Маркович Дар’я,
студентка ОКР «Бакалавр» Маріупольського державного університета (Україна)

Лексика кольоропозначень цікавить лінгвістів віддавна, оскільки кольоропозначення є чітким, легким для сприйняття пластом мовної системи. Зокрема, в останні роки увага дослідників була спрямована на такі напряки опису кольоролексем як: зіставлення системи кольоропозначення, концептуальне значення кольороназв, соціокультурні вияви мовного відтворення та етнопсихологічний аспект назв кольору тощо.
Уперше увага до проблеми кольору з точки зору концептуальної семантики була приділена А. Вежбицькою. Саме ствердження в лінгвістиці пізнавальної парадигми дозволяє розглядати семантику назв кольорів з нових позицій, що значно розширює можливості до концептуального рівня, тобто аналізу на рівні частин змісту [4, с. 56].
Оскільки ми розглядаємо концептуальну наповненість кольорів, виникає необхідність дати робоче визначення базових понять. Концепт – це змістовна сторона словесного знака, за якою стоїть поняття, що відноситься до розумової, духовної чи матеріальної сфері існування людини, закріплене у суспільному досвіді народу, що має історичні корені, соціально осмислюються, і – через ступінь такого осмислення – співвідноситься з іншими поняттями, найближчими до нього, або, в багатьох випадках, їм протиставнми [4, с. 62]. Однак проблеми дослідження окремих концептів у сучасній лінгвістиці «є настільки складними, багатогранними та багатими, що потребують постійного глибшого занурення в їх сутність» [8, с.109]. До таких концептів можна зарахувати і концепт «колір».
Поняття «концепт» можна розглядати з двох сторін: як лінгвістичне поняття і як логіко-філософське.
У вузькому значенні (логіко-філософський аспект) концепт прирівнюється до понятійного компонента слова, що різні дослідники називають по-різному: денотат, десигнат, сигніфікат, лексичне значення, референт.
Як лінгвістичне поняття «концепт» дає можливість розглянути ті одиниці, з допомогою яких ми мислимо про світ, утворення, що складають основу мови і створюють узагальнений образ слова. [12, с. 125].
Розглядаючи концепт як культурно-значиме, соціально-психологічне утворення, спробуємо виявити концептуальне наповнення кольоропозначень білий та чорний.
Білий колір є важливим складовим концептуальної картини світу та має велике культурно-історичне значення і функції у світовій та українській культурі, яке зумовлене, з одного боку, впливом його природних виразників – снігу та дня, та з іншого боку, здатністю позначати явища психологічного досвіду людини, що робить білий показником емоцій, найчастіше еквівалентом позитивних. В українському етнокультурному просторі семантика білого кольору поєднує одночасно символіку світла, сонця, життя, родючості, вічності, святості, божества, місяця, смерті, радості та святковості, сакрального для нашої нації кольору житла, одягу, сходу, добра, краси, щастя, усього блискучого, прозорого, невидимого, неземного, зими та снігу.
Складовими частиннами концепту «білий» є слова: світлий, ясний, молочний, сивий, сніжний, блідий, срібний, металевий, стальний, сніг, іній, борошно, молоко, крейда, цвіт, вишня, лілея та ін. Традиційна семантика білого кольору виявляється у складі сполук: білий сніг, біла зима, білі руки, біле тіло, біле волосся, біла хата, біла хмара, білий сад, біла вишня та ін.: «Хай метелицею віє чистий, чистий, білий сніг» (Г. Чупринка); «Біле, пругке моє тіло дівоче – блискуче, мов перший сніг» (Д. Загул); «З білявих хмар, із шовкових запон дивився місяць на стерню і поле» (М. Зеров).
Ці спрямовані на світогляд звичайних носіїв мови та фольклорну традицію назви, змішуючи поняття кольору власне кольору, зазнають у межах стилів митців змін – символічного та метафоричного переосмислення, внаслідок чого загальні колірні значення концепту «білий» збагачуються додатковими неколірними компонентами чистий, світлий, сонячний, радісний, святковий, заснулий, той, що дає притулок.
Змістова структура концепту «білий» містить і світлову ознаку: ясний, світлий. Очевидно, вона виникає під впливом первісного асоціативного зв’язку білого кольору з концептами: сонце, світло, вогонь, на що вказують їх етимологічні прошарки: «Упав на стовбур білий відблиск сонця, і комашнинка лізе по йому» (М. Рильський). Нашарування колірного та світлового значення в результаті взаємодії концептів «білий» та «світло» спричиняє сприйняття білого кольору як теплого.
