Золотарьова Катерина Володимирівна,
студентка Маріупольського державного університету, Україна

Світова література кінця ХХ – початку ХХІ століття є складним і неоднорідним явищем, у якому поєдналися елементи попередніх та новітніх художніх прийомів та методів. Літературознавцями виявлені особливості, які дозволяють говорити про синтез у творах різних методів, що є характерним для перехідних періодів у літературі. Однак слід згадати, що в першу чергу зміни торкаються жанрових форм. Тому на рубежі століть на літературні арену виходить такий модерний жанр як «трилер».

Дослідники все частіше у своїх наукових працях вивчають жанр трилеру та розвиток цього жанру у світовій літературі. Наприклад, такі відомі дослідники-літературознавці О. Савочкіна, О. Гончар, В. Мясніков, С. Чупринін, Т. Фасоля приділяли увагу цій темі у своїх наукових та літературно-критичних розвідках. Але й досі немає чіткого й остаточного погляду з приводу жанрової модифікації трилеру в творчості Макса Кідрука. Тому тема обраної курсової роботи є актуальною.
Метою курсової роботи є дослідження жанрової своєрідності трилеру в творчості Макса Кідрука, зокрема в романі «Жорстоке небо».

Дослівний переклад слова «трилер» з англійської мови – «викликати гострі емоційні відчуття». Сюжет повинен утримувати читача в напрузі до самої розв’язки, яка настає, як правило, несподівано і наприкінці твору. Існує багато визначень трилеру, які доводять, що жанр не має чітких рамок. Деякі дослідники ототожнюють трилер та бойовик, інші вчені-літературознавці до жанру трилеру відносять детективи, пригодницькі твори. Велике значення у трилері відіграє почуття саспенсу, тобто напруги, захоплення, гострих почуттів. Глядач чи читач трилеру при перегляді фільму чи при прочитанні книги чекають напружений сюжет та стрімкий розвиток дій. Отже, головне, що об’єднує всі визначення трилеру – це те, що цей жанр повинен обов’язково викликати у читача хвилювання та напругу, крім того багато дослідників вказують на гібридність жанру.

У сучасному літературознавстві відомо багато жанрових модифікацій трилеру. Наприклад, юридичний трилер, технотрилер, детективний трилер, пригодницький трилер, психологічний трилер, авіаційний трилер, екотрилер, медичний трилер, політичний трилер тощо. В основі сюжету юридичного трилеру лежить злочин і його розслідування. Найважливішим елементом юридичного трилеру, зокрема Джона Грішема, є судовий розгляд. Жанр технотрилеру ґрунтовних досліджень у галузі літературознавства поки що не зазнав. Ознаки цього жанру – ретельність, чи не з бухгалтерською точністю і конкретністю опису ледь не кожної утворюючої тло твору реалії, особливо технічної й військової – усе чітко, у цифрах, тільки факти. У цьому жанрі писали Том Кленсі та Майкл Крайтон. Щодо детективного трилеру, то у критичній літературі присутня безліч термінів для позначення детективного жанру. Основною ознакою цього жанру є присутність таємниці або загадки. Деякі дослідники відзначають (напр., Богуславська О.), що започаткувала жанр детективного трилеру Агата Крісті, у цьому жанрі писали Р. Чандлер та Д. Хеммет.

Пригодницька література – поняття, що описує коло різноманітних явищ у європейській літературі, для яких характерні пригодницька тематика, гострота сюжетних перипетій, динаміка і напруженість дії. Важко визначити коли й де саме виник пригодницький трилер. Та зі сміливістю можна сказати, що ще Д. Дефо у своєму «Робінзоні Крузо» намагався шокувати читача та викликати у нього почуття саспенсу (згадаємо хоча б зустріч П’ятниці та Робінзона з людожерами). Психологічний трилер – різновид роману, в якому автор ставить за мету зображення і дослідження «внутрішнього світу людини» і «найтонших порухів її душі», зокрема цей жанровий різновид розвивають Едгар По та Стівен Кінг.

Роман «Жорстоке небо» – це один з останніх романів у творчому доробку Макса Кідрука. Книга вийшла друком наприкінці серпня 2014 року та одразу здобула велику популярність серед українських читачів. Нажаль, у сучасному літературознавстві не існує науково обґрунтованих праць, де б дослідники визначили жанрову своєрідність роману «Жорстоке небо». Сам Макс Кідрук наголошував на тому, що роман є технотрилером. Однак ми не погоджуємося з жанровою модифікацією роману й спробуємо визначити жанр твору «Жорстоке небо».

