| Marina | Data: Sobota, 28.06.2014, 23:08 | Wiadomość # 1 |
|
Grupa: Администратор
Wiadomośc: 127
Plusiki: 1
Status: offline
| Любічева Ірина Олександрівна
Студентка Маріупольського державного університету
САТИРИЧНІ П’ЄСИ ГРИГОРІЯ КВІТКИ-ОСНОВ’ЯНЕНКА «ПРИЕЗЖИЙ ИЗ СТОЛИЦЫ ИЛИ СУМАТОХА В УЕЗДНОМ ГОРОДЕ», «ДВОРЯНСКИЕ ВЫБОРЫ», «ЯСНОВИДЯЩАЯ»: ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА ПРОБЛЕМАТИКА
Здатність підмічати у житті комічне і втілювати його в яскравих художніх образах, узагальненнях – це неоціненний талант, я вважаю. І цей вроджений талант є у Григорія Квітки-Основ’яненка. У цьому можна переконатися звернувшись до сатиричних п’єс письменника, таких як: «Приезжий из столицы…», «Дворянские выборы», «Ясновидящая».
Українська література не була виключно мистецтвом слова. Їй доводилося бути одразу всім – і політичною трибуною, і публіцистикою, і філософією, і «криком народу». І от з цієї літератури лунав також дошкульний, та в одночас грізний сміх над ворогом. Твори Квітки-Основ’яненка характеризуються інтенсивними ідейно-естетичними пошуками письменника, порушенням злободенних соціальних і морально-етичних проблем.
Комедії Григорія Квітки-Основ’ненка являють собою яскраве зображення побуту і звичаїв чиновницької Росії 30-х років ХІХ століття. На прикладі маленького російського містечка, що загубилося в самій глибинці, читачеві відкриваються звичаї того часу. Але це не ті звичаї, якими треба було б пишатися, а ті, яких треба боятися і з якими треба боротися. Це – хабарництво, суцільне беззаконня, що стало нормою, казнокрадство і попрання всякої людської гідності, повсюдницьке поміщицьке свавілля і бездіяльна занедбаність державних установ.
У п’єсах «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе», «Дворянские выборы», «Ясновидящая» драматург висміює неуцтво, невігластво та хибні звичаї провінційного чиновництва, яке в гонитві за чинами й багатством зовсім забули про свої службові обов’язки і з презирством ставляться до пересічних людей.
Чим щільніше письменник наближався до життєвих явищ, тим відчутнішою ставала необхідність пошуків нових художніх засобів для найповнішого їх відтворення. Художні засоби – сукупність прийомів, способів діяльності письменника, за допомогою який він досягає мети –творить художньо-естетичну вартість свого твору. Це базова основа художнього мовлення, за допомогою якого митець створює нову художню реальність довколишнього світу [8, с. 8]. Головним засобами за допомогою яких письменник змальовує тогочасну дійсність, проблеми, окреслені у своїх п’єсах, є засоби комічного: гумор і сатира.
Сатира – гостра критика чогось: окремих осіб, людських груп чи суспільства з висміюванням, а то й гнівним засудженням вад і негативних явищ у різних ділянках індивідуального, суспільного й політичного життя, суперечних з загальнообов’язковими принципами чи встановленими ідеалами. Художні засоби сатири – гіпербола, гротеск, пародія, іронія в різних літературних жанрах – поезії, прозі, драматичній творчості. [1, c. 56].
Гумор (лат. humor – волога, рідина) – різновид комічного, відображення смішного в життєвих явищах і людських характерах. Гумор не заперечує об’єкта висміювання і цим відрізняється від сатири. Добродушний гумор піддає осміянню здебільшого часткові недоліки загалом позитивних явищ, окремі смішні риси в характері людини [1, с. 32].
Головним джерелом комічного є невідповідність між зовнішніми і внутрішніми якостями об’єкта: змісту і форми, суті і вияву, мети і засобів тощо, а точніше – невідповідність зовнішності, що намагається показатися більш нормальною, істинною чи значущою, ніж є насправді [7, c. 244].
