| Marina | Data: Sobota, 28.06.2014, 22:32 | Wiadomość # 1 |
|
Grupa: Администратор
Wiadomośc: 127
Plusiki: 1
Status: offline
| Танабаш Ельвіра Олександрівна
студентка
Маріупольський державний університет
УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ТЕАТР ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ
Актуальність теми полягає в тому, що упродовж тривалого часу розвиток і виникнення професійного театру в Україні становили собою важливу культурологічну та історико-літературну проблеми. Причиною цього є те, що майже пів століття український театр зазнав утисків з боку російського царизму, а пізніше - радянської влади. Українська сцена була майже єдиним свідченням того, що українське життя не завмерло цілком.
Метою роботи є дослідження історії становлення і розвитку професіонального театру України другої половини ХІХ ст.
Український театр його класичної доби починається з аматорських гуртків середини ХІХ ст. Міщани, купці, чиновники, учителі створювали драматичні гуртки в містах, містечках і навіть селах.
Над створенням окремого українського театру, відцентрованого від московського, почали працювати спочатку аматори в Києві та Єлисаветграді. В Києві театральне мистецтво розвивалося стараннями двох визначних діячів української культури - М. Лисенка та поета М.Старицького, у якого виявився винятковий талант режисера і майстра сцени. Старицький, котрий виступав і як видатний драматург, особливого значення для театру набрав як режисер, що вміє не тільки надзвичайно картинно поставити театральний твір на сцені, а й інсценувати його, переробивши з повісті чи оповідання або з невдалого драматичного твору іншого письменника. Старицький був незамінним співробітником Лисенка, який створив йому сценічні лібрето до повістей Гоголя, творів інших письменників. Грали здебільшого трьома мовами - українською, російською і польською. Навколо Лисенка і Старицького об’єдналися інші діячі українського театру: П.Чубинський, його приятель О. Русов, О. Левицький.
У 50 - 60 роках позаминулого століття аматорські музично-драматичні гуртки (поряд з мандрівними російсько-українськими трупами) діяли у багатьох містах Східної України (Чернігів, Новгород-Сіверський, Полтава, Єлисаветград, Харків), в переклади зарубіжної класики, але переважно це були твори місцевих авторів. П’єси мали переважно сентиментальний і романтичний характер. Страхіття, карколомні сюжети, збурені пристрасті і шалене кохання - їх природний клімат.
У 1881 р. за порадою М.Кропивницького і М. Садовського Г.Ашкаренко написав «прошение» до міністра внутрішніх справ графа Лорис-Мелікова на дозвіл здійснити декілька українських спектаклів з метою запобігти банкрутству трупи. Дозвіл надійшов, але з тою умовою, щоб поруч з українськими йшли (в один вечір) російські вистави. 1882 р. в Єлисаветграді з ініціативи М.Кропивницького виникла трупа, яка знаменувала народження професійного народного театру. Значення цього українського феномена його успіх залежав, по-перше, від того, що він розкривав соціальний і психологічний світ простих селян на рівні загальнолюдських проблем і духовних конфліктів; по-друге, виробив свій стиль, шкалу гри, об’єднавши зусилля видатних акторів декількох поколінь; по-третє, інтенсифікував розвиток української романтичної і реалістичної драми (драматургія І.Тобілевича, М.Старицького, М.Кропивницького, І.Франка). Нарешті, становлення українського театру дало могутній поштовх для розвитку національній музиці (опера, оперета, музична комедія та ін.).
М. Кропивницький старанно підібрав акторів, залучив до театру талановиту молодь - М.Садовського, Н.Жаркову, О. Маркову. З аматорських гуртків прийняли в професіональну трупу М. Заньковецького, Л.Манько, О.Вірина, з російського театру - акторів Н. Стоян - Максимовича, І.Бурлака. З п’єсами «Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Назар Стодоля» Т.Шевченка, «Чорноморці» М.Старицького, «Дай серцю волю, заведе в неволю» М.Кропивницького, комедіями й водевілями І. Квітки-Основ’яненка трупа в 1882 р. виступала в Єлисаветграді, відвідала Київ, Чернігів, Харків, Полтаву, Новочеркаськ, Ростов-на-Дону [ 1, с.3 ].
