| Marina | Data: Niedziela, 29.06.2014, 22:49 | Wiadomość # 1 |
|
Grupa: Администратор
Wiadomośc: 127
Plusiki: 1
Status: offline
| Маслова Ганна Миколаївна
асистент кафедри російської філології та перекладу
Маріупольського державного університету
ДИФЕРЕНЦІЙНІ ОЗНАКИ ЖАНРУ «ВІДКРИТИЙ ЛИСТ» В УКРАЇНОМОВНІЙ ПУБЛІЦИСТИЧНІЙ ЕПІСТОЛЯРІЇ
Публіцистичні жанри, зокрема «відкритий лист», стали невід’ємною частиною не лише суспільного життя України, а й обов’язковим атрибутом комунікативної діяльності сучасного українського суспільства. Розробку проблеми жанрів публіцистичного стилю здійснювали М. М. Бахтін [3], В. В. Дементьєв [5], Е. В. Чепкіна [11], Е. М. Виноградова [4], А. Н. Акопов [1], П. С. Карасьов [6] та багато інших вчених.
Огляд наукових джерел свідчить про нез’ясованість і невивченість проблеми диференційних рис жанру «відкритий лист», який на сьогодні має надзвичайно високий рівень комунікативної продуктивності, що втілюється в стратегію маніпуляції свідомістю реципієнта та інших учасників багатополярної комунікації, але залишається на периферії наукових досліджень і пошуків. З огляду на цей факт, виникає нагальна потреба дослідити жанровотвірні елементи «відкритого листа», специфіку цього жанру, його комунікативну спрямованість, саме тому представлене дослідження є актуальним.
Наукова новизна розвідки полягає у тому, що у роботі подається системний опис жанрових особливостей «відкритого листа» на стику кількох наукових дисциплін, таких, як соціолінгвістика, психолінгвістика, конфліктологія, комунікативна лінгвістика та прагматика.
Об’єктом вивчення виступає «відкритий лист» як жанр сучасної української публіцистичної епістолярії, предметом – жанрові особливості «відкритого листа» у сучасному політичному дискурсі. Таким чином, метою дослідження є визначення специфіки та функцій «відкритого листа» в українській сучасній публіцистичній епістолярії, зокрема у проведенні комплексного дослідження його жанрових особливостей та розробці питання про його місце у системі мовленнєвих жанрів. Відповідно до поставленої мети можна визначити завдання дослідження: встановлення лінгвістичного статусу «відкритого листа», визначення його комунікативної спрямованості, з’ясування засобів вираження особистості адресата та адресанта, розробка типології «відкритих листів» у межах жанрової тональності.
Теоретична значущість роботи полягає у детальній розробці жанрових рис «відкритого листа», типологічної характеристики цього жанру, опису його особливостей і потенційних можливостей, а також у дослідженні його комунікативної значущості у системі координат сучасної публіцистичної багатополяної епістолярії. Практична значущість дослідження полягає у тому, що більш детальний розгляд поняття «відкритий лист» може бути використаний надалі при вивченні лінгвістичних питань, пов’язаних із функціонуванням жанру «відкритий лист» та комунікативною метою використання «відкритого листа» у сучасній публіцистичній епістолярії.
Таким чином, визначаючи лінгвістичний статус саме «відкритого листа», слід зазначити, що у традиційній теорії мовленнєвих жанрів листи, взагалі як такі, учені поділили на приватний неофіційний лист, художній лист, професійно орієнтований лист, публіцистичний лист, діловий, побутовий тощо. «Відкритий лист» – окремий мовленнєвий жанр, який вимагає усебічного вивчення і осмислення з позицій прагмалінгвістики як відбиття особистісних рис і прагнень адресата, а з лінгвістичних позицій – як структурно і логічно завершений текст, створений за певною специфічною моделлю [6, с. 40]. Лінгвістичний статус «відкритого листа» слід визначати у межах публіцистичного дискурсу, до якого він належить.
Публіцистичний дискурс функціонує у засобах масової інформації, його одиницею є текст, написаний у публіцистичному стилі, який характеризується актуальністю піднятих у ньому політичних, економічних, культурних, екологічних, соціальних та інших проблем суспільства.
