| Marina | Data: Sroda, 04.06.2014, 21:47 | Wiadomość # 1 |
|
Grupa: Администратор
Wiadomośc: 127
Plusiki: 1
Status: offline
| Загородна Юлія Валеріївна
Студентка ІІ курсу Маріупольського державного університету
ІСТОРИЧНА ПРОЗА Г. КВІТКИ-ОСНОВ’ЯНЕНКА
Надзвичайно важливе значення для розвитку української літератури має творчість Григорія Квітки-Основ'яненка. Літературні заслуги письменника визначаються насамперед тим, що він був першопрохідцем у царині художньої прози в українській літературі. Примітну роль його в європейському літературному процесі Іван Франко вбачав у тому, що він «творець людової повісті, один з перших того роду творців у європейських письменствах».
Прозова спадщина письменника значна за обсягом. Слід зауважити, що вона містить не тільки твори українською мовою, але й ще твори, писані російською мовою.
Для підтвердження важливості історичної прози Квітки-Основ’яненка та наведення її специфічних ознак пропоную взяти до аналізу історичні повісті «1812 рік у провінції», «Розповіді про Гаркуша» та нарис «Головатий».
Нарисова література, - наголошував Богданов, - відтворює реально існуючі характери і ситуації з документальною справжністю, що й надає її образам особливу переконаність і безперечну доказовість. До рідкісних спроб історичного ґатунку слід віднести нарис Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненка «Головатый».
Такі дослідники творчості Квітки-Основ’яненка як Сергій Зубков, Олесь Гончар і Ольга Вербицька згадують про твір, не звертаю¬чись до його детального аналізу, проте вказують, що він є цікавим у багатьох відношеннях і, в першу чергу, у плані художнього осмислення історичних подій, пов'язаних зі спробами зберегти Запорозьку Січ. Тут Григорій Квітка-Основ'яненко торкнувся дуже важливого для історії України питання і підійшов до його висвітлення як справжній художник.
Нарис про Головатого надзвичайно яскравий і водночас змістовний - у ньому зафіксовано, окрім власних авторських вражень, розповіді самого козацького старшини. Емоційні пориви завжди погоджуються з раціоналістичним практицизмом - таким є лейтмотив у змалюванні особистості Головатого : « Рассказывая об этом, Головатый, не смотря на время, прошедшее после события, не мог удержаться от слез и объяснял, до какой степени поразило его известие и что он забылся до того, что почти с гневом тут же отвечал князю : «Пропали же и вы, ваша светлость!»-«Что ты врешь?» - сказал ему князь. – «И при этом так взглянул на меня, - рассказывал Головатый, - что я на лице его ясно прочел мой маршрут на Сибирь и потому крепко струсил» [2; с. 9].
Центральна частина Квітчиного нарису - розповідь про депутацію колишніх запорожців на чолі з Головатим до Петербурга в 1792 році. Її побудовано з використанням спогадів автора (козаки дорогою зупинялись у Квіток на річці Основі) та розповідей Головатого про його петербурзький побут. І тут увагу зосереджено саме на людях, а не історичних подіях. Запорожців представлено відповідно до поширеного в ті часи стереотипу - як «диких людей» (так їх сприйняли у харківському дворянському товаристві та в Петербурзі).
Повість справила велике враження на Тараса Григоровича Шевченка. У першій редакції по¬слання «До Основ'яненка» він згадав ім'я відомого діяча козацького руху («Наш за¬взятий Головатий не вмре, не загине...»).
Григорія Квітку-Основ'яненка як автора «Головатого» хвилювала не просто доля окремої людини, яку він пам'ятав з дитинства: письменник представив своє бачення трагічних моментів історії України, починаючи з ліквідації Запорозької Січі до утворення війська чорноморських козаків. Він написав твір досить складний за своєю художньою формою, у якому поєдналися вигадка й інтерес до факту і який з повним правом можна віднести до жанру історичної повісті. Підзаголовок до твору - «Материалы для истории Малороссии» - підкреслює специфіку художнього задуму, установку автора на документальність, але разом з тим він містить елемент гри з чита¬чем, оскільки історичні події подані у повісті в художньому осмисленні. «Головатий» Григорія Квітки-Основ'яненка доповнює наші уявлення про те, як розвивалася українська історія першої половини XIX століття.
Досить вагоме значення у творчості Квітки-Основ’яненка мали історичні повісті «1812 рік в провінції» та «Розповіді про Гаркуша».
