Публікація збірників літературно-мистецьких маніфестів є вагомою характеристикою культурного розвитку, адже збірники виступають показником сталої культурної рефлексії, сприяють поглибленню наукового вивчення явищ культури, дозволяють розглянути їх у широкому контексті споріднених процесів та феноменів, позаяк «витвори, що зроблені людьми певної епохи (країни, середовища, культури) в момент їхнього виникнення та наступного функціонування, співвіднесені між собою. Кожен з них може бути інтерпретований лише з урахуванням цих системних зв’язків» [1, с. 26].
Водночас, вони дозволяють простежити еволюцію літературно-мистецьких течій та рухів; виявити характерні особливості маніфесту як джерела з історії культурного розвитку; здійснити компаративний аналіз текстів маніфестів літературно-мистецьких напрямів, що відлежать одне від одного як географічно так і хронологічно; осягнути особливості маніфестографії як форми культуротворчого процесу. Суто науково-дослідницька складова збірників маніфестарних текстів не вичерпує увесь обсяг їхнього культурного значення: вони стають запорукою продовження діалогу культур, уможливлюють сталість культурного репродукування.
Нажаль, історія видання різного типу збірників літературно-мистецьких маніфестів не отримала належної уваги науковців як вітчизняних, так і зарубіжних, що, на думку автора, може бути обумовлене, з одного боку порівняно не значним віком самого явища, з іншого,- особливостями дослідження власне літературно-мистецької маніфестографії.
У вітчизняній (до якої ми будемо відносити як російську, так і українську) практиці чи не найпершою збіркою стала добірка перекладів маніфестів італійських футуристів, виконана В. Шершеневичем до візиту Ф. Т. Марінетті в Росію у січні 1914 р. [8] Протягом тривалого часу ця невеличка за обсягом збірка, яка вміщувала дванадцять текстів різних авторів, залишалась єдиним виданням маніфестів італійського футуризму російською мовою.
У той самий час, бурхливий розвиток вітчизняної культури, спонукав до появи велику кількість маніфестарних текстів численних мистецьких груп, об’єднань і союзів. Необхідність їхнього окремого видання була осягнута дуже скоро: у 1924 році Н. Л. Бродський, та Н. П. Сидоров видають збірку «Литературные манифесты. I. Россия. От символизма до «Октября» [5]. У ній маніфестарні тексти були розділені на п’ятнадцять глав за напрямами та групами, які їх продукували: загалом представлено шістдесят сім текстів, що їх автори вважали за маніфестарні. Збірка була піддана суворій критиці у провладній пресі [11] і вже у другому виданні 1929 р. «Литературные манифесты. От символизма к «Октябрю» [7] суттєво змінений був як склад представлених текстів так і власне компоновка матеріалу. Порівнюючи збірки 1924 та 1929 років можна побачити як змінювались інтерпретації мистецького розвитку, адже деформації, що їх зазнав текст збірки відображають деформації як власне культурного розвою країни, так і викривлення уявлення про її минуле. Замість розташованих у хронологічному порядку «рівноправних» глав, був зроблений поділ на два великих розділи, другий з яких вміщував маніфести виключно пролетарських літературних об’єднань. Натомість у збірнику 1924 року їм відводилась лише остання глава. Суттєво звужений був перелік представлених авангардистських рухів: з чотирнадцяти, їх лишилось тільки чотири. Так само, майже вдвічі, зменшилась і кількість їхніх маніфестів. Цікавою, у цьому контексті, видається й незначна, проте суттєва зміна у назві збірника: прийменник «до» було змінено на «к», - що створювало відчуття наявності певного вектору у розвитку, та відповідної заданості історичного процесу.
Зазначена тенденція до виключення з культурного досвіду та наукового розгляду як власне літературно-мистецьких об’єднань кінця XIX – поч. XX ст., так і вироблених ними маніфестарних текстів, позначилась на виданні збірок: до початку 80-х рр. XX ст. не з’явилось жодного збірника чи антології. Лише 1980 року видавництво Московського державного університету представило відразу два збірника маніфестів. Видання «Литературные манифесты западноевропейских романтиков» [3], укладачем та редактором якого був О. С. Дмитрієв містило у собі більше ста фрагментів теоретичних текстів, що були згруповані за географічною ознакою. Збірка «Литературные манифесты западноевропейских классицистов» [2] за редакцією Н. П. Козлової, подібно до попередньої, вміщувала фрагменти текстів, що представляли теорію літератури та мистецтва вироблену в межах національних шкіл провідних країн Європи. Хоча представлені у цих роботах тексти навряд чи можна беззаперечно визнати маніфестами, значення публікації важко переоцінити: вона не тільки сприяє кращому розумінню історично-культурного розвою, а й надає важливий матеріал для дослідження еволюції розвитку теоретичних літературно-мистецьких творів.
