| Pedchenko | Data: Piątek, 22.05.2015, 17:30 | Wiadomość # 1 |
|
Grupa: Проверенные
Wiadomośc: 22
Plusiki: 1
Status: offline
| І.І Харченко,
студентка Маріупольського державного університету, Україна
ЕРОТИЧНО-ТАНАТОЛОГІЧНИЙ КОНЦЕПТ У БАРОКОВІЙ ПРОЗІ В.ШЕВЧУКА
Категорії еросу й танатосу мають глибокі корені у філософії та культурі, оскільки належать до архетипних концептів. Мислення найдавніших людей нерозривно пов’язане з цими поняттями, навіть поділ богів на міфологічному етапі відбувався із залученням Еросу й Танатосу.
Провідні мислителі Античності ерос і танатос розглядали не пізнаючи його суті, для них ці категорії – невід’ємні елементи світобудови. Виняток становить міф про андрогінів, розказаний Платоном в одному з своїх діалогів.
Подальшу рецепцію еросу й танатосу пов’язують з християнством, яке сформувало відмінне від античного розуміння цих концептів. У світогляді середньовічної людини категорія любові нерозривна з поняттям Бог, а смерть сприймається як природна необхідність, невідворотність, як покарання за «первородний гріх». Віра в те, що вічне життя в Едемі чекає всіх, хто з гідністю подолав земні випробовування, певною мірою нівелювала страх перед смертю. Проте індивідуальний страх перед людською конечністю, на відміну від колективного, був усе ще невід’ємним елементом мислення, що дало поштовх для виникнення містерій, найпопулярнішим сюжетом для яких став «танок смерті».
Розрив між духовним і тілесним, земним і небесним началами в людині проявляється особливо яскраво у ставленні до еросу. Християнська мораль вносить дисгармонію у відносини людей і трагічний початок у любовні почуття, тому що прагне виключити з нього чуттєву сторону. Саме поділ на духовне і тілесне породжує потяг до гріха на підсвідомому рівні як до забороненого плоду. Як своєрідний виклик догматичному християнському культу агапе, пануючому в Середньовіччі, і нівелюванню тілесного аспекту категорії еросу, виникає куртуазна література, яка введенням образу «дами серця» розширює еротичну концептосферу.
Митці та літератори епохи романтизму категорію смерті перенесли з площини страху в сферу очікуваного, оскільки вважали, що в небутті буде можливість зустрітись із померлими родичами, коханими чи близькими, підтвердженням чого є популярність мотиву переходу між еросом і танатосом. Найвиразніше з огляду його «фольклоризації» еротично-танатологічний мотив реалізувався в романтичній баладі й набув кількох художніх варіантів, на прикладі яких простежуємо певну екзотизацію категорії смерті.
У ХХ столітті відбулася переоцінка еротично-танатологічного концепту, про що свідчить поява студій з психоаналізу З. Фройда, у концепціях якого аналізовані категорії стали базовими. Е. Гідденс, узагальнюючи результати сексуальної революції, вводить нове поняття в еротичну концептосферу – «конфлюентна» любов, що свідчить не тільки про зміну вектора в характері близьких відносин між чоловіком і жінкою, а й про трансформацію інтимності, лібералізацію комунікативного етосу, його суттєву демократизацію.
Категорії еросу й танатосу вміщують у собі цілий спектр значень, оскільки кожен народ створює свої варіанти трактувань. Зрозуміло, що уявлення та ставлення до зазначених категорій формуються на певному національному ґрунті, відображаючи релігійні й міфологічні особливості конкретного народу, світогляд якого не залишається сталим упродовж віків: впливи чужих культур і суспільно-побутові зміни – все це накладає свій відбиток на етнопсихіку. Більше того, розуміння еротично-танатологічного концепту носить індивідуальні риси, обумовлені унікальністю світовідчуття та світобачення. У митців трактування категорій кохання й смерті диктується художньою системою образів, яку вони створюють, тому дослідження цих понять у творчості знакових літераторів дає нам змогу осягнути риси певної ментальності.
