Хурса Ірина,
студентка 3 курсу Маріупольського державного університету (Україна)

Тісно пов’язаний із Кримом був певний період життя і творчості Коцюбинського. Знайомство письменника з цим сонячним краєм відбулося на цілком прагматичній основі: у 1895 році він приїхав сюди на роботу – розвідувачем філоксерного комітету.
Крим зустрів його свіжістю весняних барв, буйним цвітінням кущів і дерев. Краса цього південного мальовничого куточка землі відразу зачарувала письменника. Експедиція, учасником якої був Коцюбинський, працювала в Сімеїзі, Алушті, приморському селищі – Куру-Узені (нині Сонячногірське). Письменникові пощастило винайняти кімнату в найкращому будиночку Куру-Узеня, що належав купцеві, власнику єдиної в тому селищі кав’ярні, яка містилася на першому поверсі того ж будинку. «В кав’ярні було затишно…. Вогонь у печі скалив зуби, пискав іскрами і поблискував по мідній посуді, а по хаті розходилась запашна пара свіжої кави. Під стелею гули мухи. За столами, на широких, оббитих китайською ослонах, сиділи татари; в одному місці грали в кості, в другому – в карти, і скрізь стояли малі філіжанки з чорною кавою. Кав’ярня була серцем села, куди збігались усі інтереси людності, все те, чим жили люди на камені. Там засідали самі значні гості».[17, c.99]
Про глибокі інтернаціональні переконання Коцюбинського свідчить і його лист,написаний 8 червня 1898 року до класика грузинської літератури Іллі Чавчавадзе, український письменник висловлює свою любов до народу Грузії, її чарівної природи, до прогресивних діячів грузинської літератури, які борються за визволення трудящих. Згадавши на початку листа полум’яні рядки Шевченкового «Кавказу», Коцюбинський висловлює тверду віру в безсмертя визвольних прагнень народів царської Росії: «Так, велике серце Прометея, який здобув для людськості божественну іскру, не лякаючись кари хижої сили, не розбито дощенту, воно оживає в грудях поетів-патріотів, борців за долю народу, до яких належите й Ви..». [21,c.59-60]
Коцюбинський був справжнім інтернаціоналістом. Він з любов'ю писав про трудящих Заходу. На лоні пишної природи Італії письменник бачив тяжке життя трудового народу: жінок, які виконують важку, чорну роботу і «таскають на головах камінь»; рибалок, що не лише тяжко працюють, а й щоденно ризикують життям. З ніжністю і теплотою описує він старого сімдесятилітнього рибалку Джузеппе, який «оддав морю сина і внука» і руки якого «ніколи не знають спочинку» («На острові»).
Малюнки Криму та образи татарського народу простежується у новелі Коцюбинського «На камені». Покрівля кав’ярні служила невеличким подвір’ям для другого поверху, де оселився письменник. Саме ця оселя й послужила «прототипом» будинку Мемета – ненависного й жорстокого чоловіка красуні Фатьми. Навіть самотнє дерево на покрівлі - дворику знайшло своє місце у новелі. Образ цього, невідомо звідки занесеного, самотнього дерева автор порівнює з образом самотньої героїні твору Фатьми, яку батько безжалісно продав нелюбові – кривоногому м’ясникові Мемету…
Найбільше уваги віддає письменник Меметовій кав’ярні, що була «серцем села». Михайло Михайлович частенько заходив до кав’ярні свого хазяїна, прислухався до гарячих суперечок, вдивлявся в розпашілі обличчя чоловіків, з цих відвідин вимальовувалася картина родинних звичаїв кримських татар, закостенілості, магометанських законів, за якими чоловік – володар, жінка – покірна рабиня.
Письменник дуже вдало та цікаво зображує побут та життя татарського народу,його звичаї та заглиблює нас у світ цього народу за допомогою пейзажів,докладних описів героїв новели,що допомагає нам більш зрозуміти сутність та природу татарського народу.
