Тимохіна Катерина,
студентка ОКР «Магістр» Маріупольського державного університету (Україна)

Людина постає в двох іпостасях – чоловіка та жінки. Їх опозиція фундаментальна для людської культури. Цьому є багато доказів. Один з них закладено ще в древніх уявлення про світ: слово, дух – батько всього сущого, а матерія – мати. Результат їх взаємодії – Всесвіт і все, що в ньому є. В класичній культурі та філософії жінка також протиставляється чоловіку: жінка – хранителька генофонду, вона володіє неоціненною якістю – здібністю продовжувати рід, чим зберігає суспільство. Незважаючи на це, вона асоціюється з іраціональністю (Аристотель), аморальністю (Шопенгауер), почуттями (Кант), мислиться як істота з багатьма недоліками (Фройд) та ін. Чоловік – головний в родині, він – мисливець, який здобуває їжу, будівник свого роду. Отже, в нашій культурі жінка – це хаос, якому надає лад чоловік.
Донедавна вважалось, що біологічна стать людини обумовлює її психологічні риси, поведінку та емоції, а значить і соціальну роль. Тобто, дівчина повинна була гратися тільки з ляльками, а коли виросте – повинна мріяти про чоловіка та дітей. А хлопець – гратися тільки з машинками та мріяти про «мужню» професію. Питання, пов`язані з особливостями психологічних відмінностей, були найбільш обговорюваними в суспільстві. Головною причиною цього стало те, що роль чоловіка та жінки значно змінюється з часом.
Не залишив поза увагою роль чоловіка та жінки в історії та суспільстві і П.Загребельний. У своїх романах «Євпраксія», «Диво», «Первоміст», «Я, Богдан» та ін., письменник створював різні образи українських жінок та чоловіків, щоб простежити їх еволюцію та значення для української культури.
Актуальність теми даної роботи визначається недостатньою дослідженістю гендерного дискурсу в історичній прозі П. Загребельного, та необхідністю розгляду жіночих та чоловічих образів у вигляді цілісної системи, у якій можливе виділення різних моделей особистості, з огляду на їхні дії та внутрішні переконання.
Метою роботи є дослідження різноманітних моделей особистості жінок та чоловіків, створених письменником в історичних романах.
Так, на прикладі історичного роману «Я, Богдан», розглянемо концепцію особистості чоловіка. Особистість – це поняття, вироблене для відображення біо-соціальної природи людини, розгляду її як індивіда, як суб`єкта соціокультурного життя, що розкривається в контекстах соціальних відносин, спілкування і предметної діяльності, соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Під «особистістю» розуміють стійку систему соціально значущих рис, що характеризують особу як члена того чи іншого суспільства або спільноти. Цією цілісною особистістю і є головний герой твору – Б.Хмельницький.
В основу цього дослідження покладено основні положення психоаналізу З.Фройда. Він запропонував психоаналіз як метод дослідження несвідомого і водночас спосіб лікування неврозів та інших психічних розладів. Психоаналіз ґрунтується на виявленні прихованого змісту витіснених у несвідоме прагнень, психічних травм або змістів іншої природи. У кожному творі П.Загребельний моделює психологію героїв відповідно до психоаналізу: теорії сублімації, істерії, принципів реальності та задоволення (Еросу і Танатосу), Едіпового комплексу (комплексу Електри) [7, с. 156].
Етнопсихологічний дискурс, який веде автор у романі «Я, Богдан», поєднав у собі і гендерний, адже представники українського етносу мають «українську чоловічу та жіночу ментальність» [5, с. 126], з психоаналітичним та феміністичним. Такий підхід, на думку Н.Зборовської, «заклав основи синтезуючого літературознавчого дискурсу» [7].
Головний герой роману з`являється у багатьох різних іпостасях: Богдан-чоловік, Богдан-гетьман, Богдан-батько, Богдан-дух, міф, - всі вони є складовими частинами характеру Б. Хмельницького. Ці ролі, які виконує гетьман, дозволяють разкрити психологічний, психічний стан та дізнатися про мотиви його вчинків, дозволяють виправдати чи спростувати їх.
Роман носить підзаголовок «Сповідь у славі», можна вважати, що це сповідь самого П.Загребельного, обов`язок викладу якого переклав на Б.Хмельницького. Романіст за допомогою свого героя, аналізує тогочасних українських як жінок, так і чоловіків. Не є таємницею, що П.Загребельний перевагу надавав жінкам, вчинки яких виправдовував в своїх творах: «Я став на бік світу жіночого раз і назавжди вже із дитячих літ (змалку ріс сиротою без матері, яка в спогадах виросла мало не до висот Богородиці), тоді цілі роки примусової концтабірної цноти, після яких була сувора повоєнна цнота нашого покоління (народжені в часи сексуальної революції ніколи не зможуть цього зрозуміти), а справжня любов до жінки і найвища шанобливість до неї, як втілення найвищої земної краси, може народжуватись тільки там і тоді, де всевладно панує цнотливість, чистість і, сказати б, недоторканість» [4, с. 166].
Характер кожного чоловіка розкривається за допомогою жінки. Всім відомі історії кохання Б. Хмельницького, але П.Загребельний пропонує свою інтерпретацію його почуття – любові. Першим коханням була дівчина Ганна, яка викликала несвідомі почуття в Богдана. Вона була як мана, а за К. Юнгом це є синонім несвідомого, неусвідомленого: «Ганнуся сиділа...грайливо і невинно враз розсунула свої ноженята, і блиснуло білим, сліпучим, спантеличило нас обох, мене і Мишка, образ недозрілого лона...зробило нас геть одурілими, засоромленими до краски в лицях, до сліз і образи...» [4, с. 54]. Шлюб з Ганною – приклад звичайного українського подружнього життя. Вона розкрила Б.Хмельницього в першу чергу, як Богдана-людину, а уже в другу, як Богдана-чоловіка.
Вплинуло на гетьмана і наступне кохання – Мотрона. Сама вона разкриває Богдана-чоловіка, Богдана-гетьмана. Як відомо з психоаналізу, жінка-матір, жінка-кохана посідає особливе місце в житті кожного чоловіка. З жінкою чоловік еволюціонує, розкривається. Б.Хмельницький, можна сказати, завдяки їй став гарним воеводою, гетьманом. Саме через неї він огортався козацькими справами, «втікав» до Запоріжжя, і при цьому досягав певних результатів. Мотрона була для нього як його Душа: «Світе мій ясний, цвіте яскравий, Мотрононько найвродливіша і найкоханіша, душі і сердця мого втіха, чарівниця всемогутня» [4, с. 131]. Але «жіноча душа завжди грішна і завжди велика» [4, с. 46].
Головну роль, на мою думку, в становленні характеру Богдана Хмельницького відіграла остання дружина – Ганна Золотаренко. Ця жінка викликала в гетьмана і почуття кохання, і пристрасті, і єднання духу і плоті. Ганна – духовні цінності запорожця, берегиня роду, нації.
Ще одним принципом фройдівського психоаналізу, до якого звернувся романіст є Едіпов комплекс (несвідомі сексуальні потяги дитини до своїх батьків). Так, у коханій жінці гетьман бачить доньку: «Я поглянув на Мотронку...старий, жонатий, багатодітний, власне, дід – а гріх гримить у серці» [4, с. 134], а Мотрона – бачить батька (комплекс Електри) – «Батьків образ ішов до неї, витав над нею в снах і спогадах; коли ж розплющувала очі, то бачила мене...» [4, с. 51].
П.Загребельний, свідомо обираючи портрет-деталь з-поміж інших засобів портретування, індивідуалізує чоловіка в кожному окремому випадку. Щоб найменшим зовнішнім нюансом відтворити психологічну сутність образу, необхідно було залучити адекватні, органічно неповторні риси. З цією метою романіст зазвичай використовує експресивно забарвлені епітети, порівняння й складні метафори, а також увесь спектр синонімічного ряду тієї чи іншої ознаки зовнішності: «Горда постава, випнуті груди, розпростані плечі, рука зметнулася з булавою весело й владно» [4, с. 5].
Існує поняття колективного несвідомого – поняття аналітичної психології, запроваджене Карлом Густавом Юнгом. Особливо часті, щораз повторювані психічні моделі утворюють, за Юнгом, так звані архетипи, які структурують колективний та індивідуальний психічний світ. Архетипи наділені своєрідною силою, впливові якої на довшу перспективу не може уникнути жоден індивід. У свідомості людини архетипи постають як типові, часто повторювані мотиви поведінки. Колективне несвідоме тісно пов`язане з індивідуальним, так Б.Хмельницький – це індивідуальне несвідоме, а український народ – колективне. Гетьман є виразником ідей, поглядів всього українського народу, який він сам і створив.
П.Загребельний розмірковує над питанням: яку все ж таки роль виконували жінки в житті Б.Хмельницького. Автор за допомогою жінки змальовує як поразки, так і перемоги, показує нам Б.Хмельницького не тільки гетьманом, але і просто людиною, чоловіком. На думку Санакоєвої Н.Д., автор демонструє українську чоловічу ментальність, яка представлена в образі автора (ліричних відступах, роздумах) та образі головного героя (вчинках, мотивах, психології).
Висновком можуть слугувати слова П.Загребельного, який устами головного героя розмірковує над участю жінки та чоловіка часи козаччини, і ці слова можна і зараз застосовувати в сучасності: «Нам здавалося, що ми рятівники землі рідної, а насправді рятували ту землю не козаки, а завжди тільки жінки. Завжди рятували її і рятуватимуть. Оті непомітні, нещасні, зовні слабі й безсилі жінки» [4, с. 37].

