| Marina | Data: Sroda, 18.05.2016, 09:53 | Wiadomość # 1 |
|
Grupa: Администратор
Wiadomośc: 127
Plusiki: 1
Status: offline
| Ворона В.В.
Маріупольський державний університет
студентка ОКР «Спеціаліст»
«Українська мова та література»
ДО ПИТАННЯ ПРО ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІДОМІНАНТИ РОМАНУ ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА «ТІНІ ЗНИКОМІ»
Роман Валерія Шевчука «Тіні зникомі» є незвичайним типом історичного роману в українській літературі. Поява історичних романів у другій половині ХХ століття є явищем цілком закономірним і оригінальним, адже лише тепер, у ході складних і неоднозначних суспільних зрушень та згодом процесів демократизації суспільства, стало можливим аналітично-критичне й художнє осмислення сфальсифікованих або замовчуваних фактів історії України та вилучених із неї або викривлених зображуваних постатей.
Звернення до історичної теми у творчості сучасних романістів зумовлено як потребою перегляду методологічних засад розвитку української літератури ХХ століття, так і необхідністю подивитися на свою минувшину очима правди, осягнути концепцію людської особистості у світлі історії народу та української державності.
Незважаючи на досить широке коло питань, висвітлених при розгляді історичних романів, дана тема залишається актуальною й наразі, бо з’являється потреба проаналізувати та поглибити уявлення про даний напрям в українській літературі з погляду сучасності: опис його стійких структурних особливостей і будову типології даного жанру. Виявити різні традиції, які ввібрав у себе історичний роман за період свого розвитку.
Валерій Шевчук, взявши за основу структурно-семантичної організації художнього світу родове дерево, створив оригінальний твір, художня парадигма якого характеризується взаємодією жанрових особливостей роману й хроніки, синтезом елементів різних жанрових різновидів роману: історичного, документального, родинно-побутового, філософського. Саме тому метою статті обрано комплексний жанрово–стильовий аналіз та розкриття характерних особливостей роману-хроніки «Тіні зникомі».
Окремі аспекти художньої творчості письменника висвітлювали у своїх працях такі відомі українські літературознавці, як М. Жулинський, М. Рябчук, М. Ільницький, А. Кравченко, Л. Тарнашинська, М. Павлишин та ін. Ім’я В.Шевчука неодноразово згадувалося в наукових літературознавчих розвідках, присвячених оглядові сучасної української прози, – В. Фащенка, Г. Штоня, А. Погрібного, В. Мельника, С. Квіта та ін. Цікаві думки про специфіку прози В. Шевчука можна знайти також у літературно-критичних статтях та рецензіях Р. Корогодського, В. Міщука, П. Майдаченка, В. Панченка, Ю. Косенка, Н. Фенько, Л. Залеської-Онишкевич та ін.
Для дослідження обрано твір Валерія Шевчука «Тіні зникомі». У критичній літературі багато говориться про своєрідність роману. Як стверджував Д. Чижевський саме в цьому творі Шевчука можна зустріти риси духовності бароко. У своїх «Нарисах з історії філософії на Україні він писав: «Риси духовності бароко залишились в українському національному типі аж досі. Основна духовна риса бароко це «декоративність», що цінить більше широкий жест, ніж глибокий зміст, – більше розмах і кількість, ніж внутрішню якість, більше – вираз, форми вияву змісту, ніж зміст самий, одним словом – цінить більше «здаватися», ніж «бути». Але в психічній сфері прагнення до «декоративності», до широкого жесту, до «імпозантності» природно веде до певної ілюзорної пишноти та має статності, за якою, може, немає достатньої духовної підпори, веде до певного «психічного авантюризму», що відбивається і в житті і в культурній творчості»[1., с.21].
Зі сторінок цієї дивної магнетичною притягальністю книги постають люди барокової доби, коріння й віти родового дерева Темницьких.
Наскрізні мотиви творчості В. Шевчука в романі поглиблюються і набувають нових нюансів значною мірою завдяки художній знахідці – оригінальному образові оповідача, який репрезентує тип інтелектуала, сформований на межі епох бароко і романтизму. Нащадок українського аристократичного роду, корені якого сягають раннього середньовіччя, Теодор Темницький покидає рідний дім дитиною, вирушивши на навчання до Петербургу. Ставши офіцером російської армії, він веде мандрівний спосіб життя, поки не усвідомлює себе «блудним сином» свого роду і народу.
