| Marina | Data: Sobota, 28.06.2014, 19:09 | Wiadomość # 1 |
|
Grupa: Администратор
Wiadomośc: 127
Plusiki: 1
Status: offline
| Сабадаш Юлія Сергіївна
доктор культурології, професор
Маріупольського державного університету
Україна
МОВА КУЛЬТУРИ ЯК ЗАСІБ ПЕРЕДАЧІ КАРТИНИ СВІТУ
Проблема мови культури – одна з найактуальніших сьогодні, як у науці, так і в житті. Мовою культури є універсальна форма осмислення реальності, у яку «організують новоявлені або вже існуючі уявлення, сприйняття, поняття, образи й інші аналогічні значеннєві конструкції (носії змісту)» [1, с. 35].
Глибинні зміни, що відбуваються в сучасному світі, обумовлюють зміни типів культури. У періоди, коли «розпадається зв'язок часів», завжди актуалізується проблема розуміння, як відзначає Г.-Г. Гадамер, «вона повстає щораз, коли терплять крах спроби встановити взаєморозуміння між територіями, націями, блоками й поколіннями, коли виявляється відсутність загальної мови та ключових понять, що увійшли у звичку, які починають діяти як подразники, котрі лише зміцнюють і посилюють протилежності й напруження» [2, с. 43].
Постійна інтенсифікація історії минулого тисячоліття й швидке оновлення мови об’єктивно ускладнюють взаєморозуміння поколінь. Термін «розуміння» використовується у двох значеннях: і як інтелектуальний, пізнавальний процес, і як співпереживання, відчування. Складність розуміння обумовлена тим, що сприйняття й поведінка детерміновані стереотипами – ідеологічними, національними, статевими, сформованими у людини з дитинства. Розуміння апперцептивне, тобто нова інформація асимілюється шляхом співвіднесення з тим, що вже відомо, нове знання й новий досвід включаються в систему вже наявного знання, на цій основі відбувається відбір, збагачення й класифікація когнітивного матеріалу.
Проблему мови культури можна віднести до фундаментальних з трьох причин. По-перше, проблема мови культури – це проблема її змісту. В епоху Просвітництва відбулося розбожествління культури, а точкою відліку для осмислення буття ставав розум. Але розум і раціональне начало, вдосконалюючи й структуруючи життя людини й людства, не дають достеменного розуміння його змісту. Криза просвітницької ідеї прогресу змусила шукати нові змісти. Ці пошуки супроводжувались розвитком культури, творенням її цінностей, освоїти які неможливо без володіння системою певних знаків.
По-друге, мова культури синтезує різні аспекти життя людини – соціальні, культурно-історичні, психологічні, естетичні й ін. Але щоб подія життя стала явищем культури, вона повинна бути переведена в текст. Отже, мова – це ядро системи культури. Саме через мову людина засвоює уявлення, критерії, цінності – усе те, що визначає її картину світу. Таким чином, мова культури – це засіб її зберігання, збагачення й передачі від покоління до покоління.
По-третє, розуміння мови культури й оволодіння нею забезпечують людині свободу, надають спроможність до оцінки й самооцінки, до вибору, відкривають шляхи включення людини в культурний контекст, допомагає усвідомити своє місце в культурі, орієнтуватися в складних і динамічних соціальних структурах і явищах. Фундаментальність змісту мови культури в тому, що розуміння світу, якого ми можемо досягти, залежить від діапазону знань або мов, що дозволяють нам цей світ сприймати свідомо. Тому проблема мови культури – це фундаментальна проблема не тільки науки, але й людського буття, тому що «мови – це ієрогліфи, у які людина вкладає світ і свої уявлення. стверджує В. фон Гумбольдт. – …Через різноманіття мов для нас відкривається багатство світу й різноманіття того, що ми пізнаємо в ньому, і людське буття стає для нас ширшим, оскільки мови у виразних і діючих рисах дають нам різні способи мислення й сприйняття» [3, с. 349].
Таким чином, мова – це продукт культури, її структурний елемент, обов’язкова умова функціонування культури. Фундаментальний зміст її в тому, що мова концентрує й втілює в єдності всі основи багатовимірного людського життя.
Література:
1. Парахонский Б. А. Язык культуры и генезис знания / Б. А. Парахонский. – К.: Наукова думка, 1988. – 210 с.
2. Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрасного / Г.-Г. Гадамер. – М.: Искусство, 1991. – 367 с.
3. Гумбольдт В. фон Язык и философия культуры / В. фон Гумбольдт. – М.: Прогресс, 1985. – 448 с.
|
| |
| |