Головною стратегією «відкритого листа» є вплив на суспільну думку та чинні політичні інститути [7, с. 9]. Важливою характеристикою публіцистичного тексту є соціальна оцінність, певна стереотипність відбору і організації мовних засобів, інформативність, а також функції оцінки та впливу .
Основне тактичне завдання «відкритого листа» – переконати адресата у правильності позиції автора, у необхідності якнайшвидше розв’язати позначені у листі проблеми [10, с. 7]. Це потребує вміння переконувати, аналізувати психологію свого адресата, знання практичних і теоретичних напрацювань з питань інформаційного впливу. Крім того, автор, викладаючи проблему, використовує логічну аргументацію, отже, йому необхідне знання історії питання, уміння аналізувати вже вжиті у вирішенні ситуації заходи, розуміння реальних можливостей що-небудь змінити на краще.
Аналізуючи комунікативну мету «відкритого листа», треба зазначити, що він, як і будь-який текст, має основне призначення – вплив на читача [6, с. 45]. Вся його структура повинна бути пристосована до виконання цієї основної функції. Проблема щодо організації семантики була б знята, якби умови «спілкування» автора та читача були завжди одні й ті самі. Але реально процес створення й сприйняття кожного тексту неоднаковий, що й відбивається на його структурі.
Комунікативна спрямованість «відкритого листа» як метареферентно однопланового тексту (оскільки відображає спілкування автора з двома чи більше адресатами, тобто автор бачить свою аудиторію розчленованою, неоднорідною) полягає у: 1) безпосередньому звертанні до позначеної особи з метою висловлення ідей, думок, побажань, прохань, незадоволень, що турбують суспільство; 2) викладенні адресантом у дуже гострій, відвертій або прихованій, високоемоційній формі проблеми, яка має важливе суспільне значення; 3) винесенні актуального питання-проблеми на обговорення громадськості з метою привертання до нього уваги; 4) спонуканні адресата та суспільства до невідкладних, активних, рішучих дій.
«Відкриті листи» здебільшого вмотивовані необхідністю терміново втрутитись у хід справи, долучитися до розв’язання проблем, невирішеність яких у певний момент може призвести до небажаних наслідків для окремих людей, групи осіб, суспільства чи держави в цілому [10, с. 12].
«Відкритий лист» не передбачає формальної відповіді адресантові. Але автор сподівається, що буде почутий адресатом і проблема буде розв’язаною якомога швидше. Автор також розраховує на підтримку однодумців, тому будує своє повідомлення досить свідомо у такий спосіб, аби вплинути не тільки на зазначену особу, а й разом з тим на читацькі маси. Проте, реакція на певний лист може бути непередбаченою: у першому випадку проявиться у формі певної дії, у другому – до байдужого ставлення як до листа, так і до адресата.
Якщо автор невдало імітував комунікативне цілепокладання, а відповідно не точно сформулював свій комунікативний задум, тобто той задум, який реально мав би бути, то в процесі написання тексту комунікативний задум зміниться. А в результаті постраждає зміст тексту і читач безпосередньо, бо текст стає тематично аморфним, а читач ображеним від нерозуміння змісту тексту.
Творча робота адресанта над фактичним матеріалом викладу має бути строго цілеспрямованою (це випливає з природного механізму породження висловлювання). Саме на цьому етапі творення змісту повинна бути чітко сформована його системно-структурна організація, а саме: 1) з чого складається зміст; 2) яким є план його викладу, що потім буде покладений в основу словесно розгорнутої композиції тексту. І тільки після цього процесу розробки змісту тексту автор переходить до його розкриття.
Під час визначення комунікативної мети необхідно чітко сформулювати задум, тобто той предметний зміст, який надалі буде покладно в основу мети. Задум – це уявний результат, якого має досягти автор своїм текстом, оскільки мета здійснюється у відповідних діях публіки, в її думках, переживаннях, нових знаннях.