Змальована в комедіях Квітки різкими сатиричними штрихами картина суспільного життя з його реальними вадами, зловживаннями, несправедливостями об’єктивно підводила до думки про моральний розпад служивого дворянства, корупцію в чиновницько-поміщицькому середовищі. У сатиричному зображенні суспільних вад виявився сильний реалістичний струмінь письменника. Літературна громадськість побачила в нього слідування принципу «писання безпосередньо з життя», з «натури», а не «облагородження» природи [2, c. 158].
Окреслюючи різні прошарки повітового дворянства і чиновництва у п’єсах «Приезжий из…» та «Дворянские выборы», Квітка звертається до їх мови як однієї з найхарактерніших ознак індивідуальних особливостей. Мова їх ніби піднесена, урочиста, але в одночас це звучить комічно. У своїх творах письменник постає перед нами як неперевершений майстер сміху. Арсенал гумористичних засобів письменника надзвичайно різноманітний, але умовно їх можна звести до двох груп:
1) Ситуаційні засоби гумору.
При ситуаційному комізмі смішним є передусім сам зміст події, ситуації, у яку потрапляють персонажі твору, а не слова, якими ці ситуації передаються. Справді, самі гумористичні ситуації, у яких опиняються герої допомагають авторові реалістично показати їх як дрібних і дріб’язкових власників, висміяти їх. Такі комічні сценки – невід’ємний структурний компонент тексту п’єси. Це, наприклад, такий епізод: «Драчугин. Что мне непременный член! Деньги у меня, так я везде в доле – и с подрядчиками и с смотрителями, да и с самим членом. Ну, все дело теперь с концом, дайте выпить! Кожедралов. Не много ли будет? У меня что-то в глазах дво… двоится…Забойкин. Эй, предводитель! так ли мы пьем в отъезжих? Твердов. (Благосудову) Неужели они в таком положении будут на выборах? Благосудов…увидим…Выжималов (выпив, еще кричит). Давай же, давай по последней! Уж поррра в дворррянское ессобрррание. Пьяная суматоха. Кожедралов (надев шляпу). Пойдем же. Пора. Где моя шляпа? Староплутов. Ну, господа дворяне, к кому же на вечер? Кожедралов. Ко мне, ко мне! К предводителю на магарыч. Да прикажи сыскать мою шляпe. Староплутов. Да шляпа у тебя на голове» [4, с.72].
2) Власне мовні засоби гумору.
У цих випадках комічний ефект досягається суто мовними прийомами комізму. Найхарактернішими з них п’єсах «Приезжий из столицы» та «Дворянские выборы» є такі:
• Слова з демінутивними суфіксами (зменшино-пестливими) як засіб негативної характеристики:
«К вам, милостивый государь, как к хозяину, обращаюсь с покорнейшею просьбою», «Вы, любезнейший друг мой…», «Убедительнейше прошу вас и всех господ оставить…» «…милостивые государи, почтенные господа дворяне…» [4].
• Характерні слівця у мовних партіях персонажів:
«Там и повытчики едва питаются» [3, с. 168], «Ах, chère maman! Не я ли вас сто раз просила называть меня по-людски, а не по-однодворчески [9, c. 14], «я уже вашим предуведомлением рассюрпризована [3, с. 14], «Нуте, Памфил Сидорович, объявляйте. Рече – и быша, назовите» [4, с.56 «так ты его стибри или сомнительную подчистку учини» [4, с. 64] «Да сколько всякой всячины в магазейнах» [4, с. 11].
• Використання зниженої лексики:
«Вор ты, собачий сын», «Пустите, а то зашибу» [4, с. 52], «Рожа не рожа, а не допущу…» [4, с. 58], «одевает их уродами», «…что сии твари решают участь других» [4, с. 66], «Вор ты, собачий сын!» [3, с.68].
У п’єсі «Ясновидящая» Квітка зосереджує увагу на викритті пошлого життя правлячого стану, значно поширивши прошарки, обрані об’єктом художнього узагальнення. У творі Квітки-Основ’яненка головною героїнею є Маргарита, яка із смиренним виглядом переходить із дому в дім, від однієї родини до іншої. Скрізь вона говорить про бажання відійти від мирських спокус, а насправді, втираючись в довіру, обдурює їх.
