| Marina | Data: Sroda, 04.06.2014, 21:43 | Wiadomość # 1 |
|
Grupa: Администратор
Wiadomośc: 127
Plusiki: 1
Status: offline
| Золотарьова Катерина Володимирівна
студентка,Маріупольськийдержавний університет,Україна
ЗВЕРТАННЯ Т. Г. ШЕВЧЕНКА ДО БІБЛІЙНИХ ПРОРОЧИХ КНИГ
Біблія як велика і вічна книга є супутницею життя багатьох поколінь в історії людства. «Книга книг» впливає на людську свідомість, віддзеркалюється у творчості митців, впливає на появу нових архітектурних, живописних, музичних та літературних творів.
Дослідники все частіше цікавляться темою звертання Шевченка до біблійних пророчих книг. Наприклад, такі відомі дослідники-літературознавці В. Домашовець, Т. Бовсунівська, Г. Дмитренко, А. Скоць, В. Сулима розглядали цю тему у своїх наукових розвідках. Але й досі немає чіткого й остаточного погляду з приводу впливу Біблії на творчість митця. Метою роботи – дослідження звертання Тараса Шевченка до біблійних пророчих книг, з’ясування того, чому автор звертав увагу саме на ці розділи Біблії, зробити висновок щодо сучасних поглядів з теми статі. Біблія – священна книга християн, найважливіший твір, що найбільш часто перекладається різними мовами світу. Вона складається з двох розділів – Старого Заповіту і Нового Заповіту. Загалом, «Книга книг» складається з шістдесяти шести частин. Перший повний переклад Біблії українською мовою зробив Пантелеймон Куліш. Його переклад був першим і не був останнім. Через неповних двадцять років після виходу у світ першої української Біблії професор Іван Огієнко розпочав другий переклад. Третій повний переклад Біблії українською мовою називають «римським», оскільки перекладач Іван Хоменко працював переважно у Римі. Цей переклад побачив світ у 1963 р. У ХХІ ст. вчені та науковці також працюють над перекладами Біблії. 8 вересня 2004 р. відбулося представлення видання першого повного православного перекладу Біблії українською мовою. Автором цього перекладу став Святійший Патріарх Філарет. Перекладав Святе Письмо й Олександр Гижа (в період з 1993-2006 рр.). Найновіший переклад належить Рафаїлу Турконяці, науковцю, архімандриту Греко-Католицької Церкви.
Біблія почала входити в українську літературу десь у Х ст. Біблійні мотиви зустрічаємо у «Літописі руському», «Києво-Печерському патерику». Творчість Григорія Сковороди тісно пов’язана з біблійною тематикою та образністю. Митець називав себе «любителем священной Біблії». Українська література, починаючи від кінці ХVІІІ ст., збагачується новими темами, образами та мотивами. Письменники все частіше звертаються до Книги Книг. Увагу на Біблії зосереджували такий письменники як І. Котляревський. Зачинатель нової української літератури у поемі «Енеїда» подає описи пекла і раю за народними уявленнями, які, безперечно, навіяні Біблією. Так, у пекло письменник помістив скупих, брехунів, гульвіс, самогубців, пияків, паліїв, ворожбитів, злодіїв – усіх, чиї дії не відповідали Божим заповідям. Творчість О. Кобилянської, без сумніву – виняткове явище в українській літературі. Письменниця прагнула з’ясувати для себе питання: що є Бог? Пошук відповіді на це питання спонукає авторку до медитативних роздумів про співчуття, любов до ближнього, до використання цитат з Біблії – як у текстах творів, так і в листах до колег по перу. Саме старозавітнім мотивам О. Кобилянська відводить у власній творчості особливе місце. Вони присутні у найяскравішому її творі «Земля». Прикметно, що доля, поведінка головних персонажів повісті з часу появи твору викликала певні аналогії зі старозавітною оповіддю про Адамових синів. І це не єдиний вияв релігійності у творчості письменниці. В багатьох творах знаходимо образ Христа. Христос з’являється у сні до героїні повісті «Царівна». Зустрічаємо й цей образ у воєнних нарисах «Сниться», «Зійшов з розуму».
Також Біблією цікавилися Г. Квітка-Основ’яненко («Сердешна Оксана») П. Куліш (поезія «Молитва»), Юрій-Осип Федькович (поезія «Пречиста Діво, радуйся, Маріє!»), корифеї українського театру І. Карпенко-Карий («Бурлака»), О. Кобилянська («Земля», «Царівна», «Сниться», «Зійшов з розуму»), І. Франко («Перша вчителька», «Нове зеркало», «Моїй дружині», «Легенда про Пілата»), Леся Українка («Дочка Ісфая»), Б.-І. Антонич (поезія «Різдво»), В. Стус («Трени М.Чернишевського») та ін.