Відмінною рисою «відкритого листа» є те, що у його тексті разом з комунікативною діяльністю автора відображається і комунікативна діяльність адресата, тобто мовлення будується як мовлення для іншого [12, с. 8]. Автор враховує інтереси адресата, відображає у своєму творі бажану програму комунікативних дій читача. Особливістю адресата у «відкритому листі» є те, що він позбавлений можливості взяти участь в обговоренні проблеми, не може ні заперечити, ні погодитись, ні припинити мовлення автора. Саме через відсутність зворотного зв’язку автор отримує більшу свободу. Щоб досягти поставленої мети, адресантові потрібно апелювати як до розуму, так і до емоційної сфери адресата.
У «відкритому листі» можна говорити про наявність подвійного адресата [12, с. 14]. Формальний адресат (псевдоадресат) – вища посадова особа, наділена владою, правами, можливостями, яких не має адресант. У її руках вирішення проблеми, з якою звертається автор. Найчастіше це керівники держави, міністри, депутати, визначні суспільно-політичні діячі. Автор навмисно виокремлює і називає адресата, і у такий спосіб фокусує увагу аудиторії на його особі, тих або інших вчинках, оцінках, рисах характеру, що виявляються у певній ситуації. Це дозволяє автору створити бажаний для нього образ адресата в очах громадськості.
Дуже часто лист у газеті – це публічний виклик адресату, запрошення на відкриту «арену», де він повинен на очах у всіх продемонструвати не лише свої професійні якості або владу, але й особисту мужність, інтелект [11, с. 84]. Подібні виклики мало кому подобаються. І, як наслідок, між автором листа і адресатом можливе виникнення прихованої, але чітко усвідомлюваної аудиторією ситуації конфлікту. Це, у свою чергу, приваблює читачів, тримає їх у стані напруженого очікування, спонукає слідкувати за розвитком подій, що, звичайно, примножує можливість впливу листів на читачів.
Окрім того, у «відкритому листі» наявний прихований адресат – гіпотетична аудиторія однодумців, на підтримку яких сподівається автор листа. Він свідомо розраховує повідомлення не лише на позначеного адресата, але разом з тим і, мабуть, насамперед, на безліч читачів. З огляду на це можна зазначити, що істинним адресатом листа виступає читацька маса – саме тому епістолярна публіцистика друкується в газеті, журналі чи викладається на інтернетих сторінках, а не посилається в конверті безпосередньо адресатові. Конститутивною ознакою «відкритого листа» є ефект присутності читача при особистій розмові двох людей. Ця особливість відрізняє «відкритий лист» від: 1) репортажу, де журналіст моделює ситуацію, за якою читач є ніби учасником події; 2) статті, де автор розгортає перед читачем ланцюжок міркувань і аргументів, звернених відразу до всіх і лише потім до окремого читача. Читач же відкритого листа ніби стоїть осторонь, ніби випадково підслухав чужу розмову або отримав чужий лист; він «приміряє» його безпосередньо до свого життя, до своїх роздумів і понять про життя. Тому лист своєю зверненістю до когось «третього» в значній мірі активізує внутрішню розумову роботу читача, змушує його самостійно приходити до висновків, які містяться у листі, «звіряти» за цим чужим листом власні спостереження, думки, почування, прагнення.
На певну увагу заслуговує вживання займенника ТИ/ВИ у звертанні до однієї особи у «відкритих листах». Написанням великої літери автор засвідчує власну вихованість, одну з ознак індивідуальної культури [8, с. 103]. В багатьох «відкритих листах» дані займенники при звертанні написані з маленької літери. І тут не йдеться про освіченість або безкультурність адресанта. Тут слід говорити про цілі, які переслідує автор. Звертання вже набуває характеристик експресивів, вжитих з метою висміювання, приниження чи виявлення несхвального і неповажного ставлення до певної особи.
Справити негативне враження на читача відносно засуджуваного об’єкта, закликати до активних дій, налаштувати на рішучий настрій автору «відкритого листа» може допомогти експліцитно виражена інвективна лексика. З огляду на те, що матеріал подається на інтернетних сторінках (тобто інформація в електронному вигляді), велику послугу надають «мовцям» екстралінгвальні фактори.
