| Marina | Data: Sobota, 28.06.2014, 20:48 | Wiadomość # 1 |
|
Grupa: Администратор
Wiadomośc: 127
Plusiki: 1
Status: offline
| Кучерюк Крістіна Олегівна
студентка Маріупольського державного університету, Україна
СПЕЦИФІКА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ПОВІСТІ-КАЗКИ ВСЕВОЛОДА НЕСТАЙКО «В КРАЇНІ СОНЯЧНИХ ЗАЙЧИКІВ»
Книги покликанi розширити уявлення про світ, знайомити з природою і речами, які постійно оточують людину, а в даному випадку дитину. Вони допомагають активно опанувати мову, вiдчути красу i виразність рiдного слова. Дитяча лiтература – органiчна частина всієї художньої літератури. Своєрідність дитячої літератури і дитячого читання зумовлена їх виховною функцiєю і особливостями дiтей рiзного вiку. Зрештою, дитяча література, виконуючи свої численні функції, сприяє формуванню мовної особистостi, яка, у свою чергу, є складовою всебічно розвиненої, висококультурної особистості.
У сучасних словниках та довiдниках знаходимо два рiзні визначення терміну «дитяча лiтература». Ю. Ковалів у 1 томі «Літературознавчої енциклопедії» розрізняє «дитячу лiтературу» і «лiтературу для дiтей» і подає таке трактування: «Дитяча лiтература – усна і писемна словесність, створена дітьми» [2]. У «Лексиконі загального та порівняльного літературознавства» Людмила Сердюк подає інше тлумачення, вважаючи, що «дитяча література – художні, наукові, науково-популярні твори, які написані для дітей. Найчастіше в це поняття включаються також твори «дорослої» лiтератури, що назавжди ввійшли в коло дитячого читання» [3; 149].
Дитяча література як частина загальної лiтератури є мистецтвом слова. Тому нашою метою стало, перш за все, окреслити специфiку мови української дитячої літератури, означити ті мовні особливості, які сприяють спілкуванню автора з дитиною, створенню певного емоційного настрою тощо.
Проблеми мови художніх дитячих творів були в полі зору І. Ковалика, В. Жуковського, Л. Толстого, Ф. Достоєвського, Я. Януша, Л. Полюги. Окремі праці з цієї тематики є у таких дослідників, як Т. Космеда, Л. Лисиченко, В. Ґрещук та І. Галенко. Зокрема, Л. Толстой вважав, що мова дитячої книги виражає світосприйняття дитини, її власний дитячий погляд на свiт. О. Бєлінський стверджував, що мова дитячої книги має вирiзнятися простотою і правильнiстю. Н. Ніколєнкова влучно висловилась у своїй статтi, відзначивши, що мова дитячої книги має бути «смачною» [4; 38]. Водночас мовностилістичне оформлення дитячих літературних творів сучасних українських письменників залишається недостатньо вивченим.
Отже, спробуємо дослідити, як залежить ефективність дитячого твору від його мови, віднайти найвиразніші мовні особливості на прикладі повісті-казки Всеволода Нестайко «В Країнi Сонячних Зайчикiв». Ця повість-казка орієнтована на середній шкільний вік дитини, яка вже може адекватно реагувати і розуміти, що повчального вона може для себе перейняти.
Розпочинається повiсть-казка з доброзичливого привітання: «Здрастуй, друже! Заходь, будь ласка!.. Ми завжди раді хорошим гостям…»,яке однозначно має виховну функцiю. Вже з першої сторінки автор звертається до читача вiч-на-вiч, ніби показуючи, що для автора важливий кожний читач: «Я мушу спитати тебе по секрету одну річ (щоб ніхто не чув)…», так автор за допомогою звертання, спілкується з дитиною ніби з дорослою, без надмірного «сюсюканням», вважаючи її думки важливими.
Вражає дивовижний опис мiсцевостi країни, де зображена дія, чудове переплетіння багатої кількості тропів (епітетів, порівнянь, метафор, уособлень, символів) та стилістичних фігур ( повторів, градацій, паралелізмів): «Ось вона перед тобою – лежить на березі моря-океану, серед дрімучих лісів, синіх гір та золотих долин… Бачиш, які чепурненькі біленькі хатки, які квітучі садки, яке дивовижне місто з візерунчастими вежами!.. Чудова казкова країна…» [5; 256].
Найчастіше в поетичних творах для дітей авторські неологізми використовуються для називання персонажів – вигаданих казкових, одухотворених явищ природи, речей: «Країна Хулігані»; «Веснянкуваті» - це так називалися усі жителі цієї країни; «Рудоградський цирк» - асоціація з рудими жителями; «Веснянка-хлопчик»; і т.д. Незвичайні власні назви можуть виступати у тексті елементом словесної гри, одночасно розважати дитину-читача, цікавим сполученням слів, звуків і одночасно розвивати їх мовлення.
Помітним є явище, коли Всеволод Нестайко, підлаштовуючись під рівень знань читача-дитини, розважаючи читача, вигадує різні імена та значення. Наприклад Дід Маноцiвник: «Його звали Маноцiвник, тобто чарівник, чародій. І недарма так легко він приручав і дресирував звірів.» [5, 272].