Концепти еросу й танатосу, незважаючи на притаманний їм загальнолюдський характер та масштабність, залишаються тими аспектами культури, табуйованість яких долається найважче. Це пояснюється, насамперед, надмірною «християнізацією» європейської культури. На противагу «офіційному» й канонічному зображенню еротично-танатологічного концепту виникає побутовий, який своє відображення знаходить у масовій культурі: апокрифах, куртуазній ліриці, творчості мандрівних дяків тощо [1, с. 76].
Україна знаходиться на перетині латинського й візантійського релігійних обрядів, що не могло не відобразитись на специфіці її літератури. Одними з ключових рис української культури є багатовекторність, межовість, а отже, і відкритість, яка сприяє тому, що вітчизняні письменники переймають провідні філософські концепції та проектують їх на свою творчість, що органічно переплітаються з особливостями національного світогляду. У результаті, паралельно функціонують два поняття для позначення еросу, які, проте, відображають його протилежні сторони: любов – гармонійні стосунки, визначальними рисами яких є довіра, повага, взаєморозуміння й жертовність; кохання – тимчасове, пристрасне, спопеляюче почуття, яке базується на фізичному потязі. Порушення балансу в еротичному концепті призводить або до духовної, або до фізичної смерті.
Двоїстість як характерну особливість еротичного концепту простежуємо також у польській літературі. Різновекторна природа зазначеної категорії призводить до того, що митці звертаються і виділяють як основну одну зі сторін, у той час, як інша – маловиражена. Можна простежити тенденцію, коли взаємна любов – джерело незвичайного щастя та незамінний конструктивний елемент людського буття, а кохання може призвести до моральної та фізичної руйнації, оскільки базується на одержимості й неконтрольованій пристрасті [1, с. 75]. Важливе значення в контексті зазначених категорій має дослідження особливостей української літератури на прикладі барокової прози Валерія Шевчука.
Творчість Валерія Шевчука – органічно-стильовий сплав філософії екзистенціалізму, кордоцентризму, Сковородинівської концепції про «сродність душ», міфологізму та барокової поетики, у руслі яких відтворено еротично-танатологічний концепт. Творчість Валерія Шевчука досить складна, але саме у цій складності полягає цінність його прози. Категорії еросу і танатосу характеризуються «мовчазними», непомітними проявами. Близькість барокового світовідчуття творчій особистості Валерія Шевчука зумовила стильову специфіку багатьох його творів. Наявність барокових структур у текстах письменника не є випадковістю, адже він є глибоким знавцем та дослідником літератури періоду Бароко, тобто науковий інтерес Валерія Шевчука до літератури, культури та естетики Бароко зумовив і породив інтерес творчий. Валерій Шевчук вводить до своїх творів характерні для барокової літератури ідеї, теми, мотиви: єдність реального й фантастичного, історії і міфу, поєднання високого й низького, тему марності земного життя, мотиви швидкоплинності часу, пошуку істини тощо. На формотворчому рівні барокова поетика у творах митця проявляється в оригінальних, складних сюжетно-композиційних конструкціях, у зміщенні часово-просторових меж та в деформованому зображенні дійсності, у перевазі умовно-метафоричних художніх форм, алегоричного й притчевого начал. Письменник художньо втілює бароковий принцип „поєднання непоєднуваного" як на рівні образної, так і на рівні ідейно-тематичної систем своїх текстів. Звідси – зображення Всесвіту й людини як загадкових, непізнаних, сповнених антитетичних суперечностей сутностей, звідси походить й актуальна для всієї творчості Валерія Шевчука ідея відсутності чітких меж між протилежними явищами та неможливість однозначного розуміння будь-чого. Крізь призму барокового світовідчуття письменник вибудовує у своїх творах своєрідний умовний художній простір, у якому співіснують раціональне та ірраціональне, міфічне, сновидне і конкретно-історичне [3, с. 34].
Центральним дійовим персонажем, через якого автор відображає еротичний концепт, у багатьох творах Вал. Шевчука постає жінка. Звертаючись до конкретного фемінного типу – Афродіти чи Деметри, український письменник відтворює обидві еротичні моделі, притаманні українській культурі, – кохання й любов. Найчастіше в прозі українського письменника жінка характеризується гіпертрофованою сексуальністю, неймовірними притягальними здібностями, що підкреслює її приналежність до «темної сторони» буття («Горбунка Зоя», «Жінка-змія»). Демонічність представниць слабкої статі увиразнюється семантикою ночі, у час якої відбувається статевий акт, пейзажними деталями та символікою вогню.
