| DariaDruzhko | Data: Niedziela, 24.05.2015, 21:25 | Wiadomość # 1 |
|
Grupa: Проверенные
Wiadomośc: 1
Plusiki: 0
Status: offline
| Д.О. Дружко , студентка Маріупольського державного університету, Україна
КОНЦЕПТ "ПРИРОДА" В ПОЕЗІЇ ОКСАНИ ЗАБУЖКО
Оксана Забужко – одна з найяскравіших представників українського постмодернізму. У своїх віршах Оксана Забужко розкриває усерізноманіття людських емоцій – іронію, жаль, співчуття і болісну любов. Її
твори ніколи не проходять непоміченими, бо вони приваблюють читача своєю
органічною інтелектуальністю. ЇЇ поезія завжди розгортає чи то житейський, чи
то метафізичний, чи сюрреалістичний сюжети. І дуже часто ці сюжети є не чим
іншим, як варіаціями на усталені теми літератури чи філософії.
З-поміж представників покоління 80-х років Оксана Забужко вирізнялася
постійним зверненням до художнього моделювання абсурдного світу, у якому
зводиться на ніщо свобода особистості і під тиском дегуманізованого суспільства
руйнуються вічні людські цінності –свобода особистості, любов, вірність, милосердя, співпереживання горю інших
тощо.
Увесь багатий світ
емоцій і почуттів Оксани Забужко
знаходить своє вираження в образній системі її поезій, яка характеризується
оригінальністю. Поетичний образ Оксани
Забужко
багатоплановий щодо вираження, оскільки включає візуальні, звукові тасмакові характеристики. Але, крім формальної сторони, на увагу заслуговує також
смислова насиченість образу, який твориться внаслідок нашарування багатьох
смислів [5]. Не оминула увагоюпоетеса і відтворення сучасного світу в поєднанні з природою.
Завданням даного дослідження є аналіз поетичних
образів, що у сукупності частково реалізують концепт «Природа» в поетичному мовленні Оксани Забужко. Вважаємо, що природа
належить до числа визначальних світоглядних позицій поетеси, а відтак є однією
з важливих
семантичних констант її поезії. З одного боку, природа – засіб вираження в
поетичному тексті, що становить певний
шар поезії Оксани Забужко,
з другого – поезія виконує роль «зв’язуючої
ланки між природою та світом»
[6].
Концепт «Пори року» досліджувався низкою відомих українських теоретиків
літератури, таких як А. Волков, Д. Дюришин, Д. Лихачов,А. Нямцу, О. Потебня.
Авторський концепт «Природа» Оксани Забужко має
складну структуру, оскільки формується з інших концептів, які об`єднують у собі
образи різного ступеня узагальнення.
М. Епштейн так пояснює феномен образів природи як ідеальних засобів
вираження для поезії: ««Небо», «вогонь», «вода», «світло», «повітря» – все це
цілком наочні, конкретні уявлення і разом із тим загальні, нечленимі поняття,
якими користується й поезія, і філософія, тим самим через природу «приріднюючись»
один до одного. Поезія, усвідомлюючи сутність природних явищ, стає
філософською, а філософія, усвідомлюючи природні сутності, – поетичною»[1].
Розподіляючи аналізований матеріал на 3 групи: Весна, Осінь, Зима, з’ясуємо
основні засади концепту «Природа» у ліриці Оксани Забужко.
Важливість першого аналізованого концепту «Весна» у ліриці визначається колом його
інтерпретацій на рівні: природа-першопочаток. У поезії «Ця гостра, ця пронизлива весна» Оксана
Забужко описує втому від зими: «І душатьхутра, душні,як гріхи» [3, с.9] з величезним бажанням нового початку «Гукнуть «Прощай»– і не відчути болю,Сміятись і чманіти – так, як всі». Втомлена від «дерев, ще по-зимовому занедбаних» [3, с. 9], лірична героїня бажаєвідректися від пустоти та наповнити своє серце свіжістю та безтурботністю весни
«В веселім і забрьоханім таксі вчорашнійдень по вулицях ловити!»[3, с.9]. На психологічному рівнівизначений концепт реалізується як виразник душевного притулку людини, джерело майбутньої наснагиі творчого натхнення.
Образ осені віддавна приваблює увагу митців, оскільки має високий рівень
абстракції, а відтак і багате асоціативне поле. Концепт «Осінь» знайшов своє
відображення і в ліриці Оксани Забужко. Визначною рисою аналізованого концепту
у поезії Оксани Забужко є його поєднання з музичним началом: «Люди в осінь підуть, і вона попливе їмназустріч – наче музика» [3, с. 10], яка доповнює ряд алюзій концепту«Осінь». Іноді зорові асоціації посилюються слуховими через опис характерних
для осені звуків: «Скрегіт пальм, шурхітлистя, твій голос,охриплі акорди» [3, с. 10]. Відтворюючи таких станприроди, поетеса демонструє мінливість людського життя, зміну настроїв та подій:
«Літаки приземляються в осінь», «Перебігисонць, голубих і веселих» [3, с. 10]. Ці рядки сугестивно наближають читача до думки, що авторка, пишучи цірядки не вкладала в них мінорного настрою, а лише хотіла зауважити, що осінь –
складова річного циклу природи, період життя, і в цьому унікальність кожного
моменту: «З ілюмінатора раптом упершепомітить, який же це щедрий витвір!» [3, с. 10].
