| Pedchenko | Data: Piątek, 22.05.2015, 22:43 | Wiadomość # 1 |
|
Grupa: Проверенные
Wiadomośc: 22
Plusiki: 1
Status: offline
| Терендій Тетяна,
студентка Маріупольського державного університету, Украіна
САРМАТИЗМ: СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ ЧИ МЕНТАЛЬНА ОСНОВА ШЛЯХЕТСЬКОЇ СВІДОМОСТІ?
Сарматизм як домінантна тенденція самосвідомості польської еліти формувався в епоху пізнього Ренесансу та бароко, у шляхетському середовищі на ґрунті особливого політико-правового статусу дворянського стану в суспільстві і державі. Основним положенням сарматизму став постулат про особливе походження польського народу, під яким розумілася тільки шляхта. На відміну від інших країн Центральноєвропейського регіону, де в цей період розвивалися буржуазно-капіталістичні відносини, у Польщі відбувалося подальше зміцнення і консервація феодально-кріпосницьких порядків. На початковому етапі це призвело до підйому економіки, розвитку зростання міст, активізації торгівлі, а також до стрімкого збагачення шляхти [8].
Вперше про сарматизм завів мову польський історик Ян Длугош (1415- 1480). Він стверджував в польському суспільстві почуття гордості за своє історичне минуле і державний патріотизм. Закріпив поняття сарматизму як відображення етноісторичної специфіки польського менталітету астролог Мацей Карпіга з Мехова (1457-1523). Широку популярність здобув його трактат «Про дві Сарматії» (1517) [7]. Ця праця стала головним джерелом відомостей про Польщу та Східну Європу на Заході та мала велике значення у формуванні національного польського менталітету. М. Карпіга стверджував «славне походження» поляків від народу старовини – сарматів, в той же час дистанціюючись від «варварського» світу «азіатської Скіфії».
Під впливом своїх ідеологів поляки приходили до усвідомлення себе не тільки носіями, а й провідниками цивілізації в пограниччі культурного і варварського світів. Переймаючись модним в Європі XV в. пошуком історичних коренів, захоплено проектуючи себе в далеке минуле, інтелектуали шляхетського стану намагалися довести, що вони є нащадками вільного, кочового і волелюбного народу – сарматів.
Від сарматів шляхта успадкувала любов до свободи, гостинність, гарний настрій, мужність і відвагу. Це був гнучкий набір сімейних, соціальних і національних цінностей. Сарматизм відігравав важливу роль в польській літературі бароко і мав величезний вплив на менталітет, звичаї та ідеологію польської знаті. В пошуку історичних коренів шляхтичі почали виводити свої родоводи від стародавніх сарматів, які жили в II столітті в Причорноморських степах.
Радомська конституція 1505 року з принципом «Nihil nоѵі» (лат. нічого нового) гарантувала шляхті недоторканність усіх придбаних привілеїв в управлінні державою і в обмеженні прав короля. Це особливе положення відбилося в уявленні про «золоту вольність». «Шляхетська демократія», таким чином, являла собою владу в державі тільки одного – дворянського – стану. Його верховенство визначалося не тільки особливим правовим статусом, а й великою чисельністю. Домінування шляхти відбилося і на узвишші її політичного статусу, що спонукало до пошуку та утвердження його ідеологічного обґрунтування.
Ще на початковому етапі формування шляхетської догматичної доктрини сарматизму переважав мотив не спільності, а етнічної та станової винятковості, який апріорі припускав, що у шляхти особливі етнічні корені – сарматські, а не слов’янські, як у «хлопів». Оскільки влада в Речі Посполитій належала шляхті, що свавільно обмежувала в правах короля й інші стани, це одержало вираження в уявленні про шляхту як про політичний народ – демос. Період генезису сарматської ідеології був часом формування своєрідних корпоративних уявлень про демократію як демократію тільки для обраних. Польська шляхта проголошувала себе спадкоємицею традицій античного демократизму так, як вона його розуміла, що, втім, не вступало в протиріччя із зобов’язанням збереження приналежності католицизму [5]. Крім того, Річ Посполита виступала як оплот католицького християнства. Тож це призвело до появи образу благородного захисника католицької віри проти іноземних культур та релігій.