Тож, наприклад, щоб одразу звернути увагу читача та зацікавити його своєю мовою, достатньо виділити жирним чорним кольором слова, словосполучення, питально-спонукальні речення тощо, які є важливими у всьому тексті або емоційно чи експресивно навантажені. Також доволі розповсюджене використання курсиву або підкреслення іншим кольором. Певне структурне розташування слів на сторінці або за абзацами повинне досягти визначених автором цілей. Такі способи привертання уваги жодного не залишать байдужим.
Мова «відкритих листів» є досить динамічною у порівнянні з деякими публіцистичними статтями [6, с. 43], бо на відносно короткому часовому відтинку автори, мешканці рідної країни, засвідчують свої переживання, звертаються з проханням, виражають схвалення/засудження відносно якоїсь події, певної особи, нового посадовця тощо, звертають увагу політиків та народу на бурхливі зміни в усіх царинах життя як українського суспільства, так і міжнародної спільноти.
«Відкритий лист», на відміну від інших епістолярних жанрів, має ще одну диференційну ознаку – жанрову тональність [1, с. 68].
«Відкриті листи» є одним із способів впливу на місцеві органи влади. Вони надсилаються до адресата, а копія листа публікується у місцевій пресі. Якщо відповідь не подається до преси, авторитет відповідного органу чи особи падає в очах місцевої громади. Завдяки цьому можна одночасно добитися відповіді і висвітлити у пресі свою позицію і позицію влади стосовно певної проблеми. Для публікації «відкритих листів» обирають найпопулярніші і найавторитетніші серед населення видання, краще ті, анонси яких оголошують по радіо, телебаченню і в метро.
За жанровою тональністю «відкриті листи» поділяються: 1) за орієнтацією на ситуацію – офіційні; 2) за орієнтацією на адресата – ділові; 3) за манерою викладення – емоційні, серйозні [1, с. 75].
За орієнтацію на ситуацію умовно «відкриті листи» можна поділити на такі офіційні жанри:
1. лист-повідомлення – на нього відповідати не треба, якщо адресат не палає бажанням красномовно подякувати; у листах-повідомленнях доречною буде одна з таких вступних фраз: «Повідомляємо Вам...»; «Хочу повідомити про те, що...»; «З приємністю повідомляємо Вам, що...»; «Цим листом повідомляю, що...»;
2. лист-заява – на нього відповідь має бути, оскільки заява – це офіційне виголошення своєї оригінальної позиції автора листа, який це надсилає;
3. лист-запит – на нього треба відповідати обов’язково, до того ж, у місячний термін; він має містити власне запит: питання, на які адресант просить відповісти, і адресу, на яку надіслати відповідь;
4. лист-скарга – у принципі, це те саме, що і запит, от тільки у скарзі адресант запитує, які дії були зроблені «У зв’язку із тим, що... /власне скарга/»; корисно писати скарги начальникам на підлеглих, міському голові на начальників або до міліції; у скарзі мають бути чітко вказані прізвище, ім’я та по батькові автора скарги, указівка на порушника ваших прав або чинного законодавства.
У двох останніх видах листа адресант маєте чітко описати, у чому полягає проблема, звідки йому стало про неї відомо, що він сам про неї думає, пропонує, чого просить від адресата. Якщо проблема має якусь історію, яку треба було прослідкувати, слід описати її у всіх деталях і барвах. Це єдина частина листа, де можна не скупитись красномовністю. Дуже вдалим буде цитування різних офіційних документів (від Конституції до невідомо звідки взятих копій паперів, але чинних і справжніх, походження цитат із яких ви не зобов’язані повідомляти). Чим більший у листі відсоток тексту, який написаний не самим відправником, тим більша його вага і менша можливість до чогось причепитися.
Текст листа має містити чітку вимогу (побажання, прохання). Якщо автор про щось просить, то слід прямо про це написати (буквально слово «просимо» ВЕЛИКИМИ ЛІТЕРАМИ, жирним шрифтом, або підкресленим). У такий спосіб буде легше привернути увагу адресата, адже без цього він може зробити вигляд, що нічого не зрозумів з листа або що не зрозумів вашу позицію. З метою спонукання адресата до активних дій в кінці листа можна написати, що «Відповідь на цей лист просимо надати згідно з чинним законодавством (у місячний термін) на адресу (ваша адреса)...» (у тому випадку, якщо це потрібно). Можна навести і весь перелік законодавства, що задіяний в обміні інформацією між владою і громадськістю.
