| Marina | Data: Sobota, 28.06.2014, 20:56 | Wiadomość # 1 |
|
Grupa: Администратор
Wiadomośc: 127
Plusiki: 1
Status: offline
| Дворянкін В.О.
Маріупольський державний університет
Україна
СТАН ДОСЛІДЖЕННЯ НОМІНАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ
У ДІАЛЕКТНІЙ МОВІ
У статті розглянуто стан вивчення номінаційних процесів у діалектній мові. Відзначено, що ці акти номінації традиційно характеризувалися в контексті опису окремих тематичних груп лексики. Окреслено коло завдань дослідника номінаційних процесів на говірковому матеріалі.
Ключові слова: номінаційний процес, мотивація, вторинна номінація, атракція, лексична субституція, універбізація.
Питання про номінаційні процеси в діалектній мові постійно перебуває в центрі уваги лінгвістів. Як слушно зазначає Т. С. Коготкова, «для номінаційних процесів говору … характерні збереження первинної образності слова, прозорість його внутрішньої форми. Відповідність понятійного змісту та звукового й словотвірного оформлення діалектного слова визначає не тільки образність і виразність народної мови, але і її точність» [15, с. 77]. Номінаційні процеси, за свідченням П. Ю. Гриценка та О. А. Малахівської, є одним із факторів лексичної диференціації говірок [4, с. 29]. Водночас зауважимо, що це мовне явище не стало об’єктом спеціальної монографічної студії, а розглядалося в основному принагідно, як правило, під час діалектологічного опису окремих тематичних груп лексики (ТГЛ). Звідси й випливає актуальність пропонованої розвідки.
Метою статті є з’ясування стану вивчення номінаційних процесів у діалектній мові.
Номінаційний процес визначаємо як акт надання предметові дійсності або уявного світу назви, що зумовлено відповідною номінативною ситуацією, яка є основою для вибору мотиваційних ознак, важливих у структурі нового знання та засобів його вербального вираження.
Розглянемо основні особливості висвітлення зазначеної проблеми на говірковому матеріалі.
Так, О. А. Малахівська, аналізуючи ботанічну лексику українських середньополіських говірок, зокрема назви сільськогосподарських рослин (злакових і городніх) [21; 20], звернула увагу на окремі семантичні моделі номінації, які є найбільш продуктивними щодо творення багатьох похідних найменувань: 1) ‘назва культурної рослини’ > ‘назва поля, на якому росла ця рослина’; 2) ‘назва культурної рослини’ > ‘назва стебел та листя’; 3) ‘назва культурної рослини’ > ‘назва соломи’; 4) ‘назва культурної рослини’ > ‘назва дикорослої рослини’. Дослідницею виявлено найпродуктивніший спосіб творення цих похідних назв – суфіксацію; випадки семантичної деривації відзначено спорадично [20, с. 133–134].
М. В. Поістогова, здійснивши аналіз назв дикорослих трав’янистих рослин в українських середньополіських говірках, стверджує, що з погляду внутрішньої форми номени поділяються на мотивовані й немотивовані. Основою номінації згаданих рослин стали мотиваційні ознаки, що відображають найбільш яскраві зовнішні, рідше – внутрішні ознаки та функціональні властивості рослин, а також дію рослини на організм людини або тварини, на типове застосування, на місце зростання, форму рослини в цілому або її частини, смак, особливості існування й розмноження. У досліджуваному говірковому масиві спостерігається тенденція до усунення омонімії в межах аналізованих номінацій рослин. Здатність однієї назви позначати ряд рослин властива лише окремим найменуванням. Серед лексем на позначення дикорослих трав’янистих рослин відомі назви, в основі яких лежить певна ознака, притаманна рослині, що виражається безпосередньо кореневою морфемою, та назви, мотиваційна ознака в яких відбивається асоціативно, опосередковано. Для номінацій дикорослих рослин характерна мономотивація й полімотивація. Як однослівні, так і складні назви рослин можуть належати до різних груп за типом мотивації та ступенем мотивованості [22, с. 160–161]. Назви ягід у цих говірках характеризуються словотвірною стабільністю; словотвірні дублети трапляються зрідка. На синхронному зрізі назви переважно втратили вихідну мотивацію. Етимологічний аналіз немотивованих на сучасному етапі назв дозволив лінгвістові виділити такі основні принципи номінації ягід та їх плодів: за зовнішньою й внутрішньою ознакою та за властивістю рослини або її плоду. Найбільше назв виникло шляхом словотворчої деривації, зокрема суфіксації [23, c. 167].