Виділяючи у структурі концепту «білий» елемент із семою сивий, посивілий, сивоволосий, ми розглядаємо як його складову й кольороназву сивий. Уживання її накладає на концептуальний зміст білого кольору свою специфіку. Так, асоціація білого з сивиною конотує у складі аналізованого концепту значення «старий»: «Дідусь Ігнат старий такий, що навіть вії побіліли» (Д. Фальківський); «рідний, батьківський, дорогий»: «Туга стінами стояла на могилах, як тумани перед світом, мати біла там до сина говорила, бо пололи разом жито» (Т. Осьмачка);
«мудрий, досвідчений»: «І пощо ж весна нам, коли ми тихі та дозрілі станем і вкриє мудрість голову сріблом?» (М. Рильський).
Однак «білий» може виступати і з негативним значенням. Негативність концепту «білий» виникає на основі сенсорно-емоційних уявлень про нього і представлені значеннями: білий – холодний; білий жаль, біла туга, білий смуток, біла печаль, біла смерть, блідий: «Полями журними, як сни, блукає, лине Біла Панна – моя печаль неподоланна в безмежжі зим і чужини» (С. Черкасенко). Колоратив білий із провідною семою «смертний» увіходитиме також до структури концепту «чорний» [1, с. 53].
У різних культурах концепт «чорний» виконує різні функції та роль особливого утворення, відзначеного лінгво-культурною специфікою багатомовного характеру. Виступаючи одним із найважливіших концептів у площині «людина – дійсність», чорний зберігає сьогодні ті міфологічні та символічні значення, які були для нього властивими у давнину. Будучи протилежним за фізичними властивостями та символікою білому кольору, чорний асоціюється з «темними» сферами життя природи і людини. Практично в усіх етнокультурах чорний співвідноситься з негативними подіями чи емоціями: він позначає темряву, зло, невігластво, горе, розпач, смерть, траур, диявола, потойбічний світ, пекло.
Аналіз форм та способів вираження концепту «чорний» у мові вказує на високу частотність його вживання представниками різних літературних течій та напрямків. Головним номінативним засобом, який використовується для позначення чорного кольору виступає лексема «чорний». Вона є узагальнюючою для цілої низки мовних реалізацій, що більш повно передають зміст усього концепту, який ототожнюється ще з такими лексичними одиницями: темний, тьмяний, смоляний, вороний, тьма, вугіль, морок, ніч, бруд, кіптява та ін.
Властива чорному негативна семантика простежується в образах чорної хмари, чорного ворона, пугача, крука, у складі яких концепт «чорний» разом із традиційним значенням кольору може набувати символічних значень біди, горя, нещастя, небезпеки, трагічних подій і навіть смерті: «Засни ж, моє серце! З-за чорної хмари зрадливого щастя так палко не клич!» (Г. Чупринка); «Та летів чорний ворон, летів, прилетів, сів, покрякав, – і нема брата» (В. Поліщук).
У структурі концепту «чорний» чітко окреслюється елемент «темний». Про його реалізацію лексемою чорний можна говорити тоді, коли ознака має нечітке, неяскраве колірне забарвлення; коли необхідно підкреслити інтенсивність колірної ознаки, неосвітленість, велику кількість однорідних предметів, непрозорість: «Не одна над морем вийде мати, материнську долю клянучи, молодого сина виглядати з темної безодні уночі!» (Є. Плужник).
Дуже часто чорний використовується для опису зовнішніх рис людини. По-перше, колір передає типові портретні ознаки (чорне волосся, чорні кучері, чорні очі), засвідчує зв’язок чорного з концептами «молодість» та «краса»: «Хто ж нас поцілує в уста малинові, карі оченята, чорні брови?» (Р. Купчинський). По-друге, використання чорного для позначення кольору шкіри людини характеризує з одного боку людину негроїдної раси, а з іншого, співвідноситься з ознакою – «засмаглий»: «Так, як виє дикун чорношкірий десь у байдужі вуха природи.» (Є. Плужник) [9, с. 35].
Асоціації чорного кольору з землею, пилом дозволяють виділити у складі концепту «чорний» елемент «брудний», та у зв’язку з цим, компонент починає активно вживатися для характеристик людини за соціальним статусом (нижчі верстви населення) чи професією (робітник, пов’язаний із працею у полі): «Бачив смуток мій оселі, бідні, невеселі. Бачив чорний люд робітничий в праці безпросвітній» (В. Бобинський).
