| Marina | Data: Sobota, 28.06.2014, 23:12 | Wiadomość # 1 |
|
Grupa: Администратор
Wiadomośc: 127
Plusiki: 1
Status: offline
| Ляхова М.В.
Маріупольський державний університет
ПОЕТИЧНИЙ ДОРОБОК ПЕТРА КАРМАНСЬКОГО В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ
Петро Карманський понад 50 років працював у літературі, брав безпосередню участь у політичному й громадянському житті на переломних етапах української історії ХХ ст. Він працював практично в усіх історико-літературних контекстах і середовищах, через які переходило українське письменство. Був одним з піонерів новітнього художнього мислення – модернізму, лідером групи «Молода Муза». Особливістю лірики поета вважається поєднання національної традиції з новою манерою поетичного письма, яка мала виразно модерні риси.
Ключові слова: поетичний доробок, мистецько-естетичнийфеномен, «імпресія душі», ірреальний образ.
Постановка проблеми: робота полягає у поєднанні національної традиції з новою манерою поетичного письма. Поезію П. Карманського «молодомузівського» періоду не слід розглядати як щось однорідне, тим паче одноманітне. Вона збагачувалася новими мотивами, образами, інто-націями. Передусім, від книжки до книжки міцніла нота громадянськості, а це в свою чергу накладало свій відбиток на образну палітру.
Метою статті є спроба бодай побіжно описатиособливості поетичного світу Петра Карманського, як складного мистецько-естетичного феномена. Реалізація цієї мети передбачає розв’язання таких конкретних завдань:
– розглянути твори П.Карманського як такі, що репрезентують художній світ, його інтегральні складники;
– схарактеризувати основні ознаки цього світу;
– осмислити динаміку формування таких ознак, визначити механізм взаємодії поетичного доробку Карманського з художньою традицією, заґрунтованої на народнопоетичних зразках, доволі потужній романтичній естетиці та образності.
Актуальність теми дослідження художньої спадщини Петра Карманського та художнього світу його поетичних творів, полягає у важливості пізнання естетичного феномену художнього світу як особливої мистецької категорії. Аналізуючи творчість поета, не можна не загострити увагу на тих суспільно-політичних умовах, у яких довелося жити і Карманському, а також на його власних поглядах на події, що відбувалися.
Молодий український модерніст (він ще називав себе й символістом: тоді не було чіткого розмежування цих понять) з іншими поетами-письменниками шукали в цій традиції, зокрема, фольклорній, символіки, суголосної космічним візіям, містичним мотивам, які розуміли як зв’язок особистості з цілим світом, із всесвітом, як прагнення подолати межі часу й простору, відведені кожній окремій людині в її біологічному існуванні.
Уже в поезіях перших збірок Карманський постав оригінальним поетом, з власними творчими інтонаціями. Основну рису його таланту І. Франко в рецензії на збірку «Ой люлі, смутку!» дуже точно окреслив як «високий тон і пафос, що нагадує церковні гімни, релігійний запал – релігійний не в значенні якої-небудь вузької конфесійності, але тим, що автор поневолі кожде явище, кожду життєву загадку підносить на той високий рівень, де щезають буденні дрібниці і відкриваються основні проблеми людського духу й людської етики, контрасти і конфлікти добра і зла, права й обов’язку» [1; 381]
Вміння поета «опластичнити» абстрактне поняття, психологізувати, зігріти його – одна з характерних ознак збірки Карманського «Ой люлі, смутку!» і водночас одна з прикмет нової образності, ніби віконце в поетику XX ст. Образність збірки «Ой люлі, смутку!» була дещо незвичною для галицького читача, цю оригінальність створювали елементи екзотичного пейзажу: замість шуму верб та смерек тут лопотіли мірти й кипариси, замість хвиль Дністра й Черемоша котилися води Тібру.
У цій збірці мистецька концепція автора виражалася в пошуках нових художніх ідеалів, найперше – в душі, в суб’єктивному світі людини, а не в традиційних суспільних проблемах. Відчувається, що поет віддає перевагу художньо-естетичним категоріям над соціально-громадянськими.
Збірка задала тон, показала зразок ніби іншої поезії – для лікування душі, а не суспільних болячок. Структурно вона, як і всі наступні ділилася на цикли за тематичним принципом.Творчій манері П.Карманського був властивий спосіб виражати свої «імпресії душі» в різноманітних варіантах.
Домінуючий образ смутку наскрізно проходить через усі цикли збірки, з шляхетним ідеалізмом підносячи над буднями життя високі почуття скорботи й болю. Естетизація почуттів створена з непідробною щирістю й теплотою.
Перший цикл – «З пісень любові» – засвідчує значну еволюцію художньо-естетичних позицій автора у розробці інтимної теми. Любовні почуття відтворені тут не як вузькі рефлексії душі в передчутті фатального кінця, а хоч і овіяні тугою розлуки, наповнені «солодким трійлом закохання» і надією на взаємність Карманський визначився як поєт романтичного світобачення. Почуття підносять його ліричного героя , вивищують над буденними проблемами бутт, над реаліями природного оточення в романтичні сфери мрій.
Домінанта у першому циклі тема самоти, душевного неспокою,туги за емоційними ідеалами у наступному циклі – «В обіймах смутку» –кристалізується образ суму. Тут поет творить не зорові, а чуттєві образ, що свідчить про вплив на його творчість символістської поетики.