Зауважимо, що на сучасному етапі номінаційним процесам в українській ботанічній лексиці присвячено спеціальні дослідження М. В. Поістогової (східнополіські говірки) [24] та А. О. Скорофатової (східнослобожанські говірки) [27]. Крім того, у вітчизняному мовознавстві з’явилися праці, виконані на матеріалі інших ТГЛ. Так, наприклад, специфіку номінаційних і семантичних процесів на базі назв одягу та взуття в середньополіському діалекті висвітлено Г. І. Гримашевич [3], на матеріалі сільськогосподарської лексики Центральної Слобожанщини зазначену проблему вивчено Р. Л. Сердегою [25].
П. Ю. Гриценко наголошує, що в мові, крім значної кількості дериватів, постійно з’являються вторинні номени. Поєднуючись із атракцією елементів тієї лексико-семантичної групи (ЛСГ), до якої входила лексема як первинний номен, вторинна номінація своїми результатами не відрізняється від індукції окремих опозицій чи лексико-семантичних мікрогруп із властивою їм структурною організацією. Віднесення лексем до вторинних номенів часто ґрунтується на інтуїтивній типології лексичного складу різних ТГЛ, на соціальному досвіді дослідника. Акт вторинної номінації базується на встановленні класифікаційних зв’язків репрезентованих явищ як суміжних (у просторі, часі, функціонально) або протиставлюваних. Унаслідок вторинної номінації виникає ширше чи вужче номінативне поле лексеми. При цьому важливо з’ясувати характер зв’язку елементів спільного номінативного поля, що об’єднує первинні й вторинні назви [6, c. 119–121]. Важливою особливістю вторинних найменувань є не лише схильність їх до атракції елементів первинної ЛСГ, а почасти й розвиток власної складної семантичної структури; при цьому відношення семантичної структури первинного й вторинного найменувань стають особливо складними [6, c. 124].
Л. І. Дем’янова, розглядаючи експресиви в російських говірках Одещини, також звернула увагу на вторинні номени. Дослідниця їх називає семантичними діалектними експресивами, тобто діалектизмами, які у своєму звуковому оформленні не відрізняються від слів літературної мови, але мають у говірках свої особливі значення. У досліджуваному масиві вони представлені переважно переосмисленнями таких типів: а) назви або ознаки тварин, предметів – характеристика людини: клоп ‘людина з червоним обличчям’, синяк ‘п’яниця’; б) дія, виконувана твариною або предметом – дія людини: бодаться ‘сваритися’, затарахтеть ‘заговорити, заморочити’; в) дія, виконувана людиною – інша дія, виконувана людиною: горбатиться ‘тяжко працювати’, подстреливать ‘упадати за кимось’; г) інше, у порівнянні з літературною мовою, мотивування експресива: верхогляд ‘зарозуміла людина’, повеса ‘нечепура’ [7, c. 9–10]. Крім того, Л. І. Дем’янова звернула увагу й на переосмислення запозичених слів, зокрема українізмів, молдаванізмів, румунізмів і болгаризмів [7, с. 12].
В. В. Лєснова зазначає, що «використання вторинних назв для характеристики людини та її рис у східнослобожанських говірках є одним із продуктивних способів номінації. Вторинні номени в окремих ЛСГ утворюють розгалужені синонімічні ряди й набувають значного ареалогічного поширення. Усі вони містять у собі сему оцінки» [18, c. 86].