Річ Посполита спочатку була поліетнічною державою, в якій панування належало не тільки феодалам польським, але і литовським та інших народів. Поступово ідея сарматизму набула поширення в Литві, в Білорусі, а також на українських землях. Утворився навіть своєрідний український сарматизм [4].
Поляки в першу чергу оголосили себе «хранителями міфічних сарматських чеснот». Сармату личить бути лицарем і воїном, хорошим сільським господарем, людиною з освітою і з цікавістю до світу. Такі ідеологеми характерні для раннього періоду сарматизму. Мабуть, не випадково його супроводжували найбільші державні успіхи Речі Посполитої.
Згодом месіанізм досяг межі: Річ Посполита стала трактуватися як якийсь ідеальний простір – державний («золота вольність»), конфесійний (католицизм) та національний (обраний народ). Це – фортеця, покликана оборонятися від язичників, тобто татар і турків, від схизматиків, тобто москалів та українських і запорозьких козаків, від протестантів – Швеції і Бранденбурга. У цю пору сарматизм перешкоджає реальній оцінці національної ситуації. Якщо вона погіршується, то, нібито, лише тому, що Речі Посполитій призначена роль «невинної жертви». Після трьох розділів польський месіанізм постійно твердив, що «Польща потерпає за гріхи всього людства».
Після підписання в 1569 р. Люблінської унії між Польщею і Великим князівством Литовським (з західними і південними руськими землями, що йому належали), Річ Посполита стала третьою за розміром і четвертою за населенням країною, однією з найбагатших держав континенту [5].
У XVI-XVII ст. Польща була однією з провідних держав Європи, тоді на її долю випало завдання об’єднання слов’янського світу і створення противаги Османській імперії. Литва, на відміну від Польщі, до з’єднання за Люблінською унією з Польщею, мала шанси об’єднати православно-слов’янський світ. Але шляхетська політична еліта як носій сарматської ідеї обраності і «католицької» догматично-репресивної нетерпимості не тільки зірвала цей об’єднавчий проект, а й в подальшому зумовила крах своєї державності.
Серед шляхти існувало переконання в культурній перевазі над іншими станами, що проживали в Речі Посполитій. Ця особливість світогляду шляхетської ментальності призвела до появи таких її особливостей як традиціоналізм і консерватизм (що проявилося в поведінці і способі життя). Ці фактори, проте, мали негативний вплив на внутрішнє і зовнішнє становище країни, що призвело до відсталості польського суспільства на противагу Західній Європі. Це проявилося як в культурній відсталості, застою в галузі науки, так і в відсутності модернізації економіки. Шляхтич був переконаний, що у нього було достатньо сил і амбіцій, щоб бути в змозі захистити «золоту вольність» і привілеї, надані королем. Король повільно видаляється з області політичної діяльності і йому відводиться лише право на управління країною і обмежується його здатність проводити реформи (шляхта боялася, що сильна королівська влада може позбавити її повноважень, що призведе до гибелі Республіки).
Тож ідеальним образом хорошого шляхтича був дворянин, який був готовий зробити все, щоб захистити існуючу ситуацію в державі. Серед сарматів-шляхтичів були особливо популярні такі поняття, як: «Senatus Populusque Polonus, свобода, рівність, братерство, шляхетська нація, громадянин, суд чи Republica».
Велике значення мав ідеал «республіканських захисників золотої вольності». Важливе значення мав розвиток стандартів та ідеалів, а також твори письменників, які намагалися донести до громадськості сарматські погляди. Письменники цієї епохи були виховані на поглядах Сенеки і Цицерона, в результаті яких високо цінувалися «республіканські чесноти», «мужність», «простота моралі» і «справедливість». Популярним був створений образ доброго громадянина, який включав обов’язок захищати привілеї стану і працю на благо своєї держави. Доброчесний, благородний, гідний, мудрий, благочестивий, праведний, мужній любитель Вітчизни, який активно бере участь в обговореннях Сейму, в рокошах, війнах, загальних рушеніях і сесіях судів – такими рисами мусив володіти істинний гідний шляхтич [1].