Багатство кольорів, пластика образів, широке застосування деталей – все це допомагає розкрити психологію персонажа. У новелі й справді переважають живописні образи. Колоритні картини моря й гір, напівекзотична для українського читача природа постають у нашій уяві.
Зорові образи часто перепліталися зі звуковими: описуючи гру Алі, письменник усю розповідь насичує мелодією зурни «Літніми вечорами, такими тихими й свіжими, коли зорі висипали над землею, а місяць над морем, Алі виймав свою зурну, привезену з-під Смірни, примощувався під кав’ярнею або деінде і розмовляв з рідним краєм сумлінними, хапаючими за серце звуками». Гра її, одноманітна, сумна, сплітається з почуттями Фатьми, її думками, тугою, душевним болем, надіями: «Зурна повторяла один і той самий голос, монотонний, невиразний, безконечний, як пісня цвіркуна, аж робилось млосно, аж починало під серцем свербіти…»[19,c.1]. Ритм розповіді в цьому місці твору відповідає ритму гри зурни. Отже, письменник ставить на перший план усе-таки душевні переживання своїх героїв.
У новелі пейзаж органічно пов’язаний з подіями. Картини природи створюють настрій, співзвучний психологічному станові персонажів або ж контрастний до нього. Героїня твору – Фатьма жила в далекому гірському селі: «Вона була з гір. З далекого гірського села, де жили інші люди, де були свої звичаї, де лишились подруги. Там не було моря»[2,c.100]. Чоловік її, різник, заплатив батькові більше ніж могли дати свої парубки, і забрав у своє село, де не було родини, подруг, близьких людей, не було навіть звідти доріг.
У новелі «На камені» Коцюбинський звернувся до теми викриття родинного деспотизму, старих патріархальних звичаїв, що перешкоджають розвиткові особистості. Вони уособлюються в образі чогось камінного, незворушного, жорстокого: «Татарське село здавалось грудою дикого каміння»[2,c.102].
Молода татарка Фатьма, ставши дружиною старого різника Мемета, намагається чинити опір патріархальним традиціям, хатньому деспотизмові. Покохавши молодого наймита – дангалака Алі, вона тікає з ним в гори. Та доля немилосердна до закоханих і вони заблукали й стали легкою здобиччю Мемета й татар: «Алі й Фатьма були тут людьми чужими. Не знали стежок і легко могли заплутатися в їх лабіринті – і на це рахувала погоня»[19,c.105]. Не бажаючи повертатися до чоловіка, красуня Фатьма покінчила життя самогубством, Алі загинув під ножем різника-ревнивця.
Герої новели Фатьма та Алі були чужими серед каміння байдужості, зла, безнадії. Ніби дві зірки засвітилися вони в цьому ворожому світі та й згасли, залишивши по собі болючий спогад. Автор симпатизує своїм героям, порівнюючи Фатьму з «весняним кущем», Алі – з «молодим кипарисом», «молодим орлом», який «здавався на тлі неба велетнем».