І. М. Чусова, описавши назви людини за зовнішніми якостями й внутрішніми властивостями в російських тульських говірках, також визнає факт існування вторинних найменувань у діалектному мовленні й підкреслює, що «метафоричні процеси в досліджуваних говірках – один із продуктивних способів розширення кола найменувань» [29, с. 182]. Учена дійшла висновку, що в аналізованому шарі діалектної лексики (як і в літературній мові) залежно від способів вираження можна виділити три групи експресивно-емоційних слів: 1) з номінативним значенням; 2) з переносним, метафоричним значенням (у цих групах експресивне й емоційне забарвлення виражається лексичним значенням слова). До третьої групи належать слова, у яких експресивно-емоційні відтінки виражені не лексично, а за допомогою суфіксів суб’єктивної оцінки [29, с. 177].
У говірковому мовленні значне місце посідають і трансформи як один із виявів формального варіювання діалектного слова. Зазначимо, що в появі трансформ провідна роль належить фонетичним змінам і змінам морфемної структури слова. Як справедливо зауважує П. Ю. Гриценко, «інтенсивність трансформацій зростає пропорційно силі емоційно-оцінних конотацій деривата» [5, с. 105]. Для підтвердження цієї думки лінгвіст порівнює варіанти суфіксальних фіналій репрезентантів сем ‘шматок’ і ‘лівша’, де перша з них значно поступається за емоційно-оцінною насиченістю другій [5, с. 105].
У діалектному просторі наявні й випадки субституції – заступлення однієї лексеми іншою. Цей процес охоплює значний за обсягом репертуар вторинних найменувань, що виникли за умов відсутності номінативної недостатності, коли відповідні предмети вже мали назву. Ця обставина є вирішальною при розрізненні субститутів і власне вторинних найменувань. При номінативній недостатності лексема змінює своє номінативне поле, реалізуючи потреби номінації; при субституюванні зміна номінативного й семантичного полів лексеми проходить через етапи співіснування двох найменувань як дублетних для вираження одного поняття, поступове витіснення вже існуючої лексеми іншою, новою. За умов дублетності назв, як правило, спостерігається їх функціональне, семантичне, стилістичне розмежування [5, c. 125].
Типологічно близькою до лексичного субституювання є поява табу й евфемізмів, адже відбувається заступлення однієї назви іншою. Однак між цими явищами простежуються й суттєві відмінності: неоднаковими виявляються функціональний статус нових назв у двох цих випадках, як і відмінними переважно є й моделі – принципи й способи номінації. Приховуючи денотат, табу-субститут часто вживається тільки ситуативно, не завжди витісняє першу назву даної реалії з ужитку, а співіснує з останньою; лише тривале використання другої назви може зумовити повну субституцію вихідної лексеми [5, c. 145].
Важливе місце в актах номінації посідає й універбізація [див.: 14; 26; 12; 28; 13; 1, с. 573–574], що є джерелом виникнення дублетних назв. Останні властиві різним ЛСГ, але активність їх неоднакова на різних діалектних територіях: в одних випадках вони функціонують паралельно як абсолютні синоніми в одній і тій самій говірці чи говорі, в інших – виявляють територіальну диференціацію з чітко вираженою тенденцією до певної моделі, з помітною перевагою однослівних назв щодо відповідних словосполучень [13, c. 48]. «Стверджуючи в одних випадках можливість виникнення однослівної назви на базі словосполучення, що, звичайно, має більш загальний характер, не можна заперечувати і зворотного процесу – первісного існування однослівної назви і пізнішої назви-словосполучення як пояснення чи уточнення однослівної назви, що може зумовлюватися причинами лінгвістичного та екстралінгвістичного характеру» [13, c. 54].
В. В. Лєснова наголошує, що в українських східнослобожанських говірках однослівні й багатослівні найменування на позначення рис людини функціонують паралельно, причому атрибутивні словосполучення або субстантивовані прикметники в багатьох випадках переважають над однослівними назвами – суфіксальними іменниками [19, c. 78].
К. Д. Глуховцева, описавши лексику народного побуту згаданих вище говірок, зокрема назви житлових і господарських приміщень, їх частин, традиційних меблів, предметів побуту, дійшла висновку, що зміни складу вивчених ТГЛ, динамізм семантичної структури окремих лексем зумовлені сполученням екстралінгвістичних чинників (змінами господарського й культурного укладу життя) і внутрішньомовних процесів, серед яких особливу роль відведено: а) міжмовним і міждіалектним контактам; б) інтенсивності нівеляційних процесів [2, c. 17].