Ідеї сарматизму складали разом абсолютно унікальний комплекс уявлень, які знайшли відображення практично в усіх сферах польської шляхетської культури ХVII-XVIII ст. В числі міфологем шляхетської соціальної самосвідомості – міф про шляхетську рівність, особливу шляхетську доблесть і політичну відповідальність [6].
Більш сидячий спосіб життя і небажання брати участь у війнах викликали зміну ідеалів і норм життя дворянства. Ідеал лицарства повільно поступається місцем дворянину-шляхтичу. З’являється «образ поміщика, чесної людини, хорошого господаря».
Тим не менш, основні вічні риси та особливості характеру, що залишаються тими ж протягом століть, і які повинен виховувати в собі сарматський шляхтич, є: цілісність, щирість, доброзичливість, гостинність, красномовство і любов до свободи [3].
Таким чином, польський сарматизм є унікальним явищем у світовій культурі. Сарматизм як шляхетська ідеологія Речі Посполитої XVI-XVII ст. визначив ментальні особливості польської знаті, що дуже відрізнялися від західноєвропейської аристократії. Ідея станової шляхетської винятковості, відмінності від іншого населення держави та зверхність над іншими станами обумовили відставання Речі Посполитої від провідних держав світу, де відбувалася трансформація політичної та соціально-економічної системи. Західна Європа цього часу була уособленням абсолютистської монархії, зростаючого капіталізму та переходу до правового всестанового суспільства, а в той самий час в Польщі укріплюється феодально-кріпосницька система на чолі з заможною шляхтою. Сармат-шляхтич був глибоко переконаний, що його держава є винятком, острівцем свободи серед моря деспотизму.
У колишньому Польському королівстві лише шляхту можна було вважати політичною нацією. Спроби розширення поняття громадянства і розбудови правової сучасної держави почалися надто пізно і не могли врятувати Річ Посполиту. Польська держава з її ідеєю сарматсько-шляхетської демократії не витримала випробування суворою політичною реальністю та пала під натиском сусідніх країн.
Список використаної літератури
1. Brigita ŽuromskaitėSkala wartości społeczeństwa nowożytnego (światopogląd sarmacki) [Електронний ресурс]. – Доступний з: http://www.racjonalista.pl/kk.php/s,4749
2. Grzybowski S. Sarmatyzm / S. Grzybowski. – Kraków: Krajowa Agencja Wydawnicza, 1996. – 75 s.
3. Maciszewski J. Szlachta Polska i jej państwo / Jarema Maciszewski. – Warszawa: Wyd. II, 1986. – 324 p.
4. Mankowski T. Genealogia sarmatyzmu / Т. Mankowski . – Warszawa, 1946. – 341 s.
5. Бухарин С. Россия и Польша. Опыт политико-психологического исследования феномена лимитрофизации / С.Бухарин, Н. Ракитянский. – М., 2011. – 944с.
6. Матвеев Г.Ф. История южных и западных славян: В 2 т. Том 1. Средние века и Новое время. Учебник. – М.: Изд-во МГУ, 2001. – 692 с.
7. Матвей Меховский Трактат О Двух Сарматиях [Електронний ресурс]. – Доступний з: http://www.vostlit.info/Texts/rus15/Mehovskij/frametext1.htm
8. Лескинен М.В. Образ сармата в истории: На пути формирования национального самосознания народов Речи Посполитой во второй половине XVI - первой половине XVII вв.: Автореф. дисс. канд. ист. наук. – М.: Институт Славяноведения РАН, 1998. – 32 с.
|
| |
| |
| Zoya_Karaberova | Data: Czwartek, 28.05.2015, 19:34 | Wiadomość # 2 |
|
Grupa: Проверенные
Wiadomośc: 1
Plusiki: 0
Status: offline
| Здравствуйте, мене зацікавило ваше дослідження, і тому хотілося би спитати: чому саме сарматизм як ідеологія, на вашу думку, набув такого значного розповсюдження серед польської шляхти?
|
| |
| |
| CharlesAbugs | Data: Czwartek, 29.03.2018, 11:35 | Wiadomość # 3 |
|
Grupa: Gości
| xx Добавлено (29.03.2018, 09:33)
---------------------------------------------
xx Добавлено (29.03.2018, 09:34)
---------------------------------------------
xx Добавлено (29.03.2018, 09:35)
---------------------------------------------
xx
|
| |
| |
