| Marina | Data: Sobota, 28.06.2014, 21:15 | Wiadomość # 1 |
|
Grupa: Администратор
Wiadomośc: 127
Plusiki: 1
Status: offline
| Онищенко Ю.К.
Маріупольський державний університет
ЛЕКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНІХ ТВОРІВ
ГРИГОРА ТЮТЮННИКА
У статті розглянуто специфіку лексики художніх творів Григора Тютюнника. Висвітлено особливості груп лексики за сферами вживання, здійснено лексико-семантичний аналіз низки назв.
Ключові слова: ідіостиль, лексична система, лексико-семантична група.
Лексичні особливості художньої мови в українській лінгвістиці традиційно розглядаються у зв’язку з вивченням індивідуальних стилів письменників. Так, на сьогодні відомі праці Н. Сологуб – про мову творів Олеся Гончара [7], Н. Пічахчі – про ідіостиль Павла Загребельного [4], С. Лахвич – про мову творів Івана Котляревського [3], П. Плюща – про мову творів Тараса Шевченка [5] та ін.
Однак ідіостилі багатьох письменників ще залишаються поза увагою лінгвістів. Так, індивідуальний стиль Григора Тютюнника досі не став об’єктом спеціальної монографічної студії. На сучасному етапі маємо лише працю Г. Звягіної [2]. Звідси й випливає актуальність пропонованої розвідки.
Метою статті є опис лексичних особливостей мови художніх творів Григора Тютюнника.
Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання:
1) виділити й описати лексико-семантичні групи назв;
2) з’ясувати індивідуально-авторську специфіку художніх текстів прозаїка.
Розглянемо особливості груп лексики за сферами вживання.
Значний шар лексики, який використовує автор у художніх творах, становлять діалектизми, серед яких найчастіше засвідчено іменники. Аналіз матеріалу вповноважує виділити такі лексико-семантичні групи:
1) назви посуду та інших предметів домашнього побуту. Напр.: цеберка ‘відро’ [1, с. 1579]: Коли я тяг воду, цеберка спершу глухо стукнулася боком об грушки, що плавали у воді, аж тоді набралася [8, с. 126]; шитво ‘шиття’ [1, с. 1622], кухлик ‘кружка’ [1, с. 600]: Вона хутенько підвелася, поклала шитво на траву і клубочком покотилася до хати по кухлик [8, с. 126]; кадіб ‘діжка’ [1, с. 513]: Старий чорніший, полискує ожеледдю і гуде під ногами, як порожній кадіб [8, с. 110]; коряк ‘посуд’ [1, с. 578]: Він стояв на ґанку в хромових офіцерських чоботях та новій, либонь, недільній рясі, сипав курям пшеницю з коряка і роктав басом [8, с. 141]; рогачилно ‘держак рогача для випічки хліба’ [1, с. 1229]: А я беру старе одпалене рогачилно і ширяю ним у хмизок: хай розгоряється швидше, бо їсти хочеться [8, с. 75]; жлукто ‘посудина, видовбана зі стовбура дерева’ [1, с. 369], ринка ‘невисока глиняна миска’ [1, с. 1221], макітра ‘вид глиняного посуду великого розміру’ [1, с. 638]: Діти почали малювати, виводячи кожен своє: той жлуктичко, інший ринку або макітерку [8, с. 100] та ін.;
2) назви різних явищ природи: кура ‘віхола, заметіль’ [1, с. 598]: Погана випала ніч: кура, вітер на мосту між палями стогне, підвиває по-вовчи, у димарі плаче, а в хаті стужа, вивіяло тепло [8, с. 293]; ожеледець ‘ожеледиця’ [1, с. 836], вгріти ‘нагріти’ [1, с. 116]: Як одспіває хурделицями зима, як відзвонить вона ожеледцем – тоненькою і блискучою, мов кришталь, кригою на кущах та деревах, і сонечко вгріє землю та води, збирається Данило Коряк до лісу, до своєї сторожки [8, с. 38] та ін.;
3) апелятивні географічні назви, напр.: бакша ‘баштан’ [1, с. 57]: На левадах білими озерами розлігся туман, в ньому неясно чорніли кущі верболозу, мов курені на бакші [8, с. 73]; яруга ‘яр’ [1, c. 1649]: Стежка пішла вниз, через яруги, занесені ще з весни трухлим очеретом, хмизом і пір’ям із старих воронячих гнізд [8, с. 67]; протопти ‘проходи’, ‘стежки’ [1, с. 1175]: Робимо протопти наосліп, навпомацки [8, с. 285]; дучка ‘ямка’ [1, с. 333]: Тільки в одній шибці, од затишку, мерехтіла кругленька просинювата дучка [8, с. 106] та ін.;
4) назви тварин і рослин: бушля ‘чапля’ [1, с. 105]: А тут летіла бушля – велика довгонога і довгошия птаха, що любить ховатися попід очеретом та лепешкою й вичікувати, доки мимо пливтиме рибинка: то вже вона її неодмінно вхопить своїм зубатим дзьобом [8, с. 61]; квасець ‘щавель’ [1, с. 532]: Рвав колись на їхній луці квасець, а вони побачили й прогнали [8, с. 78] та ін.;