Зауважимо, що окремі лінгвісти розглядають номінаційні процеси в контексті народних звичаїв, обрядів та повір’їв – Л. І. Дорошенко (будівельна лексика українського східнополіського діалекту) [8], В. Л. Конобродська (вербалізація поховального обряду в поліських говорах) [16; 17], В. Ю. Дроботенко (лексика сімейних обрядів у говірках Донеччини) [9–11] та ін.
Отже, у коло завдань дослідника номінаційних процесів у діалектній мові входить розв’язання таких актуальних проблем: 1) визначення різних типів номінації (лексичної, пропозитивної та дискурсивної; урахування моно- чи полікомпонентних назв, випадків універбізації); 2) окреслення напрямків мотиваційних зв’язків лексем (різних моделей мотивації назв); 3) виявлення формальних засобів передачі суб’єктивної оцінки (трансформ, словотворчих афіксів); 4) опис явищ вторинної номінації, атракції та лексичної субституції; 5) розгляд випадків табуїзації та евфемізації; 6) установлення зв’язку процесів найменування з певними народними звичаями, обрядами та повір’ями (етнолінгвістичний аспект); 7) вивчення екстралінгвістичних чинників (змін господарського й культурного укладу життя) і внутрішньомовних процесів (міжмовних і міжговіркових контактів, інтенсивності нівеляційних актів).
Перспективним уважаємо активізацію студіювання номінаційних процесів у контексті аналізу окремих ТГЛ в українському новожитньому просторі, що дасть змогу в подальшому ґрунтовно розглядати акти говіркової номінації як мовне явище.
ЛІТЕРАТУРА
1. Аркушин Г. Л. Іменний словотвір західнополіського говору : [монографія] / Г. Л. Аркушин. – Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2004. – 764 с.
2. Глуховцева Е. Д. Лексика народного быта украинских восточнослобожанских говоров : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. филол. наук : спец. 10.02.02 «Языки народов СССР (украинский язык)» / Е. Д. Глуховцева. – Днепропетровск, 1992. – 19 с.
3. Гримашевич Г. І. Номінація одягу та взуття в середньополіському діалекті : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / Г. І. Гримашевич. – К., 2003. – 23 с.
4. Гриценко П. Ю. Актуальні номінативні процеси як фактор лексичної диференціації говорів / П. Ю. Гриценко, О. А. Малахівська // Проблеми української діалектології на сучасному етапі. XVI Респ. діалектол. нарада : тези доп. і повід. – Житомир, 1990. – С. 27–29.
5. Гриценко П. Ю. Ареальне варіювання лексики : [монографія] / П. Ю. Гриценко. – К. : Наук. думка, 1990. – 272 с.
6. Гриценко П. Ю. Моделювання системи діалектної лексики : [монографія] / П. Ю. Гриценко. – К. : Наук. думка, 1984. – 227 с.
7. Демьянова Л. И. Экспрессивная лексика русских говоров в разноязычном окружении (на материале говоров Одесской обл. УССР) : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. филол. наук : спец. 10.02.01 «Русский язык» / Л. И. Демьянова. – Одесса, 1987. – 16 с.
8. Дорошенко Л. Східнополіське традиційне будівництво у світлі номінації й народних вірувань / Любов Дорошенко // Український діалектологічний збірник : кн. 3. Пам’яті Тетяни Назарової. – К. : Довіра, 1997. – С. 325–334.
9. Дроботенко В. Поховальний обряд на Донеччині: елементи обряду та їх назви / Валентина Дроботенко // Семантика і прагматика граматичних структур : зб. наук. праць. – Донецьк : ДонДУ, 1998. – С. 125–135.
10. Дроботенко В. Семантика назв весільного хліба у східностепових говірках / Валентина Дроботенко // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць. – Донецьк : ДонДУ, 1997. – Вип. 3. – С. 155–158.