Київські гастролі розпочалися з постановок п’єси Котляревського «Наталка Полтавка» та водевілю Д. Дмитренка «Кум - мірошник, або сатана в бочці». Заньковецька зіграла Наталку, Кропивницький - Виборного, Садовський - Миколу, Грицай - Петра, Вірина - Терпелиху. Наступні вистави також мали велику популярність, особливо серед українського глядача. 1883р. київський генерал-губернатор О. Дрентель заборонив гастролі театру на Київщині, Полтавщині, Чернігівщині, Волині і Поділлі. Цей вердикт діяв десять років, аж до 1893 р. На запитання, чому українському театрові дозволено виступати у Москві і Петербурзі і заборонено у Києві; О.Дрентель відповів резонно: «Там театр - искусство, здесь - политика».
Поширенню ідей національного відродження серед широких громадських кіл сприяв розвій українського театру, який ґрунтувався на міцних традиціях корифеїв. Для української сцени було великим щастям, що зі сформуванням перших українських труп в них виступав цілий ряд високих сценічних обдаровань, які силою свого таланту надавали нової цінності старим і слабким творам, вливали сповнений життя і краси зміст навіть у наївні, невміло змальовані становища та типи, і давали публіці в цих безнастанно повторюваних одних і тих самих п’єсах високу художню насолоду [ 3, с.12 ].
Театр залишався єдиною надією колоніально залежної культури на своє відродження і повноцінне існування. У витоків цієї справи стояли видатні українські культурні діячі -М. Кропивницький, М. Старицький, І Карпенко-Карий, М. Садовський, М. Заньковецька, П. Саксаганський та інші митці, завдяки яким українське сценічне мистецтво наприкінці ХІХ - на початку ХХст. було піднесено на небачений до того щабель - на вершину світової культури. Особливо велику роль у відроджені національного театрального мистецтва відіграв, як уже зазначалося, М. Кропивницький, якому належить заслуга у створені нового українського театру. Саме він наприкінці 1882 р. заснував Товариство акторів, котрому, за словами І. Франка, судилося стати трупою “найкращих артистів світової слави”. Важливість цієї події засвідчує постанова ЮНЕСКО в 1982 р. про святкування історичного ювілею від часу організації М. Кропивницьким першої групи українських корифеїв.
Дослідивши і вивчивши історію розвитку професіонального театру України в другій половині ХІХ ст. я з’ясувала, що:
- аматорські гуртки підготували умови для розвитку професіонального театру України;
- український театр зазнав жорстких утисків з боку російського уряду, внаслідок чого українське професійне театральне мистецтво розвивались у несприятливих умовах: не було спеціальних закладів, приміщень, належних традицій режисури й акторської гри, високохудожнього репертуару;
- київське театральне мистецтво розвивалося завдяки старанням М.Лисенка та М. Старицького;
- становлення українського театру дало поштовх для розвитку національній музиці (опера, оперета, музична комедія та ін.).
Література
1.Грушевський М. Цариці української сцени / М. Грушевський // Український театр. - 1993. - №5. - С.3.
2.Заболотна В. Повернутись до себе / В. Заболотна // Український театр. - 1993. - №5. - С.5-6.
3.Новиков А.О. З історії українського театру / А.О. Новиков // Історія та правознавство. - 2004. - №6. - С.12-13.
4.Попович К.Ф. Український театр на Кишинівський сцені. / К.Ф.Попович - Кишинів, 1995. - 206 с.
Резюме
У статті мова йдеться про розвиток та створення українського театру ХІХ століття, про появу перших аматорських гуртків, створення професійних театрів, та їх внесок до української культури. Осмислюється роль М.Старицького та М.Кропивницького в розвиткові театрального мистецтва.
Ключові слова: професійний театр, аматорські гуртки,драматургія.
Резюме
В статье речь идет о развитии и создания украинского театра XIX века,о появлении первых любительских кружков, создания профессиональных театров, и их вклад в украинскую культуру. Рассматривается роль М.Старицкого и М. Кропивницкого в развитии театрального искусства.
Ключевые слова: профессиональный театр, любительские кружки, драматургия.
Summary
This article tells about evolution and creating of Ukrainian theatre in XIX century, about emergence of the first amateur study groups, about creating of professional theatres, and theirs investment in Ukrainian culture. Also in this article is comprehended a role of such people as M. Staritskiy and M.Kropivnitskiy in theatre art evolution.
Key words: professional theatre, amateur study groups, dramatic art.
|
| |
| |
