Мороз Оксана Анатоліївна,
доцент кафедри української філології МДУ (Україна)

Мовна підготовка в сучасній вищій школі зазнає глибоких трансформацій і потужних змін. Цього вимагають завдання формування компетентного фахівця і також мовної особистості, здатної на мовному рівні реалізовувати фахові завдання. Мовна особистість існує в певному мовному просторі – «у спілкуванні, у стереотипах поведінки, зафіксованих у мові, у значеннях мовних одиниць і смислах текстів» [5, с. 7]. У вимірах вищої школи мовна особистість студента перебуває у фаховому просторі, який і визначає характер майбутньої мовної діяльності фахівця. Вивчення особливостей формування такого мовного простору – актуальне питання й сучасної методики, і лінгвістики.
Студенти спеціальності «Українська мова та література» вивчають другу слов’янську мову, зокрема – польську. Доцільність вибору саме цієї мови підтверджується кількома фактами: по-перше, українська та польська мови – не близькоспоріднені; по-друге, у певний період історії мали місце українсько-польські мовні контакти. З одного боку, означені дві мови мають суттєві відмінності, з іншого – засвідчують чимало спільних процесів, передусім у лексиці, а також і на інших мовних рівнях.
У процесі вивчення польської мови потрібно врахувати певну поетапність навчання: на першому етапі засвоюються основні фонетичні та лексичні характеристики, на другому, практично зорієнтованому, вивчаються різні комунікативні ситуації та їх специфічне мовне оформлення.
На першому етапі слід виявити ступінь близькості української та польської мов – на фонетичному, лексичному рівнях. Це допоможе сучасному філологу-україністу усвідомити місце української серед інших слов’янських мов, міру її спорідненості як з відомою російською, так і новою в навчанні польською. Так, українська фонетична система в контексті польської особлива тим, що має тверді шиплячі. Літера щ, яка вимовляється в українській мові як [шч], у польській вимовляється так само і передається двома диграфами – szcz (напр.., deszcz - дощ, szczodry - щедрий). Звичайно, фонетичні системи обох мов приховують чимало й інших спільних ознак. З одного боку, на тлі польської мови увиразнюється така характеристика української мови, як милозвучність. З іншого ж – не заперечуються незрозумілі (бо чужі) орфоепічні норми польської, наприклад, надмірне нагромадження шиплячих звуків – твердих і м’яких, оскільки слід формувати думку, що «всі мови (не багаті, а красиві своїм звучанням), некрасивих мов у світі немає [8, c. 42]. Завершальним етапом фонетичної підготовки студентів може стати встановлення польсько-українських звукових відповідностей, опанування яких дозволяє швидше розпізнавати польські тексти. Наприклад, однією з таких є відповідність польського звука [u] (ό) українському [і] – у закритих складах (wόł – віл, kόń – кінь).
Лексично польська й українська мова споріднені, оскільки мають низку спільних лексем. Аналізуючи польський прошарок в українській мові, акцентуємо увагу на виділенні основних тематичних груп, з-поміж яких засвідчуємо такі полонізми: назви предметів – hak, kula, trzewik, деяких установ – kawiarnia, szynk, szpital, споруд та їх частин – kąt, parkan, cmentarz, географічних об’єктів – miasto, речовин – napój, powietrze, процесів – zapałenie; кольорів – czerwony, явищ природи – błyskawica; абстрактні назви – łaska, piekło; назви кількості – wartość, krok; назви відрізків часу – rok, czas, якості – godność, істот – kruk; рослин – smereka, частин тіла – okо, potylica, szkora, ознак – wielki, wyborczy; слова-терміни – zapytanie; позначення осіб – złodziej, narzeczony. Також серед полонізмів – невідмінювані слова (zresztą), слова на позначення дії (zagoić, zamknąć), а також службові слова: (aby, ale, zza, poza, czy). Щодо українізмів у складі польської мови, то певна їх частина засвоїлася польською літературною мовою у різний час і з різних причин [7, с. 5]. Серед них виділяємо такі групи: назви осіб – отаман, дяк, проводир; назви рослин – комиш, будяк; назви тварин – деркач, зозуля; абстрактні слова – огида, погибель; побутові назви – брага, коровай, шаровари; етнографізми – бандура, гопак тощо. Опанування спільного лексичного фонду – неодмінна ознака й осягнення самого етносу, адже «мова у багатстві своїх форм і значень містить ключі до таємниць універсаму мислення певної культури» [2, с. 107].
Наступним важливим етапом польськомовної підготовки студента-україніста є формування належного сприймання та розуміння мовлення, продукованого через різні комунікативні ситуації. При цьому слід враховувати, що мовлення, засвідчене у текстах, «повинне вивчатися в етнокультурознавчому аспекті» [9, с. 217]. Навчаючись польської мови, потрібно засвоїти типові етнокультурні ситуації, опанувати, принаймні частково, польську мовну картину світу. Адже відомо, що «мова етносу виконує культурологічну функцію і формує національно-мовну картину світу» [3, с. 12]. При цьому «особливо важливим є вивчення народознавчих номінацій з лінгводидактичною метою…» [3, с. 13]. У результаті цього формується українська мовна особистість, однією з компетенцій якої є «культурологічне» засвоєння польської мови.
Польська культура має специфічні риси, які виявляються й через мову. Польська мова детермінована особливими поглядами поляків, способом їх мислення та пізнання, отже, польською культурою загалом. У зв’язку з цим до процесу навчання потрібно залучати такі мовні елементи, які б засвідчували специфіку польської культури. Зокрема, обов’язковими для опанування є формули польського мовного етикету в контексті загальновідомих комунікативних ситуацій (вітання, прощання, знайомство, порада, наказ тощо). На основі таких формул продукуються власні міні-діалоги, які відтворюються під час роботи в групах. Мовний етикет фактично супроводжує будь-яку комунікативну ситуацію, і тому його роль беззаперечна.
Формули мовного етикету стають обов’язковими на всіх наступних ланках навчання, яке здійснюється на основі діалогу-аналізу різних тем (зустріч, робота, навчання, погода, місто, їжа, хобі тощо). У діалогах потрібно звертати увагу на специфічну польську лексику, а саме: власні імена, топоніми, найменування часу та місця, назви свят, звичаїв, традицій, історичних дат. Це формує початкові уявлення про польську мовну картину світу, а також збагачує майбутнього фахівця-україніста знаннями про іншу, споріднену, але відмінну культуру, на тлі якої стають масштабнішими відомості про культуру українську.
Важливими у процесі навчання польської мови є не тільки діалоги, а й тексти, зокрема польськознавчого характеру. Вони культурно насичені, адже присвячені історії найбільших польських міст («Warszawa», «Krakόw»), відомим польським особистостям («Mikołaj Kopiernik»), культурним пам’яткам («Łazienki»), польським святам і традиціям («Wielkanoc») тощо. Знайомство з такою інформацією поглибить культурні компетенції фахівця-філолога.
Не можна не згадати того, що процес засвоєння будь-якої культури покращується, якщо брати до уваги мовну творчість найвідоміших її представників. У цьому аспекті доречним буде залучення й уснопоетичних зразків (прислів’я, народні пісні, легенди й перекази), й авторських текстів (вірші Адама Міцкевича, жартівливі зразки Юліана Тувіма, Яна Бжехви, вірші сучасних поетів). Усе це – неоціненний скарб в опануванні польської мовної картини світу.
Безперечно, уміле залучення різних текстів які відображають ті чи інші комунікативні акти робить процес навчання польської мови результативним і цікавим, що в результаті формує компетентного філолога-україніста, ґрунтовні знання якого з української мови посилені навичками польської. Варто зауважити, що «сформоване на основі багатопланових комунікативних завдань різностильове і різножанрове мовне середовище – неодмінна умова розвитку мовної особистості». [4, c. 121].
Таким чином, вивчення польської мови та культури в контексті основної української мови – неодмінна ознака якісної підготовки фахівця-філолога, філологічні компетенції якого не будуть обмежені тільки фаховими знаннями, а збагачені й увиразнені практичними навичками іншої, не близькоспорідненої слов’янської мови – польської. Польська мова в практичному вимірі потрібна для майбутнього фахівця з української філології як елітної мовної особистості.