За орієнтацією на адресата листи поділяються на такі ділові види: 1) звернення виборців. Не дуже ефективний метод, проте його дуже часто застосовують. Він полягає у тому, що лист пишуть депутату, починаючи його з фрази «Ми, ваші виборці...» і короткої згадки про те, що він обіцяв у передвиборній програмі. Часто так буває, що обіцянки у передвиборній програмі прямо протилежні тому, що відбувається згодом. Ефект ця методика може мати лише у світлі наближення чергових виборів; 2) колективні звернення громадян є не стільки листами, скільки актами волевиявлення народу. Колективні звернення важливі для згуртування місцевого населення проти проблеми. На практиці ж колективні звернення діють лише у випадку звернення групи місцевого населення до кандидатів у депутати або депутатів, які розраховують на повторне обрання до районної ради. Початком звернення має слугувати фраза «Ми (уточнення ким саме є група підписантів скарги), що нижче підписалися звертаємось із...»; 3) депутатський запит – особливий жанр «відкритого листа». По-перше, такі листи направляють лише депутати. Термін розгляду таких запитів – 3 дні, а відповідь має бути надіслана в межах 10 діб. Якщо ще додати той факт, що лист надсилається прямісінько з Верховної Ради України (чи хоча б з обласної ради), то варто подумати над тим, щоб швидше знайти депутата, якому небайдужа актуальна проблема і який надсилатиме від свого імені ваші запити.
Через те, що у «відкритих листах» порушуються важливі соціально-політичні, економічні, побутові проблеми, які мають широке суспільне значення, здебільшого лексика листа буде мати характер гострого, лайливого, образливого мовлення, емоційно-експресивно забарвленого, що має певні свої цільові установки, насамперед викликати зворотню реакцію адресата.
Дуже частим є використання зниженої розмовної лексики, яка є найчастотнішою серед стилістично маркованих одиниць мови, що мають значний емоційний вплив на реципієнта. Іноді, не зважаючи на мовностилістичні норми (якщо за радаянської доби автори використовували переважно нейтральні засоби, рідше забарвлену лексику, то нині ситуація докорінно змінилася), адресанти вдаються до використання таких одиниць, які раніше були табуйованими – сленгізмів, жаргонізмів, арготизмів, грубих слів і навіть вульгаризмів заради досягнення єдиної мети – прикувати увагу читачів до матеріалу листа.
З метою надання тексту виразності, емоційного забарвлення, автор і використовує так звані «ненормативні спецефекти». Найчастіше «відкриті листи» наділені негативною конотацією (критика, розчарування, невдоволення тощо), яка межує з інвективою.
Що стосується серйозних «відкритих листів», то за своєю формальною стороною вони наближаються до ділових та офіційних листів, де лексика підбирається нейтральна, немаркована, автор виражає свої думки стримано, не засуджує адресата чи якісь порядки, що насправді адресанта можуть невдовольняти чи турбувати.
Здебільшого спокійним тоном викладу характеризуються листи-пропозиції та листи-питання. Уникнення у листі емоційно маркованих елементів обумовлено посадою адресата, його званням, професійною діяльністю, свідчить про виконання покладених на нього обов’язків та моральну вихованість, і водночас чітко характеризує відправника, вказуючи на його освіченість, вихованість та культурний розвиток.
Не зважаючи на те, до якого жанру належатиме «відкритий лист» або наскільки є емоційно забарвленим, все одно він має однакову, чітко окреслену, так звану, морфологію листа. Він складається з таких частин: «шапки», назви, власне тексту листа, дати і підпису автора (авторів) у кінці. Якщо адресант представляє зареєстровану організацію – обов’язковою має бути печатка, а якщо автор листа очолює її – слід зазначити поряд із підписом посаду.