Зосередимо увагу на тому, що в першу чергу, роман є трилером, тобто письменник продовжує працювати в цьому жанрі та розвиває його на теренах України. Письменник культивує жах, моторошність. Особливо це видно, коли Макс Кідрук змальовує безпосередньо катастрофу та її наслідки, наприклад: «Дев’ятнадцятеро людей, відчайдушно волаючи, засмажуються живцем, вони не розуміють, що відбувається, але встигають усвідомити, що по них прийшла смерть. У сімох із них, най витриваліших серця б’ються протягом п’яти секунд після того, як шкіра прогорає до кісток» [1, с. 100], або ж: «… під час падіння бідолаха ламає хребет у чотирьох місцях, через що лежить у немислимій для здорової людини позі. Він скидається на викинуту у смітник, нікому не потрібну стару ганчір’яну ляльку» [1, c. 101]. Моторошними є й картини, де автор показує останні хвилини життя пілотів, Метью Ріґґсона та Радислава Ротко, загалом, картини є моторошними, тому, що автор показує байдужість героїв, їх спокійне ставлення до наближення смерті: «… Радислав захотів щось сказати, швидко промовити щось таке, щоби потім, коли записи розшифрують, його сім’я зрозуміла, як сильно він їх любить і як за ними сумуватиме, хай де опиниться. Чоловік промовчав, не дібравши слів» [1, с. 98]; «Останнім, що прозвучало в кабіні авіалайнера, була спокійна, навдивовижу суха і безбарвна, фраза Метью Ріґґсона, другого пілота: «Mam, je t’aime! (Ма, я тебе люблю!)» [1, с. 98]. Важко вмотивувати таке відношення головних героїв до смерті, можливо Кідрук не досить детально змалював цей епізод, через те, що згодом Радислав Ротко виявиться живим, хоч і потрапить до лікарні у надважкому стані.
Образу головної героїні роману – Діани Столяр – це перший головний жіночий персонаж у романах та пригодницьких трилогіях Макса Кідрука. Якщо ж Тимура Коршака ми сміливо можемо віднести до героїв технологічних трилерів, то про Діану ми такого сказати не можемо. У першу чергу тому, що образ жінки, її психології, поведінки достатньо обґрунтований, тобто автор зосереджує увагу більше на образі героїні, ніж на технологіях.

Деякі критики після виходу роману стали його порівнювати з трилером Майкла Крайтона «Крила». Попри спільність деяких мотивів, романи вагомо відрізняються один від одного. Крайтон на перше місце у своєму романі ставить технологічний бік, Макс Кідрук, як здалося нам, – більш чітко зосереджує увагу на головному жіночому образі. Та хоч там як, невелику паралель між двома героїнями, Діаною та Кейсі, провести можливо. «Кейси Синглтон, так и не успев переодеться после пятимильной утренней пробежки, стояла в кухне своего домика и сооружала для дочери сэндвичи с тунцом, укладывая их в корзинку для завтраком. Кейси исполнилось тридцать два года, она была вице-президентом компании «Нортон Эйрлкрафт» в Бербэнке» [2]. Діана, як і Кейсі, має малих дітей, Даню та Артема. Діана Столяр також пов’язана з індустрією літакобудівництва. Діана – донька одного з засновників компанії АНТК ім. Аронова, Родіона Столяра, працює у цій організації, допомагає батькові при створені літаків. Та все ж таки вона є бунтаркою, часто йде проти волі тата, «вона не хотіла вступати до Національного авіаційного університету, не бажала йти на роботу до АНТК ім. Аронова, підкреслено не вдягала шолом, гасаючи з Геннадієм на мопеді Києвом, не послухала батька, який її просив почекати і не виходити заміж» [1, с. 122].