Доволі поширеним є явища високої частотності використання прямої мови від автора та діалогів, що є яскравим засобом передання дружньої тональності спілкування, слова, ніби оживають. Наприклад, помітним є той фактор, коли героїв поділяють на дві групи: поганих та добрих. Мовлення добрих героїв переповнене пестливими словами, звертаннями, лагідним тоном «будь ласка», «веснянкуваті», «хлопчик рижуватенький», то мовлення поганих героїв, навпаки: зле, обурене, жорстоке з підвищеною інтонацією: «хлопчисько», «хулігани», «негідники», «страшна країна», «грубіянська пісня», «погадники» і т.д.
У казцi «Країна Сонячних Зайчиків» привертає увагу велика кількість використання слів на позначення кольору. Як нам відомо, колір має психологічні, емоційні і культурні характеристики. Взагалі колір у цій казці-повісті має, безперечно, «велику силу». За допомогою кольорів читач уявляє собі картину місцевості та може дати позитивну чи негативну оцінку героям. Відмітимо, що з особливою частотністю було згадано саме чорний колір у казці. Він уособлює руйнівність, придушення, депресiю, порожнечу, використання сили егоїзму. Чорний завжди приховує в собі все, що несе, тобто він «загадковий» і часто використовується у фільмах жахів (у повісті-казці такою є Країна Глупої Ночі). Чорний колiр викликає цiкавiсть, вiн притягує до себе, лякає (страх через загадковiсть). У казці він протиставляється жовтому кольору – кольору сонця, життя, надії, Країні Сонячних Зайчиків.
«Там, у величезному розкішному палаці, живе Королева. В неї довге чорне волосся, чорне обличчя, чорні руки і ноги – вся вона зроблена з темряви. Це Королева Глупої Ночі. Всі піддані її теж зроблені з темряви і такі ж чорні, як вона…» [5; 245]. Ми бачимо, що чорний колір має художньо-естетичну вартість у цьому реченні. Відбувається звуконаслідувальний принцип повторів для підкреслення негативності персонажу.
«Несподівано вдерлися чужоземні кораблі з чорними вітрилами. Це прибула військова флотилія з далекої заокеанської країни Хуліганії.» [5; 247]. Чорний колір у цьому прикладі вимальовує у дитячій уяві образ чужих вітрил, і тому вони чорні.
«Вони ловили їх на вулицях, били, цькували на них страшних чорних собак, яких привезли із собою з-за океану…». [5; 249]. У цьому прикладі чорні собаки – це символ жаху та злості.
З розважально-розвиваючою метою, а також як реакцiя на особливе захоплення з боку дитини вiршами і вiршуванням у казцi використовуються рiзні звуконаслідування. Наявні пiсеньки головних героїв, які найчастіше спiваються в дорозі:
«Я такий рудоголовий,
Рудовіїй, рудобровий,
Що рудою біля мене
Робиться вночі пітьма…»
Або: «Ми хоробрі хуліганці,
Хуліганці-грубіянці!
Бійка — наша праця!
Нас усі бояться
Гей, прохожі молодці,
Оддавайте гаманці! [5, 273]
Та все ж таки, головною ознакою дитячих творiв та безпосередньо «Країни Сонячних Зайчиків» залишається структурна простота, легкозрозумiлість та гармонiя мiж малюнками і текстом. Ми не говоримо про легкість сприйняття, а саме про «простоту». «Просто» - не обов’язково тотожно «зрозумілому», це вміння розмовляти з читачем його мовою.
Література:
1. Огар Е. Дитяча книга: проблеми видавничої підготовки / Е. Огар. – Львів, 2002. – 160 с.
2. Літературознавча енциклопедія: У 2-х томах. / Автор-уклад. Ю. І. Ковалів – К.: ВЦ «Академія», 2007. – 624 с.
3. Лексикон загального та порівняльного літературознавства: словник-довідник – Чернівці: Золоті литаври, 2001. – 636 с.
4. Белинский В. Г. О детских книгах. – Собрание сочинений в 9-ти томах. – Т. 3. Статьи, рецензии и заметки. Февраль 1840 – февраль 1841. – М.: Художественная литература, 1976. – С. 38-77.
5. Нестайко В. З. Країна Сонячних Зайчиків: казкові повісті / В. З. Нестайко. – К.: Веселка, 1988. – 364 с.
Резюме: Всеволод Нестайко - бесспорный классик современной украинской детской литературы. Лауреат литературной премии имени Леси Украинки (за повесть-сказку «Необычные приключения в лесной школе»), премии имени Николая Трублаини за повесть-сказку «В стране Солнечных Зайчиков» - счастливую страну Ластовинию захватили злые жители Хулигании. Все дети Ластовинии вынуждены скрываться в дремучем тропическом лесу. Смелый девятилетний мальчик Веснянка вдруг попадает в удивительную страну Солнечных Зайчиков. И вот тут начинаються необыкновенные приключения сказочных героев.
|
| |
| |
