| Marina | Data: Sobota, 28.06.2014, 20:52 | Wiadomość # 1 |
|
Grupa: Администратор
Wiadomośc: 127
Plusiki: 1
Status: offline
| Коростошевиць Л.В.
(Маріупольський державний університет)
ЕПІТЕТИ В ЕПІСТОЛЯРНИХ ТВОРАХ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
У статті розглянуто особливості епітетної системи епістолярної спадщини Лесі Українки. Звернуто увагу на епітети з негативним і позитивним значенням. З’ясовано семантику та функції колористичних епітетів.
Ключові слова: троп, епітет, епістолярій.
Сучасна лінгвістика спрямована на вивчення специфіки мовних одиниць, на виявлення їхнього місця в дискурсі. І саме тропи є тими мовними одиницями, які відіграють важливу роль у процесі комунікації. Вони надають мові художнього твору певного оцінного відтінку, емоційності, допомагають індивідуалізувати мову автора.
У вітчизняній філології тропам, зокрема на матеріалі епістолярної спадщини Лесі Українки, присвячено розвідки таких учених, як В. Агеєва [1], Є. Баран [2], Л. Бублейник [3], Л. Вашків [4], А. Гайда [5]. Питання класифікації тропів розглянуто російським мовознавцем В. П. Москвіним [7]. На увагу заслуговує також лексикографічна праця – «Словник епітетів української мови» [8]. Але, незважаючи на велику кількість студій, які висвітлюють особливості тропів, деякі проблеми ще не дістали належного опису. Так, на сьогодні недостатньо вивчено системний характер тропіки, не завершено дискусію щодо визначення лінгвістичного статусу тропів, потребує уточнення роль тропів у реалізації прагматичної скерованості текстів різних функціональних стилів, зокрема епістолярних творів Лесі Українки. Звідси й випливає актуальність пропонованої праці.
Метою статті є опис епітетної системи епістолярних творів Лесі Українки.
Досягнення зазначеної мети передбачає реалізацію таких завдань:
1) виявити й проаналізувати різні типи епітетів, наявних в епістолярному дискурсі Лесі Українки;
2) визначити стилістичні функції епітетів в епістолярних текстах письменниці.
Епітетна система в епістолярних стереотипах Лесі Українки виступає засобом стилістичного увиразнення й ідентифікації різних адресатів. Завдяки відмінностям комунікативних ситуацій, комунікантів відбуваються зміни в семантичній структурі узуальних епітетів, які традиційно використовують українці в мовному портретуванні. Узвичаєна система таких оцінних лексем доповнена в листах Лесі Українки значною кількістю індивідуально-увиразнених номінацій [3, с. 49].
Високу частотність становлять епітети із зменшено-пестливими суфіксами. Такі суфікси надають епітетам експресивного значення: А вже я радісінька, що переписала Гейне... [9, т. 11, с. 59]; А він і без того чудненький … [9, т. 11, с. 236]; У Лілі єсть біленька шапочка з пушком і біла муфта [9, т. 10, с. 64]; Бувай здорова, мамочко-голубочко, хутко зобачимось [9, т. 10, с. 184]; Ліля має чотири кукли — три маленькі і одну велику, що їй подарувала [9, т. 10, с. 18]. Найпродуктивніший прикметниковий суфікс -еньк-, який ужито не лише з нейтральними лексемами (чорний – чорненький), але й з оцінними прикметниками (гарний – гарненький, добрий – добренький, малий – маленький). Прислівникові лексеми з демінутивними суфіксами допомагають створити своєрідну психологічну атмосферу в спілкуванні між учасниками епістолярного діалогу та сприяють емоційному контакту співрозмовників: … в чому Єфремов нічогісінько не тямить [9, т. 11, с. 51]; … моє оце двохмісячне лежання у липких кайданах було зовсім недаремнісінько … [9, т. 10, с. 59] (індивідуально-авторський епітет).
Як бачимо, такі епітети дають або позитивну характеристику певній особі, характеризують емоційний стан самої письменниці, або вказують на здрібнілість предметів чи на їхній колір.