Паралельно з образом смутку поет творить образ-символ болю, який теж став постійним у ранній ліриці. У світосприйманні поета смуток і біль не мають чуттєвої етимології , вони розлиті повсюдно в бутті – природі, душах людей. Вони:
Ідуть бліді,німі, спокійні,
Калічать об каміння ноги
І розпачливо, безнадійно
Підходять під сільські пороги [2; 15]
Обєктивація смутку соціальним мотивами відбувається в циклі «На сій дорозі сліз». Поет вперше для себе порушує традиційну тему соціальної несправедливості, зображує важку долю людей праці («Ткаля», «Мати»).
Проте визначальними для ліричного героя збірки є реалії, душевне мислення індивідуального «я», прагнення до згармоніювання матеріального і духовного. Тому не сприймається протиставно цикл «Хвиля знемоги», наповнений первісною силою чуття і ліризму. Легка грайлива мелодія поезій звучить в унісон мінливим настроям душі. Дисонансним мотивом контрастує природа. Це і є модерністський хід. Мотив не має продовження. Стає зрозумілим: душа ліричного героя переповнена бентежністю, вона не може досягти спокою і блаженства, а тільки миттєвого забуття.
Домінуючим у збірці мотив смутку-болю, яким поет виражав своє сприймання світу, в прикінцевих циклах «Надгробні стихири» та «Псальми», трансформувався у містичний фатум, декадентські настрої прощання зі світом. Зник конфлікт особистого і об’єктивного. Світ тотального зла, який не раз відлунював у душі поета смутком і болем, сприймався душею й свідомістю.
Поезія збагачувалася новими мотивами, образами, інтонаціями. Пере-дусім, від книжки до книжки міцніла нота громадянськості, а це в свою чергу накладало свій відбиток на палітру. Так, поетика творів збірки «Блудні огні» ущільнюється, посилені публіцистичні інтонації поєднуються з іронією та сарказмом. Голос поета міцніє й набирає потуги особливо тоді, коли він бачить перед собою адресата, до якого звертається, - це переважно філістер, позбавлений духовних інтересів. У таких зверненнях (своєрідних «посланнях») особливо яскраво проявляється гротескність образів, розрахованих на епатацію. Зате скільки теплоти й непідробного болю у віршах про емігрантів, яких вигнала з рідного краю «гірка недоля» і вслід за якими дзвонили як на похорон і ридали дзвони, «вило горе та сяв нещасний блиск багнетів»; яка болюча задума про народ, який, «мов сонний велет», «будиться-двигнеться Та й розпучливоглядає дороги» («Кривавий плач України несеться»); яка «велич терпінь» і незламність духу у віршах циклу «З тюрми», які були, мабуть, першими творами подібної тематики після франкових «Тюремних сонетів»!
За стильовою тональністю вірші збірки «Пливем по морі тьми» чи не найбільше споріднені з бодлерівським симбіо¬зом «квітів зла», ідеалу і спліну. Тон, інтонація іноді разюче бодлерівські. У віршах Карманського «волочать хорі крила» не тільки альбатрос чи поет, а «наш дух», цілий народ:
Мов невід в океан, спускаєм наші очі В безодню вічних тайн, щоби про біль забути,
Над нами чорний сфінкс простер кирею ночі І б’є нас батогом іронії і смути.[3;138-141]
Заглиблення в таємниці буття йшло від прагнення заглушити біль як власного серця, так і народу. Та зректися його неможливо, і зболене серце постійно повертається з берегів Тібету чи Адрії, «облаків містичного неба» на га¬лицькі поля, проводжає емігрантів, які, мов журавлині клю¬чі, покидають рідний край, і серед сплеску іронії тужить, хто йому поверне «те щире чуття», з яким воно народилося на світ. Збірка «Пливем по морі тьми» завершує найінтенсивніший і найплідніший період у творчості П. Карманського.
Вже у гімназії Карманський мав славу талановитого поета. Саме у гімназійних віршах переважали мотиви і образи, які потім стали визначальними у його творчості. Містичні видіння всесвітнього карнавалу зла й несправедливості терзають душу ліричного героя. Часто в апогеї душевних страждань включається голос свідомості, але не для корекції створеного емоціями ірреального образу світопорядку, а для констатації фатального кінця: «Я знаю, що скоро звалюся в могилу!»
ВИСНОВОК
Отже, становлення поетичного голосу П.Карманського бачимо спроби відійти від літературної традиції, шукати свій шлях, що засвідчується поєднанням у його ранніх віршах декадентських мотивів, елементів символістської поетики, неоромантичного возвеличення почуттів та емоцій. Таке сприймання світу ліричного героя Карманського має характерний для модернізму принцип: створення нової реальності замість відтворення дійсності. Ця особливість ранньої поезії П.Карманського стала індивідуальним стилем, способом художнього мислення в молодомузівський період творчості.
ЛІТЕРАТУРА:
1.Карманський П. Ой люлі, смутку. // Петро Карманський. – Ужгород, 1996. – С.З80-386.
2. Карманський П. Поезія // Петро Карманський – К., 1992. – С.14-17.
3.Франко І.Петро Карманський. Ой люлі, смутку // Зібр.творів: У 50т. – Т.37. – С. 138-145
4. Ярема С. Післямова упорядника //Петро Карманький. Дорогами смутку і змагань. – Львів, 1995. – С .325
|
| |
| |