Через еротичний концепт Вал. Шевчуку вдається підкреслити марність життя чоловіка: здебільшого, аскета-інтелектуала, втомленого сімейною рутиною мужчину або монаха-схимника. «Еротичний голод» персонажа, провісником якого стає всюдисуща нудьга, туга та неспокій, посилюється з появою в його житті жінки-Афродіти, стосунки з якою найчастіше можливі лише у вимірі сновидінь. Відносини з жінкою-Деметрою в прозі Валерія Шевчука є духовною необхідністю чоловіка, а із жінкою-коханкою – плотською, але стосунки з ними обома одночасно є не взаємовиключними, а, навпаки, – взаємодоповнюючими у характеротворенні персонажа-мужчини, у віднайденні ним цілей свого життя.
Почуття хіті в Шевчукових чоловічих персонажів, як правило, неконтрольоване, що підтверджується введенням мотиву роздвоєння особистості героя. Двійництво – це своєрідна авторська альтернатива розкриття іншої грані характеру, спосіб відображення потаємних прагнень людини, несвідомих бажань і мрій («Біс плоті»), так як у душі представників сильної статі завжди точиться боротьба між духовним і фізичним, «лінивим коханням» і любов’ю-пристрастю. Переживання смерті допомагає людині подолати або сублімувати власний страх перед нею. Часто через моделювання танатологічної ситуації письменникові вдається заглянути в сферу невідомого й спроектувати свій варіант небуття. Переживання смерті можливе не тільки через саморуйнацію (еротичний аскетизм – «Біс плоті»; екзистенційна бездіяльність – «Жінка-змія» Шевчука, тощо), а й через введення у сюжет твору Іншого. В українського письменника – це, як правило, жінка, при статевому контакті з якою чоловік переживає «малу» смерть [2, с. 264]. У будь-якому випадку звернення письменника до категорії танатосу в проаналізованих творах («Біс плоті», «Жінка-змія», «Срібне молоко») підтверджує не тільки його актуальність через позачасовість концепту, а й те, що смерть і досі залишається сферою невідомого через неможливість її пізнання
[4, с. 94].
Проведений аналіз еротично-танатологічного концепту в прозі Валерія Шевчука дав можливість простежити особливості його творчого ідіостилю. Письменник доводить, що порушення балансу еротичного концепту призводить до різноманітних девіацій, викревленого розуміння категорій добра і зла, смерті. Таким чином, ерос й танатос – не просто феномени людського життя, а явища, завдяки яким людина пізнає себе й Іншого, свою сутність й природне призначення у тут-бутті.
Література
1. Жорнокуй У. В. Полюсність еротично-танатологічного концепту в українській літературі // Наукові записки. Серія «Філологічна». – Острог : Видавництво Національного університету «Острозька академія». – Вип. 24. – 2012. – С. 74-77.
2. Жорнокуй У. Способи централізації та візуалізації смерті (штрихи до творчості Вал. Шевчука, Я. Івашкевича) // Київські полоністичні студії / Том ХХ. – К.: Університет «Україна», 2013. – С. 262-267.
3. Приліпко І. Ремінісценції та алюзії у творах Валерія Шевчука / Ірина Приліпко // Слово і час. – 2009. – № 7. – С. 33 – 37.
4. Чіпак У. Еротично-танатологічний концепт у повісті Валерія Шевчука "Біс плоті" [Текст] / Уляна Чіпак // Слово і час. – 2012. – № 4. – С. 93 - 96.
Резюме
Творчество Валерия Шевчука довольно сложное, но именно в этой сложности заключается ценность его прозы. Объектом статьи является барокковая проза Валерия Шевчука. Наличие барокковых структур в текстах писателя не является случайностью, ведь он является глубоким знатоком и исследователем литературы периода Барокко, то есть научный интерес Валерия Шевчука к литературе, культуры и эстетики барокко обусловил и породил интерес творческий. Предметом статьи является парадигма эротично-танатологичнои концептосферы в украинской литературе.
|
| |
| |