Змістова структура концепту «чорний» містить низку компонентів оцінно-психологічного плану. Їх наявність зумовлена здатністю чорного викликати певні психофізичні асоціації, впливати на емоції, зазвичай має негативне значення. Показовим тут може бути закріплення колоратива чорний за назвами певних почуттів, щоб підкреслити їх емоційно негативний вплив на людину: «Ніби хмара наді мною висить чорний смуток мій» (Д. Загул). Уявлення про чорне як негативне конкретизується конотаціями: безрадісний, безпросвітний, «неосвічений», важкий, бездуховний, диявольський, гріховний: «В дев’ятім крузі пекла чорна зрада реве, роззявивши сто тисяч пащ.» (Ю. Клен).
Однак концепт «чорний» у багатьох культурах, зокрема і в українській, має й позитивне значення: ототожнення чорного з кольором землі та дощових хмар, важливої для всіх землеробських культур запоруки доброго врожаю, спричинило символізацію ним родючості та відродження. Значну роль відіграє чорний колір і у творенні типових портретних образів. Так, чорні брови та чорні кучері мають у нашій культурі національно-естетичні ознаки молодості, краси і разом зі сполуками біле личко, карі очі, червоні уста та ін. виступають своєрідним етнознаком української нації. [7, с. 11].
Концепти «білий» та «чорний», завдяки своєму семантичному багатству, здатності накопичувати багатовіковий досвід людства, активності використання, психологічній, філософській, культурній, етичній та естетичній значимості виступають у складі опозиції білий – чорний (світлий – темний, позитивний – негативний, божественний – диявольський та ін.). Вони є своєрідним емоційно-оцінним показником, виразником настроїв і ставлення до навколишньої дійсності, і це робить їх чи не найпродуктивнішим елементом серед кольороназв для створення сполук фразеологічного типу.

Література
1. Андріїва Г. Мовне вираження контрасту та його стилістична функція в художньому творі / Г. Андреева // Вісник ЛКА. Серія – гуманітарні науки. –2009. – №7. – С. 52-74.
2. Арнольд І. Основи наукових дослідів у лінгвістиці // І. Арнольд. – М.: Вищ. шк., 1991. – 135 с.
3. Арутюнова Н. Мова та світ людини // Н. Арутюнова. – М.: Мови слов’янських культур, 1998. – 896 с.
4. Вежбицька А. Лексикографія та концептуальний аналіз. // А. Вежбицька. Мова. Культура. Пізнання. – М.: Вищ. Шк., 1996. – С. 53-76.
5. Дем’янков В. Теорія прототипів у семантиці і прагматиці мови / В. Демьянков // Структури представлення знання в мові. – М.: Російська академія наук, ін-т наук. інформації по суспільним наукам, 1994. – С. 32-86.
6. Дяченко В. Не тільки чорні брови, карі очі / В. Дяченко // Віче. − 1992. − № 4. – С. 18 – 20.
7. Жаркинбекова Ш. Моделювання концепту як метод виявлення етнокультурної специфіки / Ш. Жаркинбекова // Матеріали IX конгресу МАПРЯЛ. – Братислава.: Астана, 1999. – С. 89-117.
8. Івашко В. Чи варто захищати чорного крота: Полемічні нотатки / В. Івашко // Вітчизна. – 1987. – № 6. – С. 159-164.
9. Ляпін С. Концептологія до становлення підходу / С. Ляпін // Концепти: Наук. тр. Центрконцепту. –1997 – №1. – С. 14-23.
10. Миронова Л. Семантика кольору в еволюції психіки людини / Л. Миронова // Дивослово. – 1995. – №5. – С.54-76.
11. Сергіїва Е. Інтерпритація терміну «концепт» в сучасній лингвістиці. / Е. Сергіїва // Русистика. – 1998. – №4. – С. 126-129.

Резюме
Колірна лексика є виразником культуруи та життя народу. Концептуальне наповнення кольороназв білий/чорний є надзвичайно різноманітним. У статті розглядається особливий вплив білого та чорного на психіку людини в асоціативній структурі яких є низка компонентів оцінно-психологічного плану, що взагалі робить його еквівалентом негативних емоцій, світлий-темний тощо. Доводиться констатувати що у характеристиці явищ реального світу, відповідні концепти відзначаються двоплановістю: з одного боку, вони несуть колірне забарвлення, з другого, – здатні створювати ілюзію ірреально-надчуттєвої стихії