Леся Українка для показу свого позитивного ставлення до матері, рідних використовує слова-прикладки, які є епітетами: Прощай, мамочко-серденько! [9, т. 11, с. 59]; Пуда, Уксуса і Дрозда, а надто Кахоточку-голубочку, татаренятко любе моє, щиро цілую і пригортаю і ще бахчисарайську нову сумку обіцяю [9, т. 10, с. 134]. Або такі прикладки-епітети роблять акцент на певному слові: Еге ж, надто ви швидкі, панове браття-молодці, бо се робота хоч би й не на мене, то вже зледащіла [9, т. 11, с. 75]; Бажаю щастя-долі усім любим колодяжанцям [9, т. 11, с. 176].
Серед епітетів виокремлено такі, що зберігають оцінне значення й без відповідних морфем (милая, погана, зажурений): Ну, тепер прощайте, милая бабушка, напишіть, що Ви робите і чи здорові [9, т. 11, с. 158]; В нас также на святки було скучно, бо була дуже погана погода [9, т. 10, с. 97]; Старий Ков[алевський] дуже зажурений, аж мов трохи непритомний, і ще гірше якось постарів і осунувся [9, т. 11, с. 128].
У листовних діалогах із мамою, родиною Леся Українка в основному використовувала означальні лексеми любий / люба, дорогий / дорога, дорогая. В епістолярних діалогах з мамою лексема люба належить до домінувальних, що виступає стилістичним маркером їхніх епістолярних діалогів, набуваючи ознак стереотипності. Подібний епітет любий властивий також епістолярним діалогам Лесі Українки з її дядьком М. Драгомановим. Листи до бабусі розпочинаються незмінним емотивом милая, що належить до ряду інтимізуючих.
Крім інтимізуючих епітетів мила / милий, люба / любий, дорога / дорогий, Леся Українка нерідко використовувала лексеми бідна / бідний, незнайома / незнайомий, нетипові для епістолярної комунікації. Мотивація і стилістичне значення однієї й тієї ж лексеми неоднакові щодо різних адресатів. Епітет бідна вжито в листі до Л. Драгоманової: А тепер бувайте здорові, моя люба, дорога, бідна моя дядино! [9, т. 11, с. 336]. Використання цього ж епітета в листах до сестри Лідії має іншу мотивацію. Зафіксовано сім таких етикетних звертань: Бідненька моя Лідочко! [9, т. 10, с. 20]; Бідненька моя товстенька Лідочко! [9, т. 10, с. 153].
У спілкуванні з родиною Драгоманових Леся Українка вживала епітет незнайома: Незнайома та люба родино, Ліда та Ваня! [9, т. 11, с. 79]. Таким чином Леся Українка звертає увагу на те, що не за власним бажанням вимушена спілкуватися на відстані з родиною дядька, тому вони й залишалися для неї непізнаними.
Колористичні епітети, вживані щодо різних адресатів, виконують у листах розрізнювальну функцію, почасти набуваючи символічного звучання. Голубий колір у звертаннях до тітки пов’язаний із символікою голуба як Божого птаха, а тому і є втіленням добра й лагідності [6, с. 137].
У листуванні з мамою Леся Українка користується звертанням сонце біле: Пиши ж мені, мамочко, людоду й сонце біле [9, т. 10, с. 300]; Я знаю, ти зайнята, але все ж ... пиши мені, сонце біле [9, т. 10, с. 238].
Щодо сестри Ольги Леся Українка використала вищий ступінь порівняння епітета білий у формулі прощання, акцентуючи на особливій прихильності до неї: Міцно цілую тебе, так міцно, як люблю тебе, mio Giglio bianchissimo (моя найбіліша Лілея (італ.)) [9, т. 11, с. 237].
Привертає увагу й використання епітета золотий із подібною опорною лексемою у звертанні італійською мовою: Міо Giglio d’òro! (Моя золота лілеє! (італ.)) [9, т. 10, с. 176].
Щодо сестри Ольги зафіксовано також цікавий спосіб поєднання подібних за спектром кольорів золотого й рожевого в епітетах: Пробач, моя злото-рожева, що я тобі не одразу відповіла [9, т. 10, с. 99]; Цілую тебе міцно, моя рожево-золотая! [9, т. 11, с. 206].
Епітет славний ужито в структурі комбінованого етикетного виразу (похвала + звертання) лише щодо сестри Ольги: Хвалю тебе, Лілея моя славная, що ти не ставиш всього на карту для любові [9, т. 10, с. 117]. У характеристиці брата Миколи використано нестягнену форму цього прикметника: Славная Микуня! [9, т. 11, с. 116].
