| Pedchenko | Data: Wtorek, 20.10.2015, 20:31 | Wiadomość # 1 |
|
Grupa: Проверенные
Wiadomośc: 22
Plusiki: 1
Status: offline
| О. М. Золотарьова,
аспірант Маріупольського державного університету
ФУНКЦІЇ ЗЕРНОВИХ СТРАВ В ВЕСІЛЬНІЙ ОБРЯДОВОСТІ СЛОВ’ЯН: КОМПАРАТИВНИЙ АСПЕКТ
Народні звичаї та обряди є істотною частиною духовної культури народу, що відображає його світовідчуття в різні періоди історичного розвитку. Їх вивчення дуже важливе при дослідженні процесів інтеграції, адаптації та взаємовпливу культур народів, які проживають поряд, оскільки часто саме в звичаях та обрядах проявляється етнічна традиція народу. І тому в наш час, в час становлення українського народу як нації, особливо необхідним є вивчення звичаїв і традицій, без яких неможливо до кінця усвідомити своєї місце серед слов’янських народів.
Їжа, як необхідний засіб існування людини, та ритуали її прийняття вважаються одними з найбільш стійких елементів матеріальної повсякденної культури будь-якого етносу. Людина, будучи від природи всеїдною, у різних культурах харчується по різному. Це залежить від біологічних, кліматичних, історичних умов, в яких людина готує їжу та створює певні ритуали її прийняття. Тобто культура зароджується тоді, коли людина починає перетворювати продукти харчування (натуру) у страви (культуру). З такого ракурсу їжу розглядав ще К. Леви-Стросс в своїй роботі «Міфологіки: Сире і приготоване» [1]. І хоча їжа спочатку є базовою фізичною цінністю людини, необхідним компонентом її виживання, в процесі розвитку людина перетворює її на культуру. Тому кухню будь-якої країни можна представити як результат складної історичної еволюції. Це сконденсований згусток матеріальної культури і одночасно дзеркало, яке відображає цю культуру.
Отже традиційна їжа є своєрідним маркером, що підкреслює національну специфіку. Основні види обрядової їжі (хліб, каша, м’ясо) приблизно однакові, але в теж час існують вагомі відмінності і велика різноманітність форм обрядової їжі, страв, виробів в ритуальних діях кожного народу, тобто можна говорити про харчові коди певної нації. Можна перефразувати відомий вислів: «Скажи мені, що ти їси, і я скажу хто ти». Тобто ми можемо розглядати традиційну їжу як спосіб вибудовування системи координат «свій-чужий».
Для осмислення протиставлення «свій-чужий» важливе значення має теорія обрядів переходу А. Ван Геннепа. Відповідно до цієї теорії суть життя (починаючи від життя індивіда і закінчуючи космічними явищами) полягає в послідовній зміні етапів – переходів, оформлених в систему обов’язкових ритуалів переходу від одного статусу до іншого; закінчення одного етапу і початок іншого утворюють системи одного порядку [2]. Особливо широко обряди переходу представлені у весільному циклі сімейної обрядовості, оскільки, за своєю суттю, це перехід в інший світ дорослого життя, з одного будинку та сім’ї до інших.
Культурологічний аспект їжі, як чинника культурної ідентичності етносу, та виявлення її функцій в ритуалах переходу на даний момент ще не розкриті у достатній мірі і становить великий інтерес, що й зумовило актуальність даної доповіді. Базою послужила ціла низка досліджень ритуальної їжі в слов’янської обрядовості як етнографічного явища У ХІХ ст. над цією темою дуже плідно працювали таки дослідники як Хв. Вовк, Б. Грінченко, М. Сумцов, П. Чубинський, пізніше з’явилися дослідження Л. Артюх, Н. Боренько, В. Борисенко, Хр. Вакарелски, Ф. Волков, Т. Гонтар, З. Дмитріва, В. Маринова, Е. Студенцької, О. Узеньової та ін.
Вироби з борошна, передовсім коровай – це найпоширеніша страва українського весілля. Як зазначає С. Макарчук, наприкінці ХІХ – у першій половині XX ст. коровай як обрядовий весільний хліб випікали скрізь в Україні (крім деяких районів Закарпаття та Середньої Наддністрянщини, де роль короваю виконували весільні калачи). Випікали коровай із кращих сортів муки, переважно із пшеничної, додаючи до тіста яйця, масло. Зверху оздоблювали його виготовленими з муки шишками, голубками, жайворонками, качечками, квіточками й іншими виробами, а також прикрашали зеленню барвінка, цвітом і ягодами калини, червоними стрічками, подекуди – гілками плодових дерев, обплетених тістом, тощо. Споживали коровай наприкінці весільного застілля, пригощаючи за винагороду («перепій», «пропій») гостей. Для обдаровування молодими коровайниць, гостей, весільної челяді, молоді, яких не частували короваєм, випікали окремі шишки, качки (Середнє Подніпров’я), гуски, калачі (Поділля, історико-етнографічна Волинь, Північна Буковина й інші регіони) тощо. Споживали на весіллі також інші види обрядового хліба – дивень (Середнє Подніпров’я, Південь України, Слобожанщина), верч (Полісся), лежень (Слобожанщина, Середнє Подніпров’я). Верч і лежень були переважно овальної форми, а дивень виготовляли, як правило, із плетінки у формі кола. Лежень і дивень часто прикрашали, натомість верч оздоблювали спорадично [4].