Тарас Шевченко – центральна постать українського літературного процесу ХІХ ст. Він збагатив літературу новими темами й ідеями, став новатором у пошуках нових художніх форм та засобів. Митець звертався до Біблії здебільшого як до літературного твору, а не як до Святого Письма. Прикметно, що у Шевченка біблійні мотиви наявні саме в суспільно-політичній поезії. «Давидові псалми» (1847) – це один із перший переспівів біблійних текстів у творчості поета, а вже після заслання побачили світ наступні Шевченкові біблійні рецепції: «Подражаніє Ієзекіїлю», «Царі», «Осія. Глава 14», «Ісаія. Глава 35 (Подражаніє)».
В останній період своєї творчості Тарас Шевченко часто звертається до Біблії як джерела творчого натхнення. Іван Франко слушно зауважував, що це був «незвичайний підйом релігійного духу» [2, с. 302].
Творчу уяву Т. Шевченка полонить старозавітній єврейський пророк Ісаія, якому приписують авторство однієї з книг Біблії. Розділ 35 Ісаії, вільний переспів якого зробив Шевченко, належить до найдавнішої частини книги його пророцтв, що датується другою половиною VІІІ ст до н. е. Відштовхнувшись від змальованих у Біблії картин пишної природи й одужання немічних у майбутньому земному раю, Шевченко переосмислює й конкретизує її, створюючи таким чином натхнений гімн прийдешній перемозі розкутих від кайданів «рабів німих» [3, с. 510] над своїми гнобителями. Автор відразу налаштовується на біблійній лад. Його поезія «Ісаія. Глава 35 (Подражаніє)» починається зі звертання у наказовій кличній формі до ниви, до землі. Явища природи персоніфіковані. Звертання асоціюється з молитвою, звучить молитовно:«Радуйся, ниво неполитая! / Радуйся, земле, не повитая / Квітчастим злаком! Розпустись, / Рожевим крином процвіти!» [3, с. 509].
35 главу своєї книги пророк Ісаія присвятив змалюванню блаженства Божого народу після мук. Воно починається так: «Звеселиться пустиня та пуща, і радітиме степ, і зацвіте, мов троянда, – розцвітаючи, буде цвісти та радіти, буде втіха також та співання, бо дана йому буде слава Лівану, пишнота Кармелу й Сарону, – вони бачитимуть славу Господа, велич нашого Бога!» [1, с. 882].
Шевченко надає поезії динамічності, ландшафтні орієнтири пустиня-степ змінено на ниву-землю, троянду на лілею. Вильовуючи картину оновлення землі, поет використовує такі біблійні топоніми: «І честь Кармілова і слава / Ліванова, а не лукава, / Тебе укриє дорогим, / Золототканим, хитрошитим, / Добром та волею підбитим, / Святим омофором своїм» [3, с. 509].
Як бачимо, запозичення Т. Шевченко виразно соціологізує, надає йому політичної гостроти, осучаснює. Логічно наголошеними лексичними сполуками є такі вирази: «невольничі утомлені руки», «коліна… кайданами куті», праведний Бог «визволяє довготерпеливих… убогих», злих карає праведним судом – «воздає злодіям за злая».
У поезії Тараса Шевченка постає центральна проблема – людина і природа в їхній гармонійній сполуці. Порівнюючи тексти митця із Біблією, знаходимо текстові подібності, аналогічні мотиви, але автор «подражанія» відходить від першоджерела, змінює образну систему. Вірш Т.Г. Шевченка «Ісаія. Глава 35 (Подражаніє)», як і його біблійний прототип, завершується поетичним образом шляхів у переносному розумінні цього слова – шляхів життя, життєвих доріг.
Збірку «Псалми Давидові» Т. Шевченко писав під час важкої кризи в його житті, яка поступово впливала на його творчість. Ще на початку місяця жовтня 1845 року він перебував у селі Веселому Подолі в дідича Аркадія Родзянка. У цей час митець присвячував багато часу читанню Біблії. Тоді він написав також багато досить цінних творів.