Певну спробу надолужити втрачене у вивченні маніфестографії ХХ століття, можна побачити у виданні 1986 року збірки «Называть вещи своими именами» [9]. Серед поставлених перед виданням завдань було, як зазначав у вступній статті головний редактор та автор передмови Л. Г. Андрєєв, «дослухатися до голосу маніфестів, найбільш представницького виду літературної публіцистики» аби почути «голос століття… аби осягнути його пориви та його пошуки» [9, с. 3]. Із зрозумілих обставин, упорядникам не вдалося повною мірою відтворити добіркою представленого матеріалу здобутки межі століть: запропоновані маніфести та інші теоретичні, публіцистичні фрагменти лише почасти відображали те різнобарв’я текстів та ідей, що продукувалось у той час. У самій передмові зазначалось: «Співставлення маніфестів – не на користь модернізму, воно модернізму не вигідне. Складається враження, що біля потужного потоку реальності XX століття прихилилися численні кустарні майстерні… які від цього потоку відводять струмки по своїх руслах», у той саме час «Немодерністські маніфести, маніфести реалізму – це саме XX століття у його цілісності…» [9, с. 12-13].
Треба визнати, що зміна обставин культурного розвитку у наш час не надто вплинула на ситуацію з виданням маніфестарних текстів. 2000 року С. Джимбінов упорядкував та видав збірник «Литературные манифесты от символизма до наших дней» [4], в якому представлені маніфести вітчизняних об’єднань та груп, впорядковані за напрямом, що вони представляли. У 2001 році видавництво «Аграф» перевидало збірник «Литературные манифесты. I. Россия. От символизма до «Октября» [6]. Перелік сучасних видань збірок маніфестів можна поповнити й зовсім невеличкою за обсягом хрестоматією, виданою у 2007 році у Воронежі «От эстетики к идеологии» [10], упорядник якої, нажаль, обмежилась лише незначною кількістю маніфестів вітчизняних літературних об’єднань першої чверті XX ст.
Як можемо побачити, в історії публікації збірників маніфестарних текстів можна вирізнити три періоди активності: перший – 1910-1920-і роки, що стали часом започаткування підготовки та видання, появи перших збірок; другий,- припадає на початок 1980-х рр., для нього притаманною була спроба наздогнати втрачений час, а серед виданих теоретичних текстів переважали ті, що розкривали особливості європейського культурного розвитку. Третій період може бути датований 2000-ми роками, провідною тенденцією тут стає спроба встановити втрачений зв’язок з традиціями як культурними, так і академічними, початку попереднього століття. Незважаючи на це, справа видання літературно-мистецьких маніфестів для вітчизняної науки не втрачає своєї актуальності.

Список використаних джерел
1. Источниковедение: Теория. История. Метод. Источники россйиской истории: учеб. пособие / И. Н. Данилевский, В. В. Кабанов, О. М. Медушевская, М. Ф. Румянцева. – М.: Российск. гос. гуманит. ун-т, 1998. – 702 с.
2. Литературные манифесты западноевропейских классицистов / Ред. Н. П. Козлова. – М.: Изд-во МГУ, 1980. – 624 с.
3. Литературные манифесты западноевропейских романтиков / Под ред. А. С. Дмитриева. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980. – 639 с.
4. Литературные манифесты от символизма до наших дней / Сост. С. Джимбинов. – М.: Согласие, 2000. – 608 с.
5. Литературные манифесты. I. Россия. От символизма до «Октября» / Сост. Н. Л. Бродский, Н. П.Сидоров. – М.: Новая Москва, 1924. – 303 с.
6. Литературные манифесты. От символизма до «Октября» / Сост. Н. Л. Бродский, Н. П.Сидоров. – Переиздание 1924-го года. – М.: Аграф, 2001. – 374 с.
7. Литературные манифесты. От символизма к «Октябрю»: сборник материалов / Подгот. к печати: Н. Л. Бродский, В. Львов-Рогачевский, Н. П. Сидоров. – М.: Федерация, 1929. – 301 с.
8. Манифесты итальянского футуризма. Собрание манифестов Маринетти, Боччьони, Карра, Руссоло, Балла, Северини, Прателла, Сен-Пуан / перевод В. Шершеневича. – Москва: Типография Русского Товарищества, 1914. – 77 с.
9. Называть вещи своими именами: программные выступления крупнейших западноевропейских писателей ХХ века / Сост., предисл., общ. ред. Л. Г. Андреева. – М.: Прогресс, 1986. – 640 с.
10. От эстетики к идеологии: художественные декларации и литературно-политические документы, 1990-1920-х гг.: хрестоматия для вузов / Сост. Е. Г. Серебрякова. – Воронеж: 2007. – 79 с.
11. Силлов В. Профессорская халтура / Вл. Силлов // Леф. – 1924. – № 1. – С. 153-154. – Рец. на Литературные манифесты. I. Россия. От символизма до «Октября». Изд. «Новая Москва». Составили Н. Л. Бродский и Н. П. Сидоров. Тираж 3000 экз. Стр. 303. Цена 2 р. 30 к. 1924 г.