З-поміж інших варто вирізнити епітет свята, вживаний у листах до матері Ольги Кобилянської, який, подібно до найменувань святих у релігійних текстах, вона подавала скорочено: Прошу сказати св. Анні, що хтось був би дуже щасливий, якби міг хоч щось трошки помагати, як приїде, аби тільки св. Анна на те позволила [9, т. 10, с. 165].
Леся Українка, говорячи про себе, вживала епітети з негативним значенням: Свого не роблю нічого – дурна дуже [9, т. 11, с. 313]; Хочу ще до Ліди обізватись, хоч я і безтолкова [9, т. 10, с. 344]. Особливо увиразнено таку полярність оцінок у порівняльних контекстах: Хтось дуже любий, що написав до когось у Київ, а хтось дурний, що не написав до когось, виїжджаючи з Києва [9, т. 10, с. 164].
Висока частотність властива епітетам на позначення кольору: Лілі дали червоний шарф, а мені синій [9, т. 11, с. 314]; Моєї кицьки вже давно нема, зато до нас приблудилась друга кицька, красивая, така сіра з полосами, як той тигр, і в неї скоро будуть котенята [9, т. 10, с. 314]; Певне, вже так задля нас вигладилось та причепурилось: синє-синє, з білими гребнями, з рожевими одблисками, з темно-зеленими тінями, з золотими іскрами при заході сонця [9, т. 10, с. 314]. Такі епітети створюють яскравий зоровий образ.
Отже, епітети виконують важливу стилістичну роль в епістолярному тексті Лесі Українки, оскільки передають різні емоції, почуття, настрої автора листів, таким чином увиразнюючи епістолярну інформацію, надаючи комунікативному акту почуттєвості та експресивності. Вони динамізують процес авторської номінації й метафоризації, репрезентують емоційно-експресивне забарвлення слів, закріплене в суспільній мовній практиці. У подальшому заплановано укласти словник епітетів на матеріалі епістолярних творів Лесі Українки.
ЛІТЕРАТУРА
1. Агеєва В. Епістолярна спадщина Лесі Українки: листи як фрагмент творчої біографії / Віра Агеєва // Жіночий простір : феміністичний дискурс українського модернізму. – К., 2003. – С. 141–157.
2. Баран Є. Леся Українка і Ольга Кобилянська: діалог культур (на матеріалі епістолярію письменниць) / Євген Баран // Леся Українка і сучасність : зб. наук. праць / Волин. держ. ун-т ім. Лесі Українки. – Луцьк, 2007. – Т. 4, кн. 1. – С. 284–292.
3. Бублейник Л. В. Композиційно-комунікативні особливості текстів епістолярію Лесі Українки / Л. В. Бублейник // Філологічні студії : наук. часопис / гол. ред. В. Зубович. – Луцьк, 2001. – № 1. – С. 48–55.
4. Вашків Л. Епістолярна критика Лесі Українки : види, форми вияву, функції / Леся Вашків // З його духа печаттю : зб. наук. праць на пошану І. Денисюка / упоряд. М. Легкий. – Львів, 2001. – Т. 1. – С. 70–76.
5. Гайда А. Б. Людина і світ в епістолярній спадщині Лесі Українки / А. Б. Гайда // Леся Українка і сучасність : зб. наук. праць / Волин. держ. ун-т ім. Лесі Українки. – Луцьк, 2003. – С. 43–50.
6. Куньч З. Найдавніші класифікації стилістичних засобів мовлення в українській науці / Зоряна Куньч // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології» – 2010. – № 675. – С. 136–138.
7. Москвин В. П. Тропы и фигуры: параметры общей и частных классификаций / В. П. Москвин // Филологические науки. − 2002. − № 4. − С. 75−85.
8. Словник епітетів української мови / С. П. Бибик, С. Я. Єрмоленко, Л. О. Пустовіт ; за ред. Л. О. Пустовіт. – К. : Довіра, 1998. – 431 с.
9. Українка Л. Зібрання творів : [у 12 т.] / Леся Українка ; упоряд. В. Яременко. – К. : Наук. думка, 1978. – Т. 10. Листи (1876–1897). – 543 с. ; Т. 11. Листи (1898–1902). – 478 с.
|
| |
| |