5) назви одягу та взуття, напр.: очіпок ‘головний убір заміжньої жінки, схожий на невеликий берет, під який ховають косу’ [1, с. 872]: Йому подобається робити перші протопти в заметах, знімати снігові очіпки з кілків у тинах – вони стають тоді голі та сором’язливі, як стрижені допризовники [8, с. 97]; рам’я ‘лахміття’ [1, с. 1201]: Халявки в них ще сякі-такі,
а там, де були ступні, саме рам’я [8, с. 85] та ін.;
6) назви житлових і господарських приміщень та їх частин, знарядь праці, робочих процесів: бовдур ‘димар’ [1, с. 89]: З бовдурів дим угору підіймався тополиними стовпами [8, с. 98]; черінь ‘піч’ [1, с. 1599]: А ти ножки – на черінь, а зверху кухваєчкою [8, с. 105]; покуття ‘куток у хаті’ [1, с. 1030]: Сідаю обідати, а стіна на покутті випнулась, підпирає мене до столу і полускує десь усередині [8, с. 85] та ін.;
7) назви, пов’язані з місцевим народним мистецтвом, напр.: бубна ‘ударний музичний інструмент’ [1, с. 99]: Перед тим, як грати, Василі настроюють балалайки по першій струні, а я підігріваю сірниками шкуру на бубні, щоб дужче натяглася, тоді вона дзвінкіша [8, с. 266]; покотьоло ‘іграшка’ [1, с. 1028]: А Кузька навколо нього – як покотьоло: то за ногу, то за хвіст ухопить розбійника, аж той кувікає від болю [8, с. 51] та ін.
Так, на межі діалектної та розмовної лексики загальнонародного вживання стоять такі, без сумніву, діалектного походження дієслова. Напр.: викріпити ‘витримати’ [1, с. 138]: Спробуй тоді до обіду викріпити не ївши [8, с. 293]; косоротитися ‘надути губи’ [1, с. 579]: Я теж обмацував їх і теж пробував усміхатися, та, мабуть, лише косоротився, і під оком сіпалося [8, с. 227] та ін.; прикметники: дебелий ‘міцний’ [1, с. 278]: Першою повз барак, повільно второхкуючи колесами по кам’янці, їхала до пекарні порожня зелена будка, запряжена парою маленьких (менших, ніж у німців) дебелих коненят [8, с. 177]; кустратий ‘густий’, ‘довгий’ [1, с. 599]: Він курив часто, і в спалахах сірника було видно стареньке зморшкувате лице з кустратими бровами [8, с. 221] та ін.; прислівники: прожогом ‘швидко’ [1, с. 1153]: Хлопець прожогом кидається у садок: морозець, може пропасти зав’язь [8, с. 583]; зазимки ‘взимку’ [1, с. 392]: Сюди зручніше, та в зазимки лід на річці тоненький, так і зяє чорною прірвою [8, с. 96] та ін.
Не мають загального поширення й окремі службові слова. У художніх творах Г. Тютюнника, крім загальновживаних прийменників, функції яких іноді дещо інші, ніж в інших говорах української мови, вживається од, що відповідає східноукраїнському від: А лисеня на кручі вухами пряде, передніми лапами дрібушить – витанцьовує од нетерплячки [8, с. 63] та ін.
На окрему увагу заслуговують і соціолекти, зокрема дитяче мовлення.
Воно на ранніх етапах відрізняється від мовлення дорослих своїм специфічним словником, який охоплює те нескладне коло понять, якими оперують діти в перший період свого свідомого життя або граматична природа яких виражена нечітко: гам ‘їсти’ [1, с. 220], жижа ‘щось гаряче’ [1, с. 367]: Зараз не можна гамочки, моя крихто, – розкладала картоплю в рядочок і студила на неї. – Жижа! А як вичахне, тоді гам [8, с. 137] та ін.
Деякі елементи дитячого лексикону утворюються за допомогою специфічних словотворчих засобів, які властиві лише дитячій мові та мають зменшено-пестливе значення: цмолити ‘смоктати’ [1, с. 1589], циця ‘цицька’ [1, с. 1586], напр.: Навколо ротика лежали в нього глибоченькі попружки, як у всіх дітей, що недавно покинули цмолити мамину цицю [8, с. 70]; манюній ‘дуже малий, крихітний’ [1, с. 645]: Перед дядьком двома рівними рядочками стояли прорезинені тапочки – великі, й малі, і зовсім манюні, на дитину [8, с. 202] та ін.
У своїх художніх творах Г. Тютюнник уживає й професіоналізми для відтворення особливостей життя й побуту певного професійного середовища.
Вихід багатьох термінів за межі окремих галузей людської діяльності зумовлює професійне сприймання їх значень. Так, у свідомості військової людини слово яструбок асоціюється з назвою літака-винищувача [1, с. 1650]: Климко бігав у той день з висілковими хлопчиками за балку дивитися збитий наш яструбок і бачив здалеку, як бомби влучали в депо [8, с. 171]; лексема катюша – із найменуванням реактивного міномета, встановленого на машині [1, с. 530]: Під фронт наші “катюші” й німецькі шестиствольні міномети стріляли тихіше [8, с. 248] та ін.
