Семашко Тетяна Федорівна,
кандидат філологічних наук, доцент кафедри української філології Маріупольського державного університету (Україна)

Сучасний період розвитку лінгвістичної думки характеризується посиленою увагою науковців до всього нового, що передбачає актуалізацію студій, пов’язаних з питаннями взаємодії мови і мислення, дослідження пізнавальних структур носіїв мови у процесах найменувань, зокрема виявлення особливостей відтворення національного менталітету в структурі мовних знаків під час їх творення тощо.
Мова як соціальний феномен реагує на всі зміни дійсності і відповідно до національної специфіки образно їх відтворює. Звідси постає завдання різноаспектного вивчення неологічної лексики. Ця проблематика вже знайшла своє відображення у працях С. Єрмоленко, Є. Карпіловської, Н. Клименко, Г. Наумюк, К. Ленець, О. Мельничука, А. Москаленка, В. Русанівського, Т. Коць, О. Стишова, Н. Стратулат та ін. Не залишилася поза увагою вчених також лексикографічна фіксація нової лексики, здійснена у словниках неологізмів Д. Мазурик і А. Нелюби.
Попри усі напрацювання питання щодо того, які фразеологічні інновації вважати оказіональними, на сьогодні залишається відкритим. Тому правомірним видається уточнення авторської позиції щодо понять «неологізм», «оказіоналізм», «оказіональні сталі сполучення», «узуальні фразеологічні одиниці».
Оказіональність та узуальність становлять діалектичну єдність, що забезпечує динамічність мовної системи: їх постійна взаємодія і боротьба зумовлює те, що в системі мови виникають певні зрушення та зміни.
За визначенням О.О. Селіванової, «оказіоналізми (від лат. occasionalis – випадковий) – мовні одиниці, які відносяться до складу стилістичних неологізмів, створені в ідіостилі певних авторів і не набули поширення» [8, c. 424]. Оказіональне слово, на відміну від неологізму, що є узуальним новим словом, являє собою мовленнєву одиницю, яка ще не узуалізувалася, не має повної форми існування.
Склад нових лексичних одиниць (неологізмів) характеризується неоднорідністю. Тому всі нові слова більшість дослідників поділяють на неологізми загальномовні й індивідуально-авторські. Д. Мазурик розрізняє власне неологізми (загальномовні неологізми) та оказіоналізми (індивідуально-авторські неологізми) [6, с. 16]. Межа між цими двома групами нових слів пролягає на рівні реалізації ними свого функціонального навантаження. Так, формування нової назви може мати номінативну мету. Така нова лексична одиниця функціонально з’являється для багаторазового використання, переходячи з часом та за відповідних умов до складу активної лексики. Це – власне неологізми. Якщо ж новотвір породжено в результаті задоволення експресивно-образної потреби для досягнення певної естетично-виражальної мети і він має разовий характер, то такі одиниці розуміють як оказіоналізми [2, c. 10].
Для оказіоналізмів, на відміну від неологізмів, характерне те, що вони зберігають свою новизну, незалежно від реального часу їх утворення [7, с. 27], мають дискурсивну природу: виникають в конкретній ситуації спілкування, породжуючись її комунікативними потребами, проте залишаються в її межах [2, c. 7].
Так само і в системі фраземної деривації поняття «оказіональна фразема» трактують як таке, що протиставляється поняттю «узуальна фразема». Водночас поділяємо думку Ж.В. Колоїз про те, що слід розрізняти оказіональні фразеологізми та оказіональне використання фразеологізмів [4, c. 173-175]. Дослідники фразеологічних одиниць переважно характеризують трансформовані фразеологічні звороти у процесі їхнього використання. Усі різновиди трансформації (структурні та семантичні) відбуваються в умовах певного контексту і є суто індивідуальними. У цьому випадку можна говорити про оказіональне використання фразеологізму. На думку Н.Г. Гольцової, оказіональним можна вважати таке утворення, яке продукується за моделлю вже наявного і в якого відчувається внутрішній зв'язок із цим вихідним фразеологізмом [3, c. 84]. Таке пояснення, на нашу думку, є непереконливим, оскільки як і оказіональні слова, оказіональні фраземи характеризуються невичерпними можливостями розвитку їх внутрішньої форми. До того ж уміння людини, якій адресована сконструйована одиниця, правильно декодувати новопредставлену фразему великою мірою залежить від її розумових здібностей, віку, досвіду, освіти, ерудиції тощо.
Оказіональні фраземи, або фраземні оказіоналізми, є надслівними, нарізно оформленими, семантично цілісними результатами фраземної деривації. Вони продукуються не тільки внаслідок фраземо-семантичних, але й синтаксико-фразеологічних дериваційних процесів на основі вільних словосполучень. Однак, як справедливо зауважила Н.М. Амосова, фразеологічна одиниця ніколи не виникає в мові відразу [1, c. 103]. Будь-яке сполучення слів, що використовується у мові як вільне, має образні «смислові потенції» та характеризується здатністю до метафоричного переосмислення. Деякі метафоризовані фраземи можна кваліфікувати як квазістереотипи, які представляють константи мовної картини світу, оскільки через них у концептуальну картину світу входить побутове уявлення про світ, зафіксоване мовою [9, c. 45].
Метафоричний словесний комплекс, за умови його стабілізації мовленнєвим узусом, адаптується у мовному просторі і починає відтворюватися в просторі власне комунікативному. Відтворювані конструкції набувають усталеності й отримують статус узуальних фразем. З огляду на це, під оказіоналізмом треба розуміти новоутворений репрезентант, що є результатом реалізації мовної потенції, на початковому етапі характеризується категорією оказіональності і нульовим рівнем адаптації в мовному просторі та нульовим ступенем відтворюваності в комунікативному просторі [4, c. 177].
До набору диференційних ознак оказіоналізму, за визначенням О.Г. Ликова входять: поява в мовленні, словотвірна похідність, ненормативність, функціональна одноразовість, експресивність, номінативна факультативність, синхронно-діахронна дифузність, індивідуальна належність [5, c. 36]. Цей набір ознак доповнює О.К. Чиркова такими, як нерегулярна відтворюваність, мотивованість контекстом і мовленнєвою ситуацією, виділення на письмі (лапками чи курсивом) [10, c. 97].
Для визначення оказіональних фразем можна використати перераховані критерії, хоча деякі з названих критеріїв незастосовні, зокрема й для тих, до складу яких входить колоративний компонент. Оказіональні фразеологічні утворення – це стилізовані виразні та яскраві сполучення слів, яким властива певна «обробка». Для фразеологічних трансформацій властиве нетрадиційне уживання (видозміна граматичної форми компонентів ФО, можливість синтаксичних перетворень); наявність варіативності компонентів сталого сполучення, можливість уведення до ФЗ будь-якого іншого слова та інші зміни.
Зазначені мовознавцями ознаки оказіональних фразеологічних одиниць, на нашу думку, можна доповнити визначальними для оказіональних утворень із колоративним компонентом. При тому головна увага зосереджується на з’ясуванні внутрішньої форми фраземи на шляху появи у колоративному компоненті номінативної факультативності або стилістичної відзначеності уживання до аналогічних узуальних ФО:
1) вираження сполученням слів єдиного поняття, що є актуальним для конкретної історичної епохи;
2) частотність уживання словосполучень на основі використання або в термінологічному (прямому) значенні, або в непрямому, образно-переносному значенні;
3) подібність до наявних у мові моделей інших фразеологічних одиниць;
4) калькований характер.
Щодо запропонованих нами основних ознак оказіоналізму можна полемізувати, але неспростовним залишається одне: фраземна деривація має закономірний характер, і науковий пошук для вияву цих закономірностей полягає у з’ясуванні способів її (фраземної) деривації: внаслідок зміни семи у складі стрижневого слова, вільного словосполучення чи трансформації складу наявних фразеологізмів.