Джим, чоловік Кейсі, є невдахою, він не працює, покинув жінку, коли та народила доньку Еллісон: «Измученный пеленками и ночными кормлениями, Джим начал пить, поздно возвращался домой. Со временем они расстались» [2]. Колишній чоловік Діани – вільний київський митець, який часто шукає натхнення на дні пляшки пива. Через безробіття та інтернет-пригоду, яка сталася з Геннадієм, через які родина Діани Столяр втратила багато грошей жінка виставили чоловіка за поріг своєї квартири. Отже, навіть образи чоловіків головних героїнь перегукуються. Та хоч там як, Макс Кідрук більш детальніше заглиблюється в постать Гени, мотивує його вчинки та поведінку. Загалом, ми не знайшли більше спільностей між образами Кейсі Сінглтон та Діаною Столяр, отже постать Діани – це індивідуальний та самобутній образ роману.

Можна зі сміливістю сказати, що образ Діани Столяр – найдетальніший серед образів гостросюжетної літератури Макса Кідрука. Письменник зосереджує увагу на побутових реаліях родини, часто читачки ототожнюють себе з Діаною Столяр, адже все виглядає достатньо реалістично. Це вбачаємо особливо на образах дітей, відношення головної героїні з ними. Наприклад, поводження сина Діани Данила з котом Грубодупенко. Даня знаходився у тому віці, коли підкорявся притаманній його вікові непереборній жазі пізнати світ, тому «перевіряв скільки коти можуть витримати без повітря» [1, c. 112]. Такі відношення переросли у «конфлікт» дитини з котом. Або ж читачки зможе пізнати себе під час смаження Діаною котлет, які виходили у неї не досить апетитними та смачними: «Кімната наповнювалась димом і сильним запахом горілого. Діана пересмажила другу сковорідку котлет. На плиті підгорала третя» [1, c. 173].

Та попри це, Кідрук показує головну героїню люблячою матір’ю, яка при будь-яких обставинах квапиться про своїх дітей. Наприклад, це такі епізоди як стурбованість Діани, про хлопчиків, які згодом підуть до дитячого садку, хвилювання щодо здоров’я Артема, небажання віддавати дітей до батька-невдахи, через відрядження в Парижі, або ж панічний страх за життя Артема, якого викрали злочинці. Також важливими є епізоди, де розповідається про поведінку та звички, які в основному притаманні жінкам. Наприклад, роздивляння своєї фігури у дзеркалі Діаною. Це риса, яка здебільшого притаманна жіночій статі, яка квапиться через зайву вагу: «Діана спробувала роздивитися себе всю, а не лише обличчя. З відстані двох років відображення у дзеркалі виглядало симпатичнішим: великі груди, мякі округлі плечі, акуратний пупок… Діана повернулась до дзеркала спочатку правим, потім лівим боком… ну, а стегнах трохи зайвого назбиралось» [1, с. 216]. Отже, можна стверджувати, що роман «Жорстоке небо» – це роман, який виділяється серед інших трилерів Кідрука своєю реалістичністю. Ця реалістичність ні в якому разі не заважає композиційній канві роману, а навпаки, через відсутність містики та надприродних створінь досягається ще більше напруження.

Роман «Жорстоке небо» – це твір, в якому події розвиваються стрімко та миттєво. У романі немає затягнутих діалогів, внутрішніх монологів, де герої розмірковують про сенс життя, про наближення смерті, тобто філософських роздумів. Пейзажі у Кідрука зустрічаються рідко. Лише іноді автор змальовує погоду, яка огортає Париж під час катастрофи: «Наземна метеорологічна станція аеропорту Париж-Північ запізнилася з прогнозом – буран пришвидшився, прогнавши набряклим снігом хмари на схід зі швидкістю потяга. О чверть на десяту хмари почали черкати покрівлі найвищих будинків, і небо над Парижем розвернулося, вивергнувши на місто тонни замерзлої вологи» [1, с. 35].

Макс Кідрук часто змінює місце дії, наприклад, спочатку події в офісі компанії «ААРОН», згодом бачимо вже головну героїню, Діану Столяр, в Парижі разом зі слідчім Марселем Лякруа. Тобто роман, загалом, є масштабним твором. Цьому сприяє й кіноматографізм. Цей прийом письменник використовує й у романі «Бот», хоча у «Жорстокому небі» кінопоетика стала більш довершеною. Наприклад, епізод зустрічі Діани Столяр зі слідчими. Перший план, тобто дальній: «Один з чоловіків, що поспішали до трапа, видалися Діані великим незграбою: чималий зріст, масивна голова, довгі руки, дебелий тулуб. Солідності йому додавало довге, до колін, темно-синє пальто і громіздка, кучерява й розкошлана, кучма волосся воронячого крила… Напарник «Пушкіна» був не такий високий і худіший, з видовженим обличчям інтелігента і темними тінями під очима, що впадали в очі навіть зі значної відстані і вказували чи то на затяжне безсоння» [1, c. 269]; «крупний» план: «Коли під ногами зарипів сніг, Діана здивувалась, зрозумівши, що «інтелігент», який здавався невисоким і худим, насправді вищій за неї на цілу голову» [1, c. 269]. Отже, завдяки таким описам можливо не тільки скласти певне враження про героя роману, а й визначити його соціальний стан по «довгому пальто», спробувати визначити сферу зайнятості персонажа по стомленим очам.