Вживання зернових страв у якості ритуальноі їжі є і в польській обрядовості. За даними Ю. Алексєєва на заручинах наречені сиділи за столом, їхні руки поєднувалися на хлібі, який потім роздавали присутнім. По кутках весільного столу ставили хліб. Молоді, старший дружба і старша дружка ходили навкруги столу - молода плакала, голосила і цілувала кожну хлібину. Вона прощалась: зі столом, лавками, піччю, хлібною діжею, вогнем. До церкви мати давала з собою їжу, якою пригощали зустрічних, а також несли хліб, який після вінчання молоді повинні були віддати жебракам [5].
Такий дослідник болгарської весільної обрядовості як О. Узеньова свідчить, що весілля починалося комплексом обрядів, пов'язаних з приготуванням весільних хлібів у будинках нареченого і нареченої. Односельці вважали своїм обов'язком послати тим, у кого намічалася весілля, зерно. Приготування тіста для весільних хлібів мало магічно - символічне значення - це було, як говорили в народі, «закваска весілля». Кума і свата запрошували на весілля особисто батьки нареченого, підносячи їм обрядовий хліб, листковий пиріг із бринзою та вино. Перед відправленням весільного поїзда наречений прощався зі своїми батьками і мати обсипала його і сватів зерном. Свекруха, яка зустрічала сватів і молодуху хлібом і водою або вином, також обсипала молодих зерном або борошном з решета і кропила їх вином або водою, давала скуштувати молодим хліб і що-небудь солодке. Быля порогу свекруха подавала невістці хліб і воду або вино, які та повинна була внести в будинок. Останньою трапезою у весільній церемонії було частування людей, які допомагали в проведенні весільного бенкету, і близьких родичів. Гості з'їдали розмочені в теплій воді залишки обрядових хлібів [6].
Обрядовий весільний хліб символізував єднання молодих у їх спільному переході до вищої соціальної групи, плодючість та продовження роду. Поряд з поєднувальною чітко простежується комунікативна функція їжі, коли молоді діляться своєю силою з присутніми. Також хліб виконував функцію закріплення остаточного проходження просторово-часових меж. Глибокого символічного змісту закріплення остаточного переходу у весіллі набувало й хлібне зерно, яким «посівали» молодого, випроводжуючи його з батьківського дому до шлюбу й молодих по шлюбі.
Таким чином, можна говорити про те, що перехідна функція їжі була обумовлена уявленнями про просторово-часові межі, для успішного переходу яких потрібно їсти особливу їжу. Розглянуті приклади вказують на тісний зв'язок весільних обрядів украінців, поляків та болгар: використання однакових інгредієнтів (зерно), які виконують однакові функції (об’єднувальна, закріплення остаточного переходу, комунікативна). Така типологічна схожість є основою культурноі єдності слов’янських народів, що зумовлена однаковими землеробськими традиціями та місцем проживання. Збереження традиційної обрядовості як одного з чинників нашої культурної єдності є підгрунттям для подальшого культурного діалогу.
Література
1. Леви-Стросс К. Мифологики: Сырое и приготовленное / К. Леви-Стросс; Пер. с фр. А. 3. Акопяна и 3. А. Сокулер. М.: FreeFly, 2006. - 399 с.
2. Геннеп, Арнольд ван. Обряды перехода. Систематическое изучение обрядов / А. в.Геннеп; пер. с фр. Ю. В. Иванова, Л. В. Покровская; РАН, Институт этнологии и антропологии им. Н.Н.Миклухо-Маклая. - М. - Издательская фирма «Восточная литература» РАН, 1999. - 198 с.
3. Пропп В.Я. Исторические корни волшебной сказки / В.Я. Пропп. - Л.: Издательство ЛГУ, 1986. – 364 с.
4. Етнографія України: Навч. посібн. / За ред. проф. С.А.Макарчука. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - Львів: Світ, 2004. - 520 с.
5. Країнознавство. Частина І. Культура народів слов'янських країн: Навч. Посібн. / Ю.М. Алексєєв, В.І. Наулко, Н.В. Руденко. - К.: Київський славістичний університет, 2002. - 121 с.
6. Узенёва Е. С. Символика целого в болгарском свадебном обряде // Признаковое пространство культуры / отв. ред. С. М. Толстая. М.: Индрик, 2002. С. 225-237.
|
| |
| |