Своєрідність «Ясновидящей» полягає також у тому, що Квітка торкнувся в ній питань віри й розуму, забобонів і марновірства. Вже те, що для сюжету обрано пригоди аферистів, які вміло користуються передсудами різних представників суспільства, містить у собі зародок критицизму до беззастережної віри у всілякі «чудеса». Квітки-Основ’яненка не ідеалізує дворян. Він показує їхню забобонність, обмеженість, але над усім цим панує прагнення збагачення будь-якою ціною.
Письменник у п’єсі «Ясновидящая» використовує такі засоби сатири як:
- лайливі, принизливі слова: «а особливо вот с этими тварями», «что мне делать с моими жирними лентяями»,«…как не сии мошенницы, плутовки, ленивицы», «благое дело не давати баловаться этим тварям» [5, с. 305].
- гумористична антитеза: «Маргарита: «Что кому нравится, а я – недостойная! – привыкла запивать рюмочкою портвейна…а потом приниматься за шампанское» [5, c. 321], тобто тут ми бачимо, що праведна «ясновидящая», яка не повинна вдаватися до чарки, полюбляє випити;
- богословська термінологія у мовних партіях персонажів. (від цього мова звичайних людей набуває комічного забарвлення): «Во грехах мы все рождаемся! И безперестанно согрешаем…», «Продавать есть служить и угождать бесу среболюбия», «Да сохранятся уста мои от поношения ближнего», «Подлинно вы блаженны» [5].
- каламбур (у каламбурі або два слова, які стоять поруч при вимові дають третє, або одне з слів має омонім або багатозначне): «Ты знаешь завистников, завидующих мне от зависти», «Но я презираю мены презирающих, отвергаю меня отвергающих, нападаю на нападающих на меня», «Читают ли меня или нет – я пишу» [5, с. 366].
- сарказм – зла й уїдлива насмішка, вищий ступінь іронії, троп і засіб комічності, в основі якого лежить гострий дошкульний глум, сповнений презирства [22, c. 234]: «Будьте нашим добрым сыном и ей лучшим мужем, нежели мне её отец!» [5, с. 378], «Вот мы теперь не только ясновидящие, но и яснослышащие!» [5, с. 373], «Ханжу, ясновидящую и ревнивую жену – для нашого спокойствия – всех бы на одну осину» [5, с. 378].
П’єси «Приезжий из…», «Дворянские выборы», «Ясновидящая», згідно за законами класицизму і вимогами просвітительської естетики, закінчуються торжеством закону. Але мав рацію С. Зубков, коли зазначав: «Навіть прикінцеве торжество доброчинності, здобуте за допомогою пристава, не міняє суті справи. Хоч украдені й видурені речі повернуто власникам, шахраїв заарештовано, звільнено безневинно ув’язнених, але нічого не змінилося: торжествує не доброчинність, а не переробна тупість, аморальність і пошлість, виявлена найрізноманітнішими верствами суспільства» [6, с. 39].
Критика відзначила оригінальний талант драматурга, новизну й злободенність проблематики, вірність автора дійсності в зображенні лиходіїв, вказувала на принципове значення його п’єс. Я не випадково торкнулася проблеми вивчення гумору та сатири, адже вищезазначені художні засоби є найяскравішим втіленням думок і почуттів письменника. Незважаючи на важкі етапи в історії українського народу письменники завжди боролися проти гноблення за допомогою сатиричного висміювання ворогів, а також зі сміхом і оптимізмом дивились на ці явища.
Особливе значення комедій Квітки 20-х – початку 30-х років полягало в тому, що їх автор пішов у напрямі заперечення тогочасної «мерзотної дійсності». Водночас у ряді драматичних творів Квітка пропонує ліберально-просвітницькі способи усунення суспільних вад, удосконалення суспільства (зайняття адміністративних посад розумними, освіченими, добропорядними й діяльними людьми; автор виводить ідеалізовані постаті таких діячів). Тут письменник продовжував традиції російської сатири другої половини ХVІІІ століття [2, 278].