Назви і зміст розділів «Долина видіння», «Сірий звір», «Склеп» асоціюються з готикою. Перший з них завершується епізодом, який стає переломним у душевній драмі головного героя (для внутрішнього, психологічного сюжету – подорожі у глибини власної душі – це зав’язка). Відбуваючи службу в Естляндії, Теодор відчував незрозуміле сум’яття і вирішив погадати на Біблії, щоб вияснити його причину: «Біблія одкрилася на книзі пророка Ісаї, на розділі двадцять другім, під заголовком «Долина видіння». Те, що я прочитав, невимовно вразило мене. Йшлося про місто, сповнене галасу, гучне й веселе! Водночас у тому місті «побиті всі – не побиті мечем і не повмирали на війні». Йшлося там і про проводирів: одні з них утекли, а інші пов’язані «без вистрілу луку». Далі виступила дивна фраза: «Усі, що з тобою знайшлися, пов’язані разом, хоч вони повтікали далеко». Все це викликало в пророка потребу плачу. А потім пішли ще дивніші й загадковіші слова: «Народу мого дочка поруйнована, бо це день збентеження, стоптання і заколоту, день Господа Бога у Долині Видіння, день розвалення муру та зойку на горах» [2, с. 16]. Розшифровуючи символіку Вічної книги, Теодор вжахнувся від здогаду, що ці рядки – про розтерзану Україну, а він сам – з тих, що «повтікали далеко». Щоб умотивувати це магічне прозріння свого героя, В.Шевчук домислив, що воно було підготовлене зустріччю з Василем Капністом та іншими українськими патріотами у Петербурзі. Розмови з ними, захоплення філософією Г.Сковороди, читання творів, у яких правдиво осмислювалася доля України, викликали у душі Теодора сум’яття, «ностальгічну меланхолію», а прозріння зумовило рішення покинути службу і поїхати в рідні Лісовичі, які він успадкував після смерті старшого брата Петра.
Як зазначалося раніше у «Тінях зникомих» (як і в багатьох інших творах В. Шевчука) важливу роль відіграє філософія Григорія Сковороди, зокрема його ідея пошуку щастя не за горами й морями, а в самому собі, на своїй рідній землі, яку Бог призначив кожному від народження. Вона проливає світло на справжні цінності людського буття. Так, у світогляді героя викристалізовується уявлення про щастя, сформоване на основі сковородинівської та біблійної мудрості: «Воно не в маєтностях, не в ситій їжі, не в добрій одежі, ані в гарному домі, а в чистому високому серці просвіченої, розумної, вибраної людини, яка не стихіями живе, а творить із себе справжню, духовну, тобто вивищену духом людину, а відтак віднаходить і пізнає місію свою, адже кожна людина має для себе те чи інше призначення, має до того чи іншого приводження, признати яке і здійснити – це і значить: не закопати таланта, про якого вістив Христос».
Отже, текст роману «Тіні зникомі» – це своєрідна хроніка життя українців у минулому й – найголовніше – в сучасному, яке так глибоко, всебічно, в багатстві реалій та філософському осмисленні часу не змалював ніхто. Роман-хроніка «Тіні зникомі» – різноплановий, багатоаспектний, має складну зовнішню і внутрішню структуру, в якій метафізичне і реальне, сучасне і минуле гармонійно співіснують та взаємодіють.
Література
1. Чижевський Д. І. «Нарисах з історії філософії на Україні» // Д.І. Чижевський –К.: Вид-во «Орій» при УКСП «Кобза», 1992. – С. 21–25.
2. http://osbm-buchach.org.ua/Bibliya/Isayi.html
3. Зварич І. М. До проблеми просторово-часового “повернення” в художньому моделюванні дійсності // І. М. Зварич – Львів: Питання літературознавства, 1998. – С. 3 – 9.
4. Філософські думки Григорія Сковороди у повістях та романах Валерія Шевчука // Slavicastetinensia. Zeszyty Naukowe. – Szczecin: Wydawnictwo Naukowe Uniwersytetu Szczeciсskiego, 1998. – S. 123–130
5. Шевчук В. Тіні зникомі. Сімейна хроніка: Роман // Валерій Шевчук – К.: Темпора, 2002.– 304 с.
|
| |
| |