ЛІТЕРАТУРА
1. Варзацька Л. Метод опорних умінь у системі компетентнісної освіти / Лариса Варзацька // Дивослово. – 2012. - № 11. – С. 2-4.
2. Голубовська І. Мова і культура в їх взаємодії та взаємовпливі / Ірина Голубовська // Мовні і концептуальні картини світу: Зб.наук.праць: книга 1, вип.ІІ. – К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. – С. 105-110.
3. Данилюк Н. Культурологічна лексика сучасної української народної мови / Ніна Данилюк // Дивослово. – 1999. - № 8. – С. 12-13.
4. Єрмоленко С. Формування української мовної особистості / Світлана Єрмоленко // Українознавство. – 2010. - № 1. – С. 120-123.
5. Карасик В. И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс : Монографія / В. И. Карасик. – Волгоград: «Перемена», 2002. – 447 с.
6. Мацько Л. Українська мова в освітньому просторі: навчальний посібник для студентів-філологів освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» / Любов Мацько. – К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2009. – 607 с.
7. Совтис Н. М. Українські лексичні запозичення в польській літеарутрній мові : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец.10.02.03 «Слов’янські мови» / Н. М. Совтис. – Київ, 2005. – 20 с.
8. Тоцька Н. Засоби милозвучності української мови / Ніна Тоцька // Дивослово. – 2012. – № 12. – С. 38-42.
9. Шляхова В. Українознавчі засади сучасної мовної освіти / Валентина Шляхова // Українознавство. – 2009. - № 4. – С. 216-220.

Резюме
In the article the specificity of language’s study at a high school is approved. Polish language as an important subject in the training of Ukrainian’s philologists is improved. Also the problems of effectively use of modern educational technologies during learning Polish are analyzed. Communicative methods in teaching of Polish are determined.