Об’єкти сатиричної творчості Квітки-Осно’яненка дуже різноманітні. Це люди, що належать різним соціальним класам та просто люди, чиї недоліки висміює письменник. Для доказу сатиричності цих образів Квітки-Осно’яненка застосовує велику кількість художніх прийомів: метафора, порівняння, несумісність згадуваних речей, особливий лексичний лад мови, комічні мовно-ситуаційні засоби гумору тощо. І все це розмаїття образів сатиричної творчості Квітки-Осно’яненка, їм використовуваних, є доказом багатогранності і геніальності Григорія Квітки-Осно’яненка.
Досить цікавим є те, що письменнк у кожній із п’єс дає своїм героям прізвища-характеристики. На це переш за все звертаєш увагу при прочитанні текстів. Вони являють собою ніби «передісторію» подальших дій персонажів. Прізвища підкреслюють рід занять героя або властиву йому особливість. Це свого роду маркери. Наприклад, городничий Трусілкін – людина обережна і має сумнів, він все час боїться, як би чого не вийшло; Пузирьочкін – «лекарь»; Дакалкін – завжди погоджується зі всіма, та досить часто використову у своїх реченнях «да» тощо.
Я можу зробити висновок про те, що автор дуже влучно використав засоби комічного при творенні образів і розмовного стилю персонажів. Те, що п’єси написані російською мовою робить їх цінними, бо завдяки цьому більше коло читачів дізналось про нашого українського письменника та про те, що у нас є така талановита постать, як Григорій Квітко-Основ’яненко.
Значення усіх трьох п’єс дуже велике, бо у них постають злободенні проблеми та питання, які є актуальними у нас час. У комедіях письменник правдиво зображує звичаї повітового чиновництва, висміює його неуцтво, гонитву за чинами й багатством, недбалість щодо громадянських обов’язків, підлабузництво до начальства, погане та егоїстичне ставлення до бідняків. Вдаючись до використання засобів комічного, письменник піддає сатиричному осміянню вади людей. За комедійним характером п’єс криється серйозне значення творів.
Література
1. Власенко В. О. Сатира і гумор в українській дожовтневій літературі / В. О. Власенко. – К., 1969. – С. 54-89.
2. Історія української літератури ХІХ століття: У 3 кн. – Кн. 1: Навчальний посібник / За ред. М. Т. Яценка. – К.: Либідь, 1997. – 432 с.
3. Квітка-Основ’яненко Г. Ф. Зібрання творів у 7-ми томах. – К.: Наукова думка, 1979. – Т. 1: «Приезжий из столицы». – С. 25-126.
4. Квітка-Основ’яненко Г. Ф. Зібрання творів у 7-ми томах. – К.: Наукова думка, 1979. – Т. 1: «Дворянские выборы». – С. 127-300.
5. Квітка-Основ’яненко Г. Ф. Зібрання творів у 7-ми томах. – К.: Наукова думка, 1979. – Т. 1: «Ясновидящая». – С. 301-398.
6. Квітка-Основ’яненко Г. Ф. Вибрані твори / Вступна стаття С. Д. Зубкова. – К.: Дніпро, 1971. – 366 с.
7. Літературознавчий словник-довідник / За ред..: Гром’як Р. М. – К.: Академія, 1997. – 752 с.
8. Мінчин Б. М. Сатира:спостереження, роздуми, пошуки / Б. М. Мінчин // Українська мова і література в школі. – К.: Наукова думка, 1971. – №4. – С.7-13.
9. Тимофєєв А. І. Короткий словник літературознавчих термінів / А. І. Тимофєєв, С. В. Тураєв. – М.: Просвіта, 1978. – 222 c.
10. Юніцька Н. М. Теорія літератури в школі / Н. М. Юніцька – Х.: Вид. група «Основа», 2012. – 127 с.
Резюме
Статья посвящена русскоязычным пьесам Григория Квитки-Основьяненко «Приезжий из столицы», «Дворянские выборы», «Ясновидящая». Представлен анализ текстов, персонажей, проблематики этих произведений. Доминируют сатирические жанры, в которых с помощью средств и приёмов создания комического писатель смело и остро обличал характерные явления беззакония, служебные злоупотребления, распущенность, эксплуататорски-крепостнические привычки служивого дворянства, помещиков. В них писатель показывал враждебное отношение крестьян к дворянству, делал намеки на то, что аморальное поведение людей обусловлено его сословными правами и привилегиями, малообразованностю.
|
| |
| |