Звернемо увагу на те, як сприйняли спробу закоханих вирватися на волю недавні «друзі» Алі, ті, що слухали його музику й пили з ним каву. Вони всі об’єдналися проти Фатьми і Алі: «Усіх… Єднало тепер почуття образи. Зачеплене було не тільки Меметова честь, але й честь усього роду. Якийсь злиденний, мерзенний дангалак, наймит і заволока. Річ нечувана!».[19,c.104] Хоча слід згадати що до недавна всі тут між собою ворогували, поділяючись на два табори:«Причина ворожнечі таїлась у невеличкому джерелі, що било з-під скелі і стікало течійкою якраз посередині села, поміж татарськими городами. Тільки ця вода давала життя всьому, що росло на камені, і коли одна половина села спускала її на свої городчики, у другої боліло серце дивитись, як сонце і камінь в’ялять їм цибулю. Дві найбагатші й найбільш впливові особи в селі мали городи на різних боках течійки — Нурла на правому, Юзбаш на лівому. І коли останній спускав воду на свою землю, Нурла затамовував потік вище, одводив його до себе і давав воду своєму куткові. Це гнівило всіх лівобережних, і вони, забуваючи на родинні зв’язки, боронили право на життя своїй цибулі, розбивали один одному голову. Нурла і Юзбаш стояли на чолі ворогуючих партій, хоч Юзбашева партія немов переважала, бо на її боці був мулла Асан. Ця ворожнеча помічалась і в кав’ярні: коли прихильники Нурли грали в кості, то Юзбашеві з презирством дивились на них і сідали до карт. В одному вороги сходились: усі пили каву.»[19,c.103]
Цей похід роду, що виборює свою так звану честь, є страшним і смішним водночас. Автор порівнює переслідувачів з мандрівними мурахами. Їхні обличчя «червоні й упрілі», «запеклість випирала їм з лоба очі», а супроводжували нестерпна спека та отруйний молочай
Мемета автор порівнює з роз’юшеним цапом. Він щодня ріже овець, тому ніколи не розлучається зі своїм ножем, яким підступно і вбиває Алі. Фатьма добре знає вдачу «ненавидного, нестерпучого різника», тому й обирає смерть у ненависному морі. Навіть татари жахнулися цій простій і несподіваній смерті.
Молоді герої новели Фатьма та Алі сповнені людської гідності, мужності, моральної сили й чистоти. Вони не хочуть миритися з рабським існуванням і здобувають свободу ціною власного життя.
Отже, в новелі «На камені» Михайло Коцюбинський порушує проблему боротьби людини за щастя, свободу, любов. Його герої всіма силами прагнуть вирватися з темряви і зла. Для них – краще смерть, ніж життя в неволі. Тож можна провести паралель, що в незалежності від приналежності до якогось народу проблеми однакові як і в українського народу,так і в татарського так і в інших народів.
Оповідання М. Коцюбинського «В путах шайтана» (1899) в багатьох своїх аспектах традиційне – тут вельми ретельно, з мальовничою етнографічною колоритністю, часом навіть з виразними натуралістичними подробицями відтворено побутові картини кримськотатарського приморського села наприкінці ХІХ століття.
Етнографічна достовірність, виразність портретних та пейзажних штрихів не означена безпосередньо оповідачем, голос якого важливий, але вкрай ненав’язливий і ніби відсунутий на другий план, а подається крізь призму внутрішнього сприйняття персонажів, насамперед кримськотатарської дівчини Емене. Емене сягнула того віку, коли треба думати про заміжжя. Відтак згідно зі своїм статусом вона повинна, коли не зайнята роботою, сидіти вдома й не виходити за межі двору, а коли раптом має з’явитися гість чоловічої статі, про що звичайно сповіщає спеціальний вхідний дзвоник. зникати у своїй кімнаті чи принаймні, як доводиться потрапляти гостеві на очі (як-от при частуванні), запинатися чадрою. Необхідність дотримуватися суворих традиційних приписів та природні для юного віку поривання (цікавість до навколишнього світу, потреба в спілкуванні, мрійливість) вступають у конфлікт, який становить основу тієї емоційної напруги, яка надає епічному письму М. Коцюбинського і глибокої драматичної тривожності, і зворушливої ліричної схвильованості.
