| Marina | Data: Sobota, 28.06.2014, 20:45 | Wiadomość # 1 |
|
Grupa: Администратор
Wiadomośc: 127
Plusiki: 1
Status: offline
| Коба О. В.
(Маріупольський державний університет)
МОВНО-СЕМАНТИЧНЕ ПОЛЕ СЕНСОРНОГО СПРИЙНЯТТЯ КОЛЬОРУ В ІДІОСТИЛІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА (на прикладі творів романтичного періоду)
Пропонована розвідка присвячена дослідженню сенсорного сприйняття кольору у романтичних поезіях Тараса Шевченка. Акцентується увага на основних аспектах розвитку когнітивної лінгвістики – науки, яка кооперує дослідженням засобів сенсорного сприйняття світу.
Ключові слова: когнітивна лінгвістика, сенсомоторна здатність, зорові сенсори, колірні ознаки.
Постановка проблеми: у даній роботі висвітлено основні аспекти мовно-семантичного поля сенсорного сприйняття кольору в ідіостилі Т. Шевченка. Приділено увагу конотативному значенню колірних ознак лексем, які виступають своєрідними засобами типізації світосприйняття поета-романтика.
Мета статті: визначити особливості функціонування мовно-семантичного поля сенсорного сприйняття кольору на прикладі творів романтичного періоду Т. Шевченка.
Завдання дослідження:
– показати вплив когнітивної лінгвістики на формування інших мовознавчих дисциплін.
– визначити місце колірних ознак романтичних поезій Шевченка у палітрі сенсорних домінант.
– обґрунтувати домінування зорових сенсорів у пейзажних замальовках поетичних картин.
– на прикладі проаналізованого матеріалу узагальнити дефініції мовно-семантичного поля колірних термінів у романтичному доробку Т. Шевченка.
Актуальