| Marina | Data: Niedziela, 29.06.2014, 22:36 | Wiadomość # 1 |
|
Grupa: Администратор
Wiadomośc: 127
Plusiki: 1
Status: offline
| Маркович Д. Д.
Маріупольський державний університет
СЕМАНТИЧНІ ПОТЕНЦІЇ НАЗВ КОЛЬОРУ КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТ.
Пропонована розвідка присвячена дослідженню семантичної структури колоративів української мови кінця ХХ – початку ХХІ ст. Метою є розкриття семантичного значення кольорономінацій та з’ясуванняїх ролі у художніх текстах.
Ключові слова: колоратив, семантичне значення, конотація.
У сучасній українській мові кольоронайменування утворюють кількісно багате та якісно різноманітне лексико-семантичне поле. Численні спостереження над мовою художніх текстів свідчать про зацікавленість письменників назвами кольорів. Колірна гама, як важливе мовноестетичне явище, є одним із показників індивідуального стилю автора, а її аналіз має принципове значення для розуміння специфіки національної мовної картини світу. Активно послуговуються кольороназвами в своїх творах представники початку ХХ – кінця ХХІ ст.: В. Вовк, М. Федунець, Л. Костенко, В. Барка, Ю. Клен, П. Филипович, М. Рильський, М. Драй-Хмара, М. Зеров, І. Драч, В. Симоненко, Г. Тютюнник, Д. Павличко та інші.
Кожен автор має свою улюблену кольорову гаму, як традиційних, так і суто авторськихкольоративів. Так, знаковою рисою, що дозволяє говорити про закоріненість індивідуальної стилістики поетів у народнопісенній творчості, є частотне уживання колоративівбілий та чорний[3, с. 98]. У своїх прямих значеннях кольоративи, що передають ознаку білий, функціонують у пейзажних замальовках: «Дубовий Нестор дивиться крізь пальці на білі вальси радісних беріз»; «Біліють хмари беріз»; «Перелилася на терасу молочна піна черемшин» (Л. Костенко). Колоративи, що передають ознаку чорний зберігають віддалену асоціацію з реальним кольором: «Німої тиші моторошний зойк, і чорний сум лубенської дороги»; «А вранці вийшов – туга моя степом, аж ген за обрій, чорна, як рілля» (Л. Костенко).
Ці колоративи часто залучаються до процесів метафоротворення, виконуючи описову функцію та входячи до складу усталених висловів: «Здавалося і квітам, і зелам, Що ти – весняний білийдень», «Чорну скибу оре плуг» (В. Вовк). Реалізація образно-символічних значень пов’язана насамперед із використанням фольклорних чинників з компонентом білий та чорний: «Підносиш білі непорочні руки Благословенням на брудне і красне (В. Вовк); «Чорним знаком Все воно на людях – Грім в хліба, гримучий смерч під поїзди»; «Цілу днину вони Мали чорну роботу» (М. Федунець).
Серед назв сірого кольору та його компонентів, кольоративсірий набуває особливої ідейно-естетичної ваги як важливий засіб розкриття концептуально навантаженого поняття неповторності [1, с. 13]. Сірий із його запрограмованою негативною конотацією стає мовним засобом, що виражає все спрощене, проминальне. У таких контекстах у семантиці кольоративасірий на перший план виступають оцінна сема ‘одноманітний’: «Стоїть зима. Короткі сірі дні» (Л. Костенко); ‘неправедний’, ‘нечистий’: «А хто від правди ступить на півметра, – душа у того сіра й напівмертва» (Л. Костенко).
Варіантом лексеми сірий, є кольороназвасивий. Відповіднакольороназва може вказувати на наближення старості й набувати психологічного наповнення, пов’язуючись із поняттями ‘горе’, ‘журба’, ‘втома’: «А завтра, завтра! Сивіє волосся»; «В життя приходиш чистий і красивий. З життя ідеш заморений і сивий».
Кольороназвачервоний у вжитку письменників досліджуваного періоду досить часто використана для зображення сонця як стрижневого образу художнього світу. У пейзажних замальовках ознака червоного із семою ‘яскравий’ прямо чи опосередковано характеризує схід чи захід сонця [1, с. 16]:«Червоне сонценезастиглим зливком пливе повільно поміж двох степів» (Л. Костенко). Для характеристики сяйва сонячного диска та предметів, ним освітлених, функціонують кольоративи із ознакою‘хвилюючий’, ‘красивий’: «А сонце, сонце, сонце пурпурове! – такого ще ніколи не було»; Частіше червоний пов’язується із радянським минулим як втіленням зла (це, зокрема, і політв’язні сталінських часів, і голодомор): «І голос чується: «Ти не лякайсь... Ми привиди померлих в тридцять третім... Яких червона вигубила власть» (М. Федунець). Негативна семантика відчувається у слововживаннічервоніязики (вогонь – руйнівна сила, небезпека, смерть):«За них машину в наступ повела. І раптом – спалах! ЯзикичервоніІздимом обвились довкілчола» (М. Федунець).Червонийусимволічномузначенні – це сигнал небезпеки:«Закінчується день, Західтакийчервоний, аж страшно. Наче то кров, Що текла з серця Христа» (М. Федунець).
Кольороназви жовтого кольору мають особливе значення в розкритті образу осені, що належить до ключових у поезіях. У мовній картині світу поетів осінь постає у привабливому жіночому образі. Традиційний для осені колір листя: «Ходить сонце, скупіше гріючи, Лист пожовклий вітер зрива» (М. Федунець). Лексеми на позначення жовтого кольору можуть вживаютися із негативним значенням ‘відживаючий’, ‘старий’, ‘давній’: «Лишивши тишу небуття І сивий смуток епітафій, Вони приходять – про життя Узнать від жовтих фотографій» (М. Федунець); з семантикою смерті: «Пожовкли сторінки, немов кістки Освічують – невинно убієнного» (М. Федунець).
Зелений – один з основних кольорів спектра – ‘середній між жовтим та блакитним’; ‘який має колір трави, листя, зелені’ [1, с. 18]. Лексема зелений реалізує, крім вказівки на колір, відтінок значення ‘буйносилий’, ‘життєдайний’: «Так наче муж буйносилий, сокирою гострою ззаду Вдаривши в карк поміж рогів крутих вола степового…» (М. Рильський). Загальномовне значення кольоративазелений пов’язане з рослинним світом і виявляється в прямому називанні кольору: «З щілин повуживсь дим гіркавий, Вплітаючись в зелену віть» (М. Федунець).
Коли вживання кольору стосується явищ природи, то, очевидно, можна говорити про пряме і переносне вживання прикметника синій, оскільки семантика кольору поступається оцінному значенню: «Лиш тіні хмар синясто-млисті, мов ніч, розірвана в димкі частини...»; «Там проказує жалі жіночі в схід синьовіконна хатка»; «В синьогір’я напливають хмари, з тайности: мов гілка близить» (В. Барка).
Доповнює зелену гаму смарагдова барва, яка відіграє важливу роль в організації художньої картини світу. Епітет смарагдовий є надбанням поетичного словника, що визначає його художньо-естетичне навантаження в текстовому просторі. У семантиці слова неодмінно присутня емоційна оцінка зображуваного, яка суміщається з прямою чи опосередкованою вказівкою на колір: «За щитом смарагдових лісів»; «ліси смарагдово-руді»; «сонний гриб в смарагдовій куфайці»; «світанки мої у смарагдовій ворсі над кумканням всіх ропухатих дрібниць» (Л. Костенко). Зазвичай, переважає позитивна оцінка кольоратива: «Гора моя Княжа, далеко із тебе видно. Смарагдовий айсберг по самі груди в Дніпрі!» (Л. Костенко). Наявна також ознака, що вказує і на колір, і підкреслює значення ‘коштовний’: «Прозорі хвилі смарагдовістьгорне, миліші, ніж від снів, – проз ніжки» ( В. Барка).
Синьо-голуба гама в поетичному світі набуває особливого значення в розкритті концептуально навантаженого образу неба [4, с. 215]. Синє, голубе небо в макрокосмі поетового світу вабить духовною висотою. Воно акумулює в собі вічність, перед якою оголюється істина: «Але під цим небом синім, аж поки земля жива, – встають думки нетлінні. Бринять неспалимі слова»; «Лиш одна є втіха в тому, що під небом голубим аж тепер вже видно, хто ми, до самісіньких глибин» (Л. Костенко).Коли вживання кольору стосується явищ природи, то, очевидно, можна говорити про пряме і переносне вживання прикметника синій, оскільки семантика кольору поступається оцінному значенню: «Лиш тіні хмар синясто-млисті, мов ніч, розірвана в димкі частини...»; «Там проказує жалі жіночі в схід синьовіконна хатка»; «В синьогір’я напливають хмари, з тайности: мов гілка близить» (В. Барка). В інновації синьоблакитність поєднується назва кольору – синій та його відтінку – блакитний. На основі цих кольороназв утворюється відприкметниковий оказіональний іменник абстрактного значення із позитивною семантикою: «Небо – синьоблакитність: без границі виднокруг відкритий!» (В. Барка).Відтінки синього кольору голубий і блакитний є синонімами. Крім колірної ознаки, вони мають конкретне значення – ‘спокій’, ‘лагідність’: «По той бік, за піщаною косою, повільно: мрією прозороголубою, димок у небо в’ється...»; «Вікно між хмарами тихоблакитне і смутками глибоке зійде» ( В. Барка).
Окрім назв кольорів основного спектру, в українській поетичній практиці існує ще цілий ряд колоративів, закріплених із позитивно-оцінною семантикою. До таких передусім зараховуємо прикметники золотий та срібний.Колірні ознаки золотий та срібний використовуються і як семантично самодостатні компоненти у складі метафоричних характеристик явищ природи. Наслідуючи уснопоетичнутрадицію, поети активно використовують їх у ролі позитивних художніх означень до астронімів сонце, зорі, місяць: «І дзвінко жайвір пісню ткав під сонцем золотим». «місяць – пастир срібної отари»; «Будь при мені, коли місяць Вдягає нас у срібні шати»; «Великий Віз, що золотим намистом Над тихим домом висів і яснів»; «Стрясає [місяць] зорі золотим дощем» (В. Вовк).
Окрім означених і основних кольорів у мовленні письменників існує мікрополе назв неозначених кольорів, в яких важко виділити домінанту, тому його складники доцільно згрупувати, ураховуючи особливості їх семантичного наповнення:
1) номінації, що вказують на наявність кольору: барвистий, стобарвний, кольоровий, цвітастий, цвітасто, квітчастий;
2) назви, які вказують на відсутність чи втрату забарвлення: безбарвний, вицвілий, стьмяніти;
3) слова на позначення способу забарвлення реалії: смугастий, смушевий, рябий, строкатий;
4) номінації, характерні для словника образотворчого мистецтва: пастель, акварель[2, с.112].
Кольороназви, уживані в поетичному мовленні, є одним із важливих засобів вираження окремих тем і мотивів поезії. Колірний простір структурує індивідуально-мистецьку версію світорозуміння поетів, репрезентуючи її поетичний світ у відповідній колірній гамі, увиразнюючи й розвиваючи концептуально навантажені образи. Специфіка мовного барвопису безпосередньо зумовлена добором колірних номінацій, їх семантичним наповненням у системі художнього цілого. Наявність значної кількості оказіональних кольороназв у поетичному словнику сучасних поетів свідчить про активну їх плідну увагу поета до пошуків нових виражальних засобів.
ЛІТЕРАТУРА
1. Бабій І. Семантика, структура та стилістичні функції назв кольорів у сучасній українській мові (на матеріалі малої прози В. Стефаника, М. Коцюбинського, М. Хвильового): автореф. дис. на здобуття канд. філол. наук: спец. 10.02.01. / І.М. Бабій. – К., 1997. – 20 с.
2. Качаєва Л. Чи може блакитний бути зеленим чи рожевим? / Л. Качаєва. – М.: Рад. Росія, 1984. – 189 с.
3. Критенко А. Семантична структура назв кольорів в українській мові / А. Критенко // Мовознавство. − 1967. – № 4. − С. 97–112.
4. Кругликова Л. Фразеологічні поєднання з «колірними» прикметниками / Л. Кругликова. – М.: Республіка, 1976. – 331 с.
|
| |
| |