Технотрилеру притаманна науковість та математична точність. Та все ж таки можна стверджувати, що технічність – це невід’ємна частина індивідуального стилю письменника. Якщо в «Боті» автор зосереджує свою увагу більше на біологічній сутності людини, механізму функціонування мозку, нанотехнолгіям, то в романі «Жорстоке небо» Макс Кідрук описує літаки та все, що з ними пов’язано з технічної точки зору. На відміну від «Бота», у романі «Жорстоке небо» письменник не достатньо глибоко поринає у наукові розвідки. Але науковість – це компонент, який не можна відділити від твору. Вона з’являється з перших сторінок книги: це, наприклад, розшифровування Радиславом Ротко даних з метеостанції, підготовка до польоту, перегляд передстартового контрольного списку («…на решту формалізованого списку пішло менше ніж дві хвилини. Закінчувався «pre-start checklist» так званим «паливним брифінгом»: пілоти обговорювали злітну масу авіалайнера, оцінюючи, чи вона – у межах норми, визначили необхідну кількість палива і переконувались, що в баки закачано достатньо авіаційного гасу» [1, с. 33]), дії диспетчерів у аеропорту, розпорядження щодо злітно-посадкових смуг, опис снігоочисника. Також звернення до наукової термінології та технічних описів починається безпосередньо під час розслідування авіакастрофи. Для того, щоб розібратися в механізмі дії літаків, дізнатися, які причини призвели до загибелі людей Діані Столяр доводиться розшифровувати звіти погодних служб аеропорту, вираховувати відстань на якій знаходився «ААРОН 44» від аеропорту Париж-Північ за дев’ять хвилин до зіткнення, схему розташування бортових самописців.
На нашу думку, технічний опис є доречним, не заважає читачу отримувати задоволення від роману, якщо б Кідрук не використав би ці пояснення, то неможливо б було говорити про достовірність розслідування Діани Столяр.
Доречним було б назвати трилер «Жорстоке небо» М. Кідрука детективним трилером. Детективний жанр має основну ознаку – це присутність у творі загадки або таємниці. Обов’язково треба зазначити, що під загадкою не завжди розуміється вбивство або тяжкий злочин. У трилері «Жорстоке небо» така загадка є. Увесь роман слідство намагається визначити, що призвело до падіння літака та загибелі людей. У детективному творі найчастіше, хто розкриває злочин, той і є головним героєм роману. Діана Столяр – це жінка, яка відправлена у Париж для розкриття злочину, захищає честь компанії, яка була створена не без участі її батька. Й тільки вона зможе розкрити злочин, довести причастіть багатьох людей до злодіяння.
Однією з особливостей детективного жанру також є амбівалентність, тобто подвійна специфіка сприйняття. У романі дві фабули. Перша фабула – це безпосередня авіакатастрофа, так звана драматична оповідь, в якій більшість героїв у подальшому розвитку сюжету не зустрічаються (Радислав Ротко, Метью Ріґґсон, чорношкірий француз Ноель, його дівчина Свєта та тощо). Друга фабула – це фабула слідства. Розслідування Діаною Столяр авіакатастрофи будується як ребус. Наприклад, Діана часто рахує, обчислює певні відстані та швидкість руху літака. Все, що пов’язано із злочином, відрізняється яскравим емоційним забарвленням, матеріал цей апелює до нашої психіки, органам чуття. Це, наприклад, вбивство у лікарні Радислава Ротко, де злочинець чітко вираховує потрібний час для розправи над пілотом, підбирає потрібні «ліки» для вбивства; перешкоджання розслідуванню Діани працівниками компанії АНТК ім. Аронова, прослуховування її телефону тощо. Все це справляє велике враження на читача, спрямовується до його психіки та підсвідомості. Тому, сміливо можна стверджувати, що «Жорстоке небо» – це детективний трилер, тому що в його основі лежить злочин, який намагається розслідувати головна героїня.