Але такого настрою сповнені не всі поезії Оксани Забужко з використанням
концепту «Осінь». Іншої тематики сповнений вірш «Ця осінь тягнеться з останніх
сил». Поезія наповнена мотивами суму та розчарування: «Цієї ночі, може, сніг впаде на голих лип сумні деревороти…» [3, с.37].
Таким чином, образи,
подані безпосередньо у тексті, заломлюють індивідуальну картину світу Оксани Забужко і є виразниками
філософських понять. Сама філософська концепція поетеси, на нашу думку, полягає
у протиставленні смислових
характеристик [2]. Адже з одного боку, читачеві авторка подає романтичне
зображення осені, а з іншого – філософське бачення світу у його завершенні або
переході в інший стан. Осінь –похилий вік, кінець життя. В основі такої інтерпретації образулежить загальновживана метафора, побудована на зіставленні річного циклу
природи з життям людини.
Образ осені у цих поезіях набуває семантики смерті через використання
відповідної лексики: «гасне кіноплівка»,«проступає паморозь», «догоряє день» [3, с. 37]. Втакий спосіб образ осені виростає до філософського поняття – смерть у бутті
людини. Бачення цієї філософської проблеми поетеса подає у наступних рядках: «Смеркає – нібигасне кіноплівка», «Кому повім, як догоряє день якого вже не можна повторити»[3, с. 37].
Таким чином, Оксана Забужко ставить в один
семантичний ряд поняття осінь – смерть – оновлення. У цій розстановці відбиваєтьсятрактування образу осені як переходу в інший стан, життя в іншій формі.
Останню аналізовану групу становлять поезії Оксани Забужко з використанням
образу-концепту «Зима», які завершують «життєвий цикл» природи в творчості
поетеси. Цілком доречним буде зазначити, що перехід від очікувань весни до
великої кількості осінніх настроїв, логічно завершується поезіями про зиму.
Крізь ці вірші червоною ниткою проходить мотив самотності та душевного холоду:
«В ту зиму в мене не було життя», «В тузиму я була цілком сама» [3, с. 187]. Мінорний настрій підкріплюєтьсястаном погоди: «бо й снігу не було, земляж без снігу», «не було погоди. І взагалі, нічого не було» [3, с. 187-188].Таке поєднання образів утворює певний симбіоз між природою та ліричною
героїнею, показуючи гармонію зовнішнього та внутрішнього світів.
Безвихідь та безнадія відтворені у рядках: «ми втратили в собі якесь первоначало, мов ті,що довго йшли – й нікудине прийшли» [3, с. 189]. Поезія навіює перехід до пустоти, очікуваннявесни, тобто внутрішніх та зовнішніх змін: «алебула зима – й моє життя, мов мапа контурна, розпластане лежало, подобою
незнаної держави» [3, с. 189] .
Порівнюючи пори року Оксана Забужко використовує образ чоловіка: «у проміжку між двох мужчин: один – в минулім»[3, с. 187] у цих рядках авторка зазначає осінь, що вже закінчилась; «а другий поки кривсь таким товстим намулом»[3, с. 187] а ці рядки засвідчують далеке наближення весни, зазначаючи при
цьому: «у тюрмах золото» [3, с. 187],авторка підкреслює, що взимку думки ліричної героїні спустошені, як природа.
Перебуваючи в «зимовій апатії» лірична героїня знає, що цей період її життя
зміниться барвистою весною, адже життя має певний цикл: «не добути мені їх ввік, якщо не перейти, коліньми й ліктями, цю пусткубілоти – впечатавши усі її маршрути» [3, с. 189]. Саме цей погляд ліричноїгероїні, дає читачеві зрозуміти, що не можна зупинятись, все плинне: і час, і
погані думки, і пори року. Все змінне, немає статичного і треба боротись за
власне майбутнє.
Зазначене вище дає
змогу зробити певні висновки.
Актуальність поезії О.Забужко визнано сучасниками, про що свідчить перевидання її творів і високийспоживчий попит на них. Поетеса
вміло репрезентує усталені літературні образи-символи, надаючи їм формату пекучих питань
сьогодення [4]. Так, дискурс природи в ліричному
доробку авторки набуває важливого значення в контексті філософської, культурологічної та
історичної перцепції сучасності. О. Забужко філігранноінтерпретує полісемантику образу природи вживлюючи цей символ у різні змістові
види лірики. Лаконізм ідейно-тематичної спрямованості пейзажної поезії
мистецьки сполучається з емоційним світосприйняттям авторки, що знаходить
втілення у ремінній трансформації одвічно чоловічих знаків та образів.
Список використаних джерел:
1. Агеєва В. Літературний скандал як проблема рецепції / В. Агеєва // Жіночий простір : Феміністичнийдискурс українського модернізму :монографія.
– К. : Факт, 2003. – С. 291 – 296.
2. Гундорова Т. Гендер і письмо/ Т. Гундорова // Кур’єр Кривбасу. – 2002. –№ 12. – Вкладка “Література плюс”. – С. 2 – 3.
3. Забужко О. Вірші: 1980-2013/О.Забужко. –К.:КОМОРА, 2013. – 304 с.
4. Зборовська Н. Жіноче письмо на порубіжні віків (Леся Українка, Оксана Забужко) / Н. Зборовська // Слово і Час. – 2004.– № 2. – С. 32 – 38.
5. Офіційнасторінка Оксани Забужко [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://zabuzhko.com/ua/poetry/dyptyx.html.
6. Павличко С. Виклик стереотипам : нові жіночі голоси в сучасній українській літературі / С.Павличко // Фемінізм. – К. : Основи, – 2002. – С. 181 – 187.
|
| |
| |