Цикл «Давидові Псалми» написаний у період «трьох літ», у період творчого піднесення митця. «Псалми Давидові» слід вважати одним повноцінним твором. У першому Псалмі Шевченко каже, що не піде дорогою злих людей, бо справи добрих Бог помітить, а злих Творець покарає. У дванадцятому Псалмі Шевченко звертається до Господа, просить його врятувати український народ від ворожих рук, а свою душу від лютої муки. У сорок третьому Псалмі Кобзар згадує велике минуле України, закликає народ до боротьби. Далі, у п’ятдесят другому, Псалмі Шевченко зауважує, що лише божевільний скаже, що немає Бога, але тільки Творець зможе вернути волю українському народу. У п’ятдесят третьому Псалмі митець пише, що хоч загарбники стали проти нього, але Шевченкові Бог помагає і ніколи його не покине. У вісімдесят першому Псалмі Кобзар просить Бога чинити Великий Суд. Господь карає лихих у дев’яносто третьому Псалмі, а у сто тридцять другому Псалмі показує, що Господь не забуде добру та тиху сім’ю. Кобзар зауважує у сто тридцять сьомому Псалмі, що блаженний той, хто заплатить поневольникові за кайдани, в які він закував народ. Шевченко величає Бога, який карає неправедних, а праведним помагає в останньому, сто сорок дев’ятому Псалмі.
Глибоко припали до серця Шевченка слова Псалма 12 (13). Кобзар був на стороні скривдженого народу, якого, як не раз здавалось йому, навіть Бог забув. «Як довго?..» – це питання згадується у біблійному псалмі чотири рази.
Однією з найбільш дразливих думок у першій частині є думка про те, що Бог його забув та покинув напризволяще. Тому митець у відчаї звертається до Господа: «Доки, Господи, будеш мене забувати назавжди, доки будеш ховати від мене обличчя своє?» [1, с. 672].
Друга частина цього Псалма ідейно спрямована вже у дещо позитивний бік: нарікання перетворюється справжню молитви-благання: «Зглянься, озвися до мене, о Господи, Боже мій! Просвітли мої очі, щоб на смерть не заснув я!» [1, с. 672].
У третій частині так звана розмова з Богом зробила чудодійну зміну. Автор біблійного псалма зачинає з глибоким смутком, а закінчує з радістю та співом.
Тарас Шевченко мав переживання дуже подібні до переживань автора псалмів. Письменника хвилюють не тільки свої особисті біди, а й народні. У Шевченковому переспіві Псалма відчувається, що він є всенародним речником, який від імені народу задає найважливіше питання: «Доки?». Тому у переспіві постає весь народ, який запитує: «Чи ти мене, боже милий, / Навік забуваєш...» [3, с. 281].
Тут відчувається й докір до Бога, але ці слова не є злобою, а є вибухом обурення, криком душі через жахливе знущання над українським народом.
Т. Шевченко звертається до Бога аж чотири рази, молиться за спасіння: «Спаси мене!», «Спаси мою душу!», «Спаси мене від лютої муки!», «Спаси мене!». Автор вірив, що тільки Бог одного дня дасть українському народу спасіння і волю.
Повний надії на Бога, Шевченко закінчив свій переспів Псалма 12 (13) прославленням Бога: «І воспою знову / Твої блага чистим серцем, / Псалмом тихим, новим» [3, с. 281].
Велике ідейне навантаження несуть біблійні епіграфи у творчості Шевченка. Попри їх невелику кількість, вони допомагають краще зрозуміти поезії, встановлюють асоціативні зв’язки з біблійним матеріалом
Знання Біблії, захоплення її красою та глибиною алегоричного змісту, поданого у високохудожній формі, дозволили Т.Г. Шевченкові збагатити свою творчість численними біблійними образами й темами, які під пером майстра наповнилися новим змістом. Як поет-революцiонер, вiн закликав до боротьби свій народ, засуджував кріпосництво та тогочасну владу. Митець виступав не тільки поетом, а ще й пророком. Він утвердив в українській літературі новий жанр віршованого «подражанія» і на його основі створив високохудожні пророцтва. Біблія для Тараса Шевченка – наймудріша книга, джерело невичерпної наснаги.
Література
1. Біблія або Книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту / Переклад І. Огієнка. – Швеція: видавництво «Evangeliipress», 1968. – 1523 с.
2. Франко І. Я. Шевченкова «Марія» / І. Я. Франко // Зібр. тв.: у 50 т. – Т. 39. – К.:Наук. думка, 1982 – С. 300-310.
3. Шевченко Т.Г. Кобзар / Т.Г. Шевченко. – К.: Дніпро, 1984. – 606 с.
Резюме: В данной статье рассмотрена Библия как великая и вечная книга: обозначена ее структура, были исследованы переводы Святого Письма на украинский язык. Выявлено обращение других известных украинских писателей (например, П. Кулиш, Ю.-О. Федькович, Леся Украинка) к Книге Книг. Показано, что Т. Шевченко интересовался библейскими сюжетами и интерпретировал их по-своему. Также Тарас Григорьевич использует в своих произведениях библейские эпиграфы, которые помогают лучше понять произведения.
|
| |
| |