Кідрук удосконалює свій літературний стиль, тому використовує елементи психологізму у своєму романі. Хоча письменник поки й не володіє такою майстерність, як геній-модерніст М. Пруст або ж майстер психологічної новели Е. По, та все ж Макс Кідрук поринає у внутрішній світ героя. Наприклад, письменник мотивує, чому Карий став злочинцем. Значне місце посідає опис місцевості, де ми вперше зустрічаємося з Карим – похмуре та захмарене кладовище: «Від землі тягнуло холодом і не по-весняному бридкою вогкістю. Шматки туману повзли поміж свіжих могил, сріблястим бісером осідаючи на взутті на нижній частині джинсів» [1, c. 11]. Цей пейзаж ототожнюється з внутрішнім станом героя, який втратив шестирічного сина: «За тиждень температура зросла до 42˚, і його мозок зварився… Йому було шість років… усього шість років» [1, с. 14]. Через це Карий розізлився на увесь світ й хоче помститися усім за смерть свого сина: «Він не відчував вини, лише бажання помститися за смерть сина, помститися хоч комусь» [1, с. 14]. Кідрук також намагається змалювати процес психологічного захисту. Цей механізм з’являється у доньки загиблого Радислава Ротко: «Ще більше за криваве місиво з фільму Діану перелякала реакція Марининої дочки, точніше – відсутність реакції. Коли жінка подолала крик, що пташкою рвався із стравоходу, дванадцятирічна дівчинка навіть не здригнулася, продовжуючи отупіло телющитись на екран» [1, с. 492]. Якщо Оленка не дивиться ці фільми, то вона постійно плаче, можливо ці фільми нагадували дівчинці батька, який дозволяв їй дивитися кінострічки у жанрі хорор: «Я дозволила Оленці їх дивитись, бо інакше… вона плаче. Плаче постійно відтоді, як нам повідомили про смерть Радислава. Тому я думаю, що краще хай так… Мені здається, фільми дають змогу їй змиритися з утратою» [1, c. 493]. Отже, роман «Жорстоке небо» – це трилер, з елементами психологізму. Занурення у внутрішній світ героя допомагають читачу краще відчути образи головних героїв.

У «Жорстокому небі» автор чи не в перше в своєму літературному доробку порушує соціальну проблематику. Скоріш за все, це пов’язано з подіями, які трапилися в Україні наприкінці 2013 – початку 2014 рр. Макса Кідрука обурювали явища, які відбувалися на майдані, й, особливо, те, що мирний протест перейшов у кровопролиття. Тому й не дивним є те, що героями роману є «беркутівці», які показані з негативного боку. Тут знову можна звернутися до образу Карого. Кідрук пише про нього: «Лупцюючи вболівальників, Карий захопився, вискочив з лави і, перечепившись через непритомну шістнадцятирічну дівчинку, яку за мить до цього огрів кийком по голові хтось із його колег, полетів сторчака, примудрившись ущент розтрощити колінну чашечку» [1, с. 158]. Колеги Карого зображені тут жорстокими та байдужими людьми, до яких не варто звертатися за допомогою. Навіть при змалюванні зовнішності «беркутівців» бачимо як зневажливо письменник ставиться до них: «На задньому сидінні авто розташовувався високий і жилястий «беркутівець» з кістлявим обличчям, немитим волоссям, брудні пасми якого липнули до скошеного лоба, і сірим, глибоко втомленими під грубими бровами очима. Спецпризначенець з обличчям відсталого російського селянина сидів біля правих дверцят» [1, с. 569].

Кідрука немає ніякого соціального підґрунтя, письменник лише розважає читача, дарує йому посмішку. Таких епізодів у романі велика кількість: це кепкування Радислава Ротко над Метью Ріґґсоном, пригоди, які трапляються з дітьми Діани, а особливо з молодшим Данею, знайомство Гени з інтернет-звабницею, образ кота Грубодупенка тощо.

Отже, на нашу думку, роман «Жорстоке небо» – це детективний трилер, з елементами психологізму, хоч і незначним, та все ж таким соціальним тлом. Технічні описи тут не створюють технотрилер, а допомагають читачу повірити в достовірність розслідування.