З Криму, як і з Молдавії, Коцюбинський виніс не екзотичні образи,сцени, а теми, які давали можливість порушити злободенні суспільні системи. У статті «З останніх десятиліть ХIХ ст..» І.Франко писав: «…Коцюбинський далеко не етнограф-обсерватор. Він наскрізь новочасний чоловік, перейнятий високими гуманними чуттями і ясним поглядом на життя». У нарисі «В путах шайтана» (1899) дальше поглиблення соціальності реалістичного малюнка й викриття влади патріархальних звичаїв і забобонів уже досягається перенесенням уваги з селянського життя на ширші кола суспільності: тут виступають і духовні особи, і заможні дівчата - «європейки», і характерна фігура провідника Септара, що засвоїв новітню ідеологію, і вже на цьому фоні – звичайна сільська дівчина Емене. Протест Емене набуває широкого змісту – вона прагне вирватись з-під влади вікових морально-побутових устоїв у якиїсь новий світ, уособлений у Септарі і «європейках». Зосереджуючи увагу на руйнуванні старих патріархальних звичаїв татарського села і народженні в ньому паростків нового, Коцюбинський вдається до новаторського сопору художнього зображення. У творі майже немає описів, побутових подробиць, широкої характеристики персонажів, розгорнутого традиційного сюжету. Дійсність передається виключно через суб’єктивні враження й почуття персонажа у поєднанні з об’єктивною авторською розповіддю, що характерне для творчості Коцюбинського 1900-х років. Пейзаж як елемент традиційного обрамлення часом майже зникає. Зовнішні деталі («сонце стоїть високо, розпечена земля пашить кожною грудочкою») втрачають самостійне значення, цілком підпорядковуються настроєві. І загальна тональність малюнків природи, і характер її озвучення, і вибір епітетів не лише передають стан Емене, а й утворюють її інтерес до життя «гяурів», що здається їй вільним, красивим у своїй самостійності, до «європейок», що не ховають обличчя. Септар приваблює її не тільки красою, а й тим, що він подолав патріархальні вірування, не побоявшись прокляття «батьків». Тема забобонів стає,власне, темою їх подолання: не патріархальні закони і звичаї,а «шайтан», що виступає як дух волі, встановлює свою владу.
Дуже швидко М. Коцюбинський збагнув, що антифілоксерна комісія не зможе виконати своєї місії: інфекційна хвороба виноградників уже розповсюдилася на великі території. Темні селяни-виноградарі, для яких виноградник був єдиним джерелом існування, не вірили, що комісія робить добру справу, часто нападали на учасників і готові були їх навіть повбивати. Селянський бунт виник у селі Пересічин Оргіївського повіту, готові були до сутички селяни з Джурджелештів, де теж була знайдена філоксера, а з цієї причини вирубані й спалені виноградники.
Глибокі враження спонукали М. Коцюбинського написати повість "Для загального добра". Уже в самій назві явний глибокий підтекст і певна доля іронії, адже те, що робилося антифілоксерною комісією, не рятувало загальних інтересів, але окремим господарям приносило розорення, злидні й навіть смерть. Шкоду держава не компенсувала, просочена отруйною сумішшю земля роками не родила нічого.
Із захопленням зображує автор виноградник Замфіра Нерона. Письменник акцентує, що урожайність лози побільшила непосильна праця, ретельний догляд, що намагання вибитися із злиднів підірвало здоров'я Неронової дружини Маріори: "Зігнутий, наче під важким гнітом, стан робить цю двадцятип'ятилітню жінку старою бабаю".
Нещастя, яке звалилося на плечі сім'ї з виявленням на їхній землі філоксери, привело до смерті жінки. Нерон не допустив до хворої лікаря, оскільки слово "доктор" в його уяві від часу спалення виноградника асоціювалося з словом "вбивця": "Божа воля... Божа воля... а доктора? Навіщо? Щоб отруїв мені жінку, як ті — виноградник?.. Ніколи!.." Підчас роботи в антифілоксерній комісії М. Коцюбинський зацікавився історією Молдавії і навіть задумав написати нарис, в якому планував розповісти і про українців, які "живуть колоніями скрізь по Басарабії".
Тема моєї роботи є актуальною, бо письменник порушує важливі проблеми буття, і викриває у своїх творах з життя татарського народу владу патріархальних звичаїв і забобонів, показує боротьбу минулого з майбутнім, що є доречним і в наш час – проблема боротьби усталених звичаїв та чогось нового. Слід зазначити,що проблеми, які турбували татарське населення були актуальними і для українського населення,тому ці твори з життя татарського населення були цікаві і для українського народу, і залишаються цікавими і до сьогодення.