11. Дроботенко В. Ю. Лексика сімейних обрядів у говірках Донеччини : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / В. Ю. Дроботенко. – Донецьк, 2001. – 23 с.
12. Думчак І. М. Універбація в українській мові : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / І. М. Думчак. – Івано-Франківськ, 1998. – 16 с.
13. Закревська Я. В. Одночленні і двочленні дублетні назви в діалектах української мови / Я. В. Закревська // Мовознавство. – 1979. – № 6. – С. 48–54.
14. Клименко Н. Ф. Універбація / Н. Ф. Клименко // Українська мова : енциклопедія / редкол.: В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко (співголова), М. П. Зяблюк та ін. – 3-тє вид., зі змінами і доп. – К. : Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2007. – С. 776.
15. Коготкова Т. С. Русская диалектная лексикология: состояние и перспективы / Т. С. Коготкова. – М. : Наука, 1979. – 233 с.
16. Конобродська В. Відбиття давніх міфологічних уявлень у деяких віщих снах і прикметах наближення смерті, поширених на Поліссі, та їх номінації / Валентина Конобродська // Волинь – Житомирщина : історико-філологічний збірник з регіональних проблем. – 2000. – Вип. 5. – С. 21–41.
17. Конобродська В. Л. Вербальний компонент традиційного поховального обряду в поліських говорах : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / В. Л. Конобродська. – Львів, 1999. – 21 с.
18. Лєснова В. В. Вторинна номінація людини та її рис у східнослобожанських українських говірках / В. В. Лєснова // Вісник Луганського держ. пед. ун-ту ім. Тараса Шевченка : філол. науки. – 1998. – № 9. – С. 81–86.
19. Лєснова В. В. Однослівна й багатослівна номінація, їхнє функціональне співвідношення / В. В. Лєснова // Вісник Луганського держ. пед. ун-ту ім. Тараса Шевченка : філол. науки. – 1998. – № 9. – С. 74–81.
20. Малахівська О. А. Назви городніх рослин / О. А. Малахівська // Говірки Чорнобильської зони: системний опис. – К. : Довіра, 1999. – С. 125–134.
21. Малахівська О.А. Назви рослин. Злакові / О. А. Малахівська // Говірки Чорнобильської зони: системний опис. – К. : Довіра, 1999. – С. 114–125.
22. Поістогова М. В. Назви дикорослих трав’янистих рослин / М. В. Поістогова // Говірки Чорнобильської зони: системний опис. – К. : Довіра, 1999. – С. 134–161.
23. Поістогова М. В. Назви ягід / М. В. Поістогова // Говірки Чорнобильської зони: системний опис. – К. : Довіра, 1999. – С. 161–167.
24. Поістогова М. В. Номінаційні процеси у ботанічній лексиці східнополіських говірок : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / М. В. Поістогова. – К., 2005. – 23 с.
25. Сердега Р. Л. Сільськогосподарська лексика в говірках Центральної Слобожанщини (Харківщини) : [монографія] / Р. Л. Сердега. – Х. : Монограф, 2012. – 218 с.
26. Сидоренко О. М. Про поняття універбізації в сучасному слов’янському мовознавстві / О. М. Сидоренко // Мовознавство. – 1992. – № 4. – С. 42–47.
27. Скорофатова А. О. Ономасіологія та лінгвогеографія фітономенів в українських східнослобожанських говірках : [монографія] / А. О. Скорофатова. – Луганськ : Елтон-2, 2009. – 369 с.
28. Уласевіч В. І. Суфіксальныя універбаты ў сучасным перыядычным друку / В. І. Уласевіч // Веснік Беларускага дзяржаўнага універсітэта : навукова-тэарэтычны часопіс. Серыя 4. Філалогія. Журналістыка. Педагогіка. – 2000. – № 1. – С. 62–66.
29. Чусова И. Н. Экспрессивно-эмоциональная лексика тульских говоров (на материале названий, относящихся к человеку) / И. Н. Чусова // Вопросы истории и теории русского языка. – Калуга, 1969. – Вып. 2. – С. 176–185.
|
| |
| |