«Шапка» листа – це те, кому, куди, хто і звідки пише. Шапка починається з повного імені (у давальному відмінку) адресата, до якого звернений лист, або зі слів – «Допоможіть...», «Рятуйте...», «Звертаються до вас...», «Шановний...», «Вельмишановний...», «Пане/пані...» (ім’я та по батькові у кличному відмінку) тощо. Відсутність звертання може бути витлумачено як зневага до адресата і порушення етикету епістолярії [8, с. 192]. Зазвичай звертання до службової особи завершують знаком оклику і перше слово тексту листа пишуть з великої літери і з абзацу.
Далі йде заголовок. Якщо відкритий лист – лист протесту, можна назвати його «Звернення/ щодо ....(назва проблеми)». Якщо ж це якийсь інший лист – просто «Щодо...», або «Звернення щодо...», «Звернення громадян щодо...». Можна не називати лист, але це не кращий варіант. Якщо лист не названо, або назва починається із «Звернення щодо...», то його слід буде почати зі слів «Шановний (припустимо, Вікторе Андрійовичу)! До вас звертаються...».
Тексти листів пронизані здебільшого проханнями або закликом до дії, тому, відповідно, для цього будуть використовуватись слова, що характеризуватимуть якусь дію, а саме бажану й очікувану відправником, на яку він розраховує з боку адресата.
Наприкінці листа можна висловити сподівання: «Сподіваємося, що Ви правильно зрозумієте нас...»; «Сподіваємося, що Ви розглянете наші пропозиції найближчим часом...».
Отже, хоча «відкритий лист» є підвидом епістолярного жанру, йому притаманні свої специфічні риси та особливості: має певну комунікативну спрямованість, морфологію тексту, цільові установки, етикет спілкування, певну структуру написання та оформлення, незвичайне лексичне, змістовне та емоційно забарвлене навантаження, має змогу класифікуватися за жанровою тональністю. «Відкритий лист» має дещо інші функції та розрахований на значну аудиторію та активну дію отримувача, і цим він відрізняється від звичайного листа.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Акопов А. И. Аналитические жанры публицистики. Письмо. Корреспонденция. Статья. Учебно-методическое пособие для студентов-журналистов / А. И. Акопов. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. – 90 с.
2. Баранов А. Н. Лингвистическая экспертиза текста: теория и практика: учебное пособие/ А. Н. Баранов. – М.: Флинта: Наука, 2007. – 592 с.
3. Бахтин М. М. Проблема речевых жанров / М. М. Бахтин // Собрание сочинений в 7 т. Работы 1940 – начала 1960-х годов. – М.: Наука,1996. - с. 159 - 206
4. Виноградова Е. М. Эпистолярные речевые жанры: прагматика и семантика текста: автореф. дис. канд. филол. Наук / Е. М. Виноградова. – М.: Наука, 1991. – 16 с.
5. Дементьев В. В. Непрямая коммуникация / В. В. Дементьев. – М.: Флинта, 2006. – 376 с.
6. Карасев П. С. Открытое письмо – публицистический жанр / П. С. Карасев // Проблемы газетных жанров. – Л., 1962. – с. 39-52
7. Ковалева Т. В. Лингвопрагматический аспект текста «письмо» (на материале современной немецкой литературы): Автореф. дис. канд.филол.наук. – М.: Просвещение, 1993. – 21 с.
8. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування / Я. Радевич Винницький. – Львів: Сполом, 2001. – 224 с.
9. Радзієвська Т. В. Текст як засіб комунікації. – К.:Либідь, 1998. – 194 с.
10. Савельева О. О. Влияние на аудиторию, манипулирование аудиторией / О. О. Савельева // Обществознание в школе. – 2000. – №3. – с. 2 - 16
11. Чепкина Э. В. Взаимодействие автора и адресата в условиях массовой коммуникации / Э. В. Чепкина // Журналистика конца 80-х: смена приоритетов. – Екатеринбург: Урал, ун-т, 1991. – 139 с.
12. Чепкина Э. В. Внутритекстовые автор и адресат газетного текста: Автореф. дис. канд. филол. наук. – Екатеринбург: Урал, ун-т 1993. – 23 с.
|
| |
| |
