайданах Стать козакові…» [2, с. 161-162]. Ця промова нагадує відомі слова Б. Хмельницького про Страшний Суд і необхідність дій згідно з нормами моралі
Звертаючись до літописних джерел, зокрема до літопису Величка, де найяскравіше зображено події ХVII ст., митець вивчає діяльність прадідів і прослідковує причини звиродніння. В оцінці їхньої діяльності Т. Шевченко спирався на загальнонародні цінності, на шкалу народної етики і моральності, основану на принципі бінарних опозицій добра і зла. Оцінка діяльності гетьманів та козацької старшини Самійла Величка залежала від їхнього ставлення до України, її народу, національних інтересів. Так, Я. Сомка, І. Брюховецького, Д. Многогрішного автор засуджує за те, що старе козацьке право скасували заради власних бажань і амбіцій, провадили міжусобні війни і проливали багато крові; порядок в Україні тримався за Хмельницьокого та Сагайдачного. Автор прихильно ставився до Визвольної боротьби Б. Хмельницького, але засуджує змагання його наступників, адже ті руйнували державу.
Зупиняючись на оцінці Т. Г. Шевченком особи Б. Хмельницького, слід відзначити, що в деяких віршах ( «Розрита могила», «Сліпий», «Великий льох», «Стоїть в селі Суботові») містяться різкі докори прославленому гетьманові. Так, у вірші «Розрита могила» поет називає його «нерозумним сином» [2, с. 177]: «якби була знала, / У колисці б задушили, / Під серцем приспала…»[2, с. 177]. Також мотив засудження дій Б. Хмельницького відчувається у містерії «Великий льох», коли Хмельницький 8 січня 1654 р. на нараді в Переяслові ухвалив рішення про возʼєднання України з Росією: «А того й не знала, / Що він їхав в Переяслав / Москві присягати!..» [2, с. 233]. А у висновку: «Чом я з нею / Відер не побила! / Батька. Матір, себе, брата / Собак отруїла»[2, с. 233]. Негативне ставлення також спостерігаємо у вірші «Три лірник» в якому автор щоб охарактеризувати козацького гетьмана використав іронію «От доброго Богдана! / Черепок, гниле корито / Й костяки в кайданах», «Я вам дам Богдана, / Мошенники, дармоеды! / И песню сложили / Про такого ж мошенника…» [2, с. 245]. У вірші «Стоїть в селі Суботові» проявляється негативне ставлення «Отак-то, Богдане! / Занапастив єси вбогу / Сироту Україну!» [2, с. 246].У вірші «Гайдамаки» Хмельницького згадують як славного воїна «Згадайте Богдана / Старого гетьмана; / Та,як ми, з ножами, / з ножами святими, / ляхів погойдаємо» [2, с. 76].
Не завжди оцінка дій гетьманів, зокрема Б. Хмельницького у Т. Шевченка збігається з літописною, що доводить осмислення митцем історичних джерел та власну інтерпритацію образів.
Висновки. Опрацювавши «Кобзар» Т. Г. Шевченка можна згадати низку творів, в яких спостерігається вплив козацьких літописів: «Тарасова ніч», «Гамалія», «На вічну памʼять Котляревському», «Великий льох», «Чигирине, Чигирине». «У неділеньку святую», «Заступила чорна хмара», «П.С.», «І мертвим, і живим», «Розрита могила», «Три лірники», «Гайдамаки», «Іржавець».
Результати дослідження засвідчують, що козацькі літописи стали для Тараса Шевченка першоджерелом написання низки поезій, творення образів історичних постатей, які знайшли власну інтерпретацію у творчості митця. Геній Т. Шевченка полягав в умінні творити неперевершені, не бачені досі поетичні образи, які мали колосальну ідейну спрямованість і стояли недосяжно від первісних джерел. Змальовуючи історичні події митець, вдається до самооцінки, передає історію вже у своєму розумінні та баченні, але при цьому дає читачеві самому вирішити, кому відати свою прихильність, чи погодитись із думкою автора, чи стати на інший бік. Митець зчаста використовував у своїй творчості наступні літописні елнменти: використання героїчних імен (Б.Хмельницький, Сагайдачний, Конецпольський, молитву до Бога за долю України, стиль, мотив «слави козацької», який є характерним для всіх козацьких літописів і який трансформується у поезії Шевченка в мотив «туги за славою козацькою» («Минулось, пропало… / Згадай добре – серце в’яне / Чому не осталось? / Отож гляну та згадаю: / Було, як смеркає, / Защебече на калині – ніхто не минає…», «Все сумує, – тільки слава сонцем засіяла» [2, с. 23]).
Література
1. Збірник козацьких літописів: Густинський, Самійла Величка, Грабянки / Упоряд.та перекл.: В. Крекотень, В. Шевчук, Р. Іванченко. – К.:Дніпро, 2006. – 954 с.
2. Шевченко Т.Г. Кобзар / Т.Г. Шевченко. – К.:Дніпро,1987. – 639 с.
Резюме.
В статье поднимается вопрос об использовании Т. Г. Шевченко древней украинской литературы – казацких летописей. Анализируя произведения писателя и казацкие летописи, мы находим общие их черты, которые указывают на то, что казацкие летописи стали первоисточником написания ряда произведении Т. Г. Шевченко. Сопоставив эти две величайшие жемчужины литературы, мы найдем также отличия, которые заключаются в том, что изображая исторические события писатель, прибегает к самооценке, передает историю уже в своем понимании и видении, но при этом дает читателю самому решить, кому отдать свое предпочтение, или согласиться с мнением автора, стать на другую сторону.
|
| |
| |