Повість «1812 год в провинции» Г. Квітка-Основ’яненко надрукував у журналі «Отечественные записки» 1843 р. У листі до Андрія Краєвського автор писав: «Есть у меня статья под названием «1812 год в провинции». В ней изложено все, начиная от первых известий о вторжении неприятеля, собрании ополчения, вестей о Смоленске, Бородинской битве, занятии Москвы, изгнании и истреблении злодеев. Все это изложено в действии, рассказы, толки, понятия, действия сословий, кое-какие эпизоды проч. и проч.»[3, с. 348 – 349].
Цікавим елементом повісті є той момент, що Григорій Квітка-Основ’яненко не називає міста, де відбувалися події, він тільки констатує, що це був «губернский город», тим самим показуючи, що така ситуація була по всій країні: «Везде один дух, одна цель, одно намерение: только ждут повеления, как и где действовать… Нетерпение, жажда мести врагу – всеобщие»[1;с. 424].
Людей всіх станів об’єднувало бажання дізнатися щось нове, але все було одноманітним: ворог швидко поспішав за відступаючою армією, знищуючи все на своєму шляху вогнем і мечем, оскверняючи Божі храми, тиранствуючи над беззахисними.
І навіть якийсь поміщик (автор так само не назвав його імені) на пропозиції спекулянта подбати про примноження свого багатства, заявив, що він більше не має боржників, бо дозволив їм у такий сумний час не віддавати боргу, а витратити гроші на державну справу для загального добра. Він впевнений, що «Россия непобедима», і страшенно гнівається на спекулянта, котрий пропонує йому скористатися цією ситуацією. Відповідь персонажа вражає – це слова істинного патріота: «Я стыжусь, что почитаюсь помещиком и дворянином наравне с вами. Только ваша черная душа могла придумать такое ужасное средство, воспользовавшись всеобщим смущением, удовлетворять гнусное свое корыстолюбие!» [1; с. 428].
Розлогий стиль письма автора дозволив відчути всю повноту трагедії, передати велике бажання віддати все необхідне для перемоги. Повтори фрази «…подлинно черный, несчастный год!..» [1;с. 466] допомагають збагнути, наскільки важким був 1812 р.
Передостанню частину повісті автор розпочинає описом грози, яка символізує нашестя Наполеона. Ця картина дає можливість зрозуміти, наскільки сумними були переживання. Використавши засіб паралелізму, письменник говорить про те, як стає легко на душі після грози, показує піднесений душевний стан персонажів, їх радість, коли вони зрозуміли, що біда минула. Отже, повість Г. Квітки-Основ’яненка «1812 год в провинции» − це розповідь про навалу наполеонівських військ на Росію, загарбання ними Москви, про розгубленість в перші дні війни, про здатність народу об’єднатись і перемогти. Історична думка письменника спирається на загальнонародні інтереси. Квітка показує ставлення українців до цих подій, їхнє сприйняття страшних картин наступу військ. Особливістю твору є переплетення двох основних сюжетних ліній: історія життя двох сімей і Вітчизняна війна. Автор зумів заглибитись у психологію персонажів, показати патріотизм різних станів суспільства, їхню єдність і бажання допомогти захистити вітчизну.
Мабуть, найбільш відомим «захисником» сільської бідноти, особистість якого відбилася в літературному епосі України в кінці XVIII століття, був Семен Гаркуша - реальна особистість і далеко не однозначна. Історичні матеріали про Гаркушу тісно переплетені з народними оповідями та легендами. Однак, серед казок про заговоренном розбійника, якого не беруть ні шабля, ні куля, а замки в'язниць і підвалів розсипаються при одному його дотику, зустрічаються і справжні факти біографії отамана.
Такі історично реальні і водночас опоетизовані факти з життя Гаркуша відбив Квітка-Основ'яненко у своєму оповіданні. Письменник прагне показати «думаючого розбійника», який суворо дотримується чинних законів та морально-етичних приписів. Проте автор з осудом ставиться до «руїнницьких» дій свого героя. Характерно, що Гаркуша тут намагається відділитися від усього, що пов'язане з гайдамаками, бо вони (на думку автора) є вбивцями, мародерами: «А сколько Гаркуша истребил, переловил шаек гайдамак, настоящих харцызов, набежавших сюда из вольницы запорожской, разбойничавших во всем крае и разглашавших, что они из шайки Гаркуши!» [1;с.306]. Гаркуша ж – заступник знедолених, хоча він постійно ніби виправдовується за своє месництво, переконує оточуючих у тому, що діє заради зміцнення існуючого державного устрою. Гаркуша, за словами Квітки-Основ'яненка, нікого не вбивав і не губив. Він і не грабував «благонажитаго». Одним словом, Гаркуша жодній людині безвинно не заподіяв навіть переляку, не тільки зла: «Нет, он, не любя и малейшей неправды, не терпел такого зла и отбивал у настоящих разбойников охоту набегать сюда на промыслы. Одним словом, Гаркуша искоренял зло, преследовал пороки людей. Гаркуша был совершенно окружен военною командою; непривыкших к битве, но все-таки нападавших на него, почти шутя отбивал» [1; с.301].