Вузькоспеціальні слова ніби деталізують загальнонародний словник. Для залізничників ці поняття мають важливе значення: Тоненько і коротко свиснув паровоз – “кукушка” [8, с. 176]; тендер ‘причіпна частина паровоза’ [1, с. 1440]: Пряме влучення, – квапливо розказував хтось. – У тендер. Їх вугіллям побило [8, с. 163] та ін.
Значну роль для слюсарів-інструментальників відіграє низка понять, які трапляються в мові автора: І він почав роздавати молотки й молоточки, плоскогубці й плоскогубчики, циркуль, керна, зубила й зубильця, викрутки й викруточки, ручні тиски завбільшки з сірникову коробочку, кронциркулі, внутроміри, крейсмейсер, ножички для тонкого металу [8, с. 245] та ін.
Г. Тютюнник широко використовує професійну лексику, тісно пов’язану з будівництвом, медициною, спортом, музикою, риболовством, гірничо-видобувною справою, сільським господарством, конфесійністю.
У лексичному просторі творів виявлено й жаргонізми. Специфічний жаргон створюють люди, заняття яких має антисуспільну спрямованість, зокрема кримінальні злочинці. Звичайними за формою словами митець маскує негідні вчинки та дії: Признавайся: на чому латаєшся, що таким паном прикотив? [8, с. 154]; Поцупив? – здивувався Климко [8, с. 193] та ін.
Жартівливі й зневажливі звертання до своїх колег або характеристики останніх мають інтержаргонний характер і побутують у різних молодіжних колективах: Не їж, братва! – вигукнув хтось [8, с. 116]; Вислужитися хочеш, мордань, геть! [8, с. 116] та ін.
У лексиці різних молодіжних жаргонів помітний шар становлять експресивні, розмовно-побутові слова. Напр.: Кібкало повертається до мене боком, налягає на Маню грудьми і каже кисло: – Ти вибивай, а не – сачкуєш! [8, с. 271]; Не зайшов? – захекав над вухом. – Ну й дзуськи тобі, а не другої порції [8, с. 112] та ін.
Просторічна лексика є активно вживаною в досліджуваних творах. Сюди належать слова перекручені, спотворені з погляду норм літературної мови: І хворма ваша, бачу ж [8, с. 300]; Шофер. Він смікнув нарошне, щоб я номера не побачив [8, с. 300] та ін.
Автор широко використовує у творах росіянізми як просторічні елементи: Дурненький ти ще, а вже, совітуєш, – сказала необидно [8, с. 233]. Таку лексику автор використовує для надання текстові жартівливо-іронічного забарвлення: Отрекаєтесь лі от діявола? – спитав піп [8, с. 144] та ін.
Письменник уважає за доцільне вживання термінів [6, с. 86–87]. Напр.: У трьох проекціях: вид спереду, вид згори і вид збоку [8, с. 279] та ін.
Як бачимо, у мові художніх творів Г. Тютюнник широко використовує діалектну та спеціальну лексику, що відображає місцевий колорит та служить для типізації характерів персонажів. Письменник уживає специфічну лексику переважно через мову дійових осіб. Показовим є введення російських слів у мовні партії персонажів. Вкраплення росіянізмів у їхнє мовлення говорить про належність героїв до певної професії, а також указує на місце проживання та соціальний статус осіб.
ЛІТЕРАТУРА
1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад.-ред. В. Т. Бусел]. – К. : Ірпінь, 2007. – 1736 с.
2. Звягіна Г. О. Текстотвірна функція уснорозмовного синтаксису в ідіостилі Григора Тютюнника : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. Наук : спец. 10.02.01 “Українська мова” / Г. О. Звягіна. – Дніпропетровськ, 2013. – 20 с.
3. Лахвич С. М. Мова творів І. П. Котляревського, її роль у формуванні нової літературної мови [Електронний ресурс] / С. М. Лахвич. – Режим доступу до журн. : http://www.ukrlit.vn.ua/partner/lahvich/35411.html
4. Пічахчі Н. В. Мова творів П. Загребельного як стильовий і націєтворчий чинник / Н. В. Пічахчі // Українознавчий альманах. – К. : Київський національний університет, 2010. – Вип. 2. – С. 178–179.
5. Плющ П. П. Шевченкознавство у Київському національному університеті (1970– 1980) [Електронний ресурс] / П. П. Плющ. – Режим доступу до журн. : http://kobzar.univ.kiev.ua/info/Monog/P70.htm
6. Пономарів О. Д. Сучасна українська мова : підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / О. Д. Пономарів. – К. : Либідь, 2005. – 488 с.
7. Сологуб Н. М. Мовний світ Олеся Гончара / Н. М. Сологуб. – К. : Наук. думка, 1991. – 140 с.
8. Тютюнник Г. М. Степова казка : [повісті, оповідання, казки : для мол. та серед. шк. віку] / Г. М. Тютюнник. – К. : Веселка, 1989. – 302 с.
|
| |
| |