Література
1. Агеєва В. Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму: Монографія / В. Агеєва. – К.: Факт, 2003. – 320 с.
2. Жеребкина И. Феминизм и психоанализ / Жеребкина И. // Введение в гендерние исследования: В 2 ч. – Ч.І. / Под ред. И.Жеребкиной. – Харьков: ХЦГИ, 2001; СПб.: Алетейя, 2001. – С. 346-369.
3. Загребельний П. Таємниця Євразії, або жінка і чоловік з погляду вічності / Загребельний П. // Березіль. – 2000. – № 7 – 8. – С.165-173.
4. Загребельний П. Я, Богдан (Сповідь у славі): [роман] / Павло Загребельний. – К.: Дніпро, 1986. – 492 с.
5. Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавство / Зборовська Н. – К.: Академвидав, 2003. – 392 с.
6. Зубрицька М. Психоаналіз та теорія архетипів // Антологія світової літературно-критичної думки ХХст. / За ред. М.Зубрицької. – 2-ге вид., доповнене. – Львів: Літопис, 2001. – С.107-108.
7. Фрейд З. Основные принципы психоанализа/ З.Фрейд. – К.: Ваклер, 1998.– 286 с.

Резюме
В статье проанализирована творческая наработка П. Загребельного с позиции осмысления гендерного дискурса. Раскрыты и проанализированы мужские образы на примере романа «Я, Богдан». Рассматриваются они в виде целостной системы, в которой возможно выделение