Література
1. Амосова Н.Н. Основы английской фразеологии / Н.Н. Амосов. – Л.: Издательство ЛГУ, 1963. – 208 с.
2. Бойчук М. Параметризація поняття оказіоналізм / М. Бойчук // Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць. – Вип. 23. – Донецьк, 2011. – С. 8-12.
3. Гольцова Н.Г. Окказиональность слова и окказиональность фразеологизма / Н.Г. Гольцова // Русский язык в школе. – 1993. – № 3. – С. 81-86.
4. Колоїз Ж.В. Українська оказіональна деривація / Ж.В. Колоїз. – К.: Акцент, 2007. – 310 с.
5. Лыков А.Г. Современная русская лексикология (русское окказиональное слово) / А.Г. Лыков. – М.: Высшая школа, 1976. – 119 с.
6. Мазурик Д. В. Інноваційні процеси в лексиці сучасної української літературної мови (90-і роки ХХ ст.): Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.02.01 / Д. В. Мазурик. – Львів, 2002. – 21 с.
7. Пустовіт Л. О. Українська мова: Енциклопедія / Л.О. Пустовіт, Н.Ф. Клименко. – 2-е вид. – К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. – 433 с.
8. Селіванова О.Л. Сучасна лінгвістика. Термінологічна енциклопедія / О.Л. Селіванова. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – 715 с.
9. Телия В.Н. Коннотативный аспект семантики номинативных единиц / В.Н. Телия. – М.: Наука, 1986. – 143 с.
10. Чиркова Е.К. О критериях отграничения окказиональных слов от новых слов литературного языка / Е.К. Чиркова // Современная русская лексикография. – Л.: Наука, 1975. – С. 91-102.

Резюме
В статье автор разграничивает понятия «узуальная фразема», «окказиональная фразема», «окказиональное использование фраземы» на материале фразеологических единиц, в частности тех, которые имеют в своем составе цветономинант. Такому разграничению способствуют выделяемые признаки соответствующих фразеологических единиц. При этом учитываются особенности внутренней формы фраземи, ее номинативная факультативность и стилистические отличия.