Література
1. Агеєва В. П. Українська імпресіоністична проза /В.П. Агеєва. - К., 1994. – С.159.
2. Борщевський В.М., Крижанівський С.А., Хропко П.П., Українська література:навчальний посібник./ Борщевський В.М., Крижанівський С.А., Хропко П.П. - Київ., 1998. – С.223.
3. Горький М. М. М. Коцюбинський /Коцюбинський М. Оповідання.- К., 1953. - С. 3-10.
4. Гиршман М. М. Литературное произведение: Теория художественной целостности / М. М. Гиршман. - Москва, 2002. – С. 538.
5. Жук М. Видатний письменник-новатор / Коцюбинський М. Твори./ М. Жук, М. Грицюта. - К., 1979.- Т. 1.- С. 5-19.
6. Завісляк А. Імпресіонізм у творчості М.Коцюбмнського/А.Завісляк./ Українська мова та література. - К., 2000. - № 2., - С.17-20.
7. Іщук М. Наш Коцюбинський / Іщук М. / Коцюбинський М. Вибрані твори. - Л., 1985.- С. 5-20.
8. Йоффе С. М. М. Коцюбинський і Чернігів / С.М.Йоффе. - Деснянська правда.,1965. – 17 вересня. – С.45-50.
9. Калениченко Н. Л. Михайло Коцюбинський: Нарис життя і творчості / Н. Л. Калениченко. - К.: Дніпро, 1987. – С.189 .
10. Калениченко Н. Михайло Коцюбинський. Життя і творчість / Н. Калениченко. - К., 1956. – С.167.
11. Н.Л. Калєниченко «Великий сонцепоклонник»/ Н.Л.Калєниченко - Київ:Дніпро, 1966 р., - С. 217-226.
12. Н.Л. Калєниченко «Михайло Коцюбинський» літературний портрет/ Н.Л. Калєниченко. - Київ:Дніпро, 1946р., - С.149-161
13. Ковалевський М. При джерелах боротьби./ Інсбрук, 1960.
14. Колесник П. Й. Коцюбинський - художник слова / Колесник П. Й. - К: Наукова думка, 1964. – С. 535 .
15. Костенко М. М. Художня майстерність Михайла Коцюбинського / Костенко М. М - К.: Радянська школа, 1969. – С.272.
16. Коцюбинський Михайло. Твори: у 4 т. / Коцюбинський Михайло. - К.: Дніпро, - Т.1., 1984. – С. 365.
17. Коцюбинський М. Вибрані твори. - К., 1977, - С.97-108.
18. Коцюбинський М. Свет и тени русской жизни.(статті з газети «Волинь») Твори: В 4-х т. Т. 4: статті та нариси/ Упор. і приміт. М. Грицюти. - К.: Дніпро, 1985.
19. Коцюбинський М., Твори в семи томах. - К.: Наукова думка, 1973–1975, - С.100-134.
20. Коцюбинський М. Вибрані твори. - К., 1977, - С.97-108.
21. Петлюра С. Пам'яті Коцюбинського. Духовні криниці: Хрестоматія з укр. л-ри. Ч. 2./ Петлюра С. - К., 1997.- С. 59-61.
22. Шраг І.Л. Автобіографія. Наше минуле./ Шраг І.Л. - К., 1919. - №1/2., - С.45-55.,С.60-78.

Резюме.
В статье идет речь о жизни татарского народа в новелла М. Коцюбинского «На камне», «В сетях шайтана», «Для общего добра», на примере перечисленнях новел показана жизнь и быт татарського народа. В результате проделанного исследования мы можем сделать вывод, какие проблемы существовали в жизни татар. Следует отметить, что эти проблемы не сильно отличались от проблем украинского народа. Главной проблемой по-моему мнению являлась – проблема патриархального общества, которое приветствует все уже устоявшееся и старое, а отвергает все непонятное и новое.