Ляхова М.,
студентка 2 курсу Маріупольського державного університету

Читаючи літературні твори, мабуть, ніхто не замислювався про те, що вони являють собою художній світ – кольорову палітру образів і ідей, почуттів та переживань, сюжетних колізій та конфліктів. Оповідання, поезії, казки і байки Олени Пчілки також утворюють свій художній світ, який містить не тільки біографічні відомості з життя авторки, а й справжні факти буденного життя, спов-нений письменницькими ідеями, літературними конфліктами.
Особливості художнього бачення формують художній світ письменника. Звідси – і важливий принцип: пізнання художнього бачення автора має відбуватися через пізнання його художнього світу – і навпаки. Художнє бачення талановитого письменника здійснює відбір з дійсності не суми ізольованих елементів, а упорядкованого комплексу предметів, явищ, між якими існують певні зв'язки. Художнє бачення автора визначає й багато інших рис створюваного ним художнього світу – його емоційно-смислову тональність, кольорове і звукове оформлення, часові і просторові моменти.
Не менш цікавим для мене стало оповідання Олени Пчілки «Артишоки». Іронічним пафосом пронизано це оповідання, тему якого письменниця взяла з полтавського анекдоту. Перед нами постає конфлікт між зубожілим дворянством і купецтвом – «аристократією грошей». Поміщики Свойські прагнуть прагнуть видати доньку Олімпію за багатого, проте незграбного й потворного купця Хомутовникова. Намагаючись продемонструвати гостеві свій дворянський статус, на обід подають артишоки – екзотичні, проте “панські” плоди, схожі на невеликі гарбузи. Старий поміщик Хуторенко, повірник Хомутовникова, розцінює це як відмову Свойських – із-за гарбуза . Пани ж Наські, такі самі зубожілі поміщики, що також були присутні на обіді, перехоплюють багатого жениха.
Розповідаючи про комічно-сумну історію панства Свойських, Олена Пчілка акцентувала на найбільш характерній особливості дворянства її часу – розорення. Воно кидає зловісну тінь на всі сторони дворянського існування – від кухні і туалету до любові і шлюбу. Дворяни викручуються, фальшують, брешуть, поводяться підступно, підло й жорстоко, заради матеріальних інтересів. Кохання , шлюб – ці інтимно-особисті людські стосунки стали предметом публічного торгу. Найтрагічнішим стало те, що жодного з героїв, включаючи Олімпію, й натяку немає на інший, «нормальний» погляд на ці потворні явища. Олімпія вважає себе нещасливою не тому, що вона могла стати жертвою шлюбу з чоловіком, за душею якого нічого,крім багатства не було, а тому, що не стала нею: «Ви, ви зробили мене нещасною! – кинула Олімпія матері, вернувшись до салону..І сльози знов полилися з очей вродливиці-панночки..»
Трагедію моральної деградації молодшого покоління дворян Олена Пчілка майстерно використала як засіб іронічних контрастних співставлень. Довідавшись про одруження Хомутовникова з Сонькою Наською, Олімпія відчула в серці великий жаль. Квітник, садок ще більше поглиблюють «болячк виразку в її серці». В пам’яті спливали розмови з Хомутовниковим, коли він приїздив просити її руки: «На самоті з нею він уже не так почував себе зв'язаним, говорив більше; правда, вкидав страхітні слова: "оченно-с", "чего-с"… Рука була противна,мокра (панночка мусила навіть нишком обтерти собі долоню), але Хомутовников почав казати , що він засадить такими квітами все місце коло будинку, весь чисто садок» [37;696].
Олені Пчілці надзвичайно точно вдалося відтворити думки дівчини, їх парадоксальну до неможливого суть. Письменниця виявила особливу майстер-ність у дослідженні глибоких таємниць душі Олімпії, "темних" інстинктів і підсвідомих імпульсів життя героїні. Авторка відобразила людську свідомость, значення її ролі й аспектів впливу на внутрішній світ; сам процес перебігу одночасно на різних рівнях сокровенних і невловимих душевних порухів; "механізм" виникнення асоціацій. Олена Пчілка зуміла відтворити думки й почуття Олімпії, минулі й сьогоднішні, їх взаємодію і вплив спогаду на поведінку теперішню. "Покинута наречена" згадує такі деталі поведінки, окремі фрази "втраченого нареченого", які мусили б викликати щонайменше огиду, а отже, заспокоєння і радість, що "таке сміття, таке дрантя" не стало її чоловіком. Ведмежа незграбність, примітивність, обмеженість, гидка спотіла рука, напомаджене волосся і страшний запах помади Хомутовникова втрачають зразу ж своє значення і всякий інтерес, оскільки увага панночки зосереджується на іншому: на перспективі вийти заміж і стати багатою. Негативні емоції від дотику рук нівелюються обіцянкою Хомутовникова обсадити весь садок коло будинку рожами для неї; "крутий дух" його помади вивітрюється вмить, коли "Хомутовников, нахиляючись до неї, питався, як би вона порадила йому убрати покої, яким шовком покрити мебель?" [37;699].
На мою думку, в оповіданні "Артишоки" Олена Пчілка показала, що суспільство, в якому живуть герої Свойські і Наські, – ненормальне, вороже людині. Всі поняття тут ніби перевернуті з ніг на голову. Те, що в цьому товаристві називають добрим тоном, насправді – звичайна банальність. Порівнюючи таких людей, як пани Свойські та Наські з купецьким сином Хомутовниковим – представником "аристократії грошей", Олена Пчілка підводить читача до переконання, що їхня сутність однакова – потворна, порожня і нещасна. Критика Олени Пчілки була тим більше гострішою і нещадною, що, згідно з її переконанням, не дивлячись на віки рабства, народ морально в більшості випадків стояв незмірно вище від здеградованого панства.
Я гадаю, що авторка намагалась підвести, що для її сучасників любов, одруження, щастя – ніщо перед комфортом. Аристократи за походженням і статусом у суспільстві, Свойські і Наські в дійсності аферисти духу і моралі. Обидві панські родини не гребують ніякими аферами – аж до продажу дочок-красунь, - щоб жити, як вони звикли, на широку ногу за рахунок капіталів зятя.