«Вся цель Гаркуши исправить людей и истребить злоупотребления» – така ідейна основа образу Гаркуші». Відштовхуючись від народних переказів та історичних джерел, письменник створює власний міф про відомого розбійника. Від початку твору письменник наполягає на тому, що це не Гаркуша винний, а умови, в яких він жив. Герой наділений розумом, красномовністю. Письменник ідеалізує його, вкладає в його уста численні латинські сентенції та мудрі думки. Г. Квітка-Основ’яненко вважає, що найхарактернішою рисою героя є безкорисливість.
Портрет героя говорить сам за себе – національний герой скромний, простий, близький до народу («Одевался он в малороссийское платье, скромное, т. е. темного сукна и без блестящих выкладок») [1; с.150].
Потрібно зазначити, що твір «Предание о Гаркуше» пройнятий просвітительським дидактизмом і раціоналізмом. Заслуга Квітки- Осов’яненка полягає у тому, що він зумів подати Гаркушу як національного героя, людину, яка втілювала в собі народний дух, гострий розум, а основне – мала українську душу, що страждала від розуміння всіх знущань над своїм народом. Програма головного героя визначається так: «Исправить людей и истребить злоупотребления», «у сильного отнять возможность угнетать слабого» [20;с. 159]. Письменник намагається висвітлити факти боротьби зі зброєю в руках проти суспільних несправедливостей, зробив спробу трактувати причину цієї боротьби як логічне й справедливе за своєю суттю прагнення. Гаркушу характеризує програмне усвідомлення необхідності боротьби проти суспільних і людських несправедливостей. Виділяється беззаперечна роль твору у формуванні національної ідеї, та узагальнення трактування образу Гаркуші як носія національної ідеї.
Цим твором Квітка-Основ’яненко яскраво описав явища збройного виступу проти суспільної несправедливості, беззаконня, визиску і здирства та спробував пояснити причини цієї боротьби як закономірне бажання викоренити зло. Тут відбито основні принципи програми самого автора, хоча він вбачав її здійснення зовсім іншим способом, і саме месницьку форму розправи Гаркуші з суспільними кривдниками письменник осуджує як протизаконну. Це саме засудження виявляється вкінці твору, коли сам герой усвідомлює свою неправоту перед народом : «Когда объявили Гаркуше решительный о нем судебный приговор, он, поклонясь присутствующим, сказал: «Справедливо. При всем учении моем, я ложно понял вещи, а пред законом и в том уже преступник, что принялся действовать самовластно. Участь мою, еще прежде вас, истина нарекла устами юности [1; с.390].
Підсумовуючи роботу слід зробити ряд наступних висновків :
• Григорій Квітка-Основ’яненко своєю російськомовною прозою зробив вагомий внесок у розвиток історичної прози;
• поєднав у своїх творах історично правдиві елементи з вигадкою, які довіюючи один одного складають велику цінність;
• Григорій Квітка-Основ’яненко дуже майстерно взявся за розвіювання загальнонародних негативних думок про окремих історичних постатей;
• збагатив світогляд сучасників щодо історії України, користуючись власними знаннями та уявленнями;
• створив твори, у які вклав свою головну головну думку про важливість загальнонародних інтересів.
Література
1.Квітка-Основ’яненко Г. 1812 год в провинции / Г. Квітка-Основ’яненко / Зібр. тв. : У 7-ми т. - Т. 6 : Прозові твори. - К. : Наукова думка, 1981. 15.Квітка-Основ’яненко Г. До А. О. Краєвського / Г. Квітка-Основ’яненко / Зібр. Тв.:У 7-ми т. - Т. 7 : Історичні, етнографічні, літературно-публіцистичні статті, листи. - К. : Наукова думка, 1981.
2.Квітка-Основ’яненко / Гр. Квітка-Основ'яненко. Твори : у 8 т. - 7 т.К.: Дніпро, 1970.
3.Літературознавча енциклопедія : у 2-х т. / авт.-уклад. Ковалів Ю. І. - К. : Академія, 2007. - Т.2. -2007. - 624 с.
Резюме
The Russian-speaking prose of Gregory Kvitka-Osnovyanenko reflects many defining features of the historic identity of his time, the life of all segments of contemporary society. M. Kostomarov pointed that «... this talented writer in his writings sought to portray the life of Little people in all its forms».
We know that every generation brings something new to the readership in perceiving classic literature. Today it is clear that G. Kvitka-Osnovyanenko wrote works that are complex in their art form as they combines fiction with fact and interest, that can be rightfully classified as historical fiction.
|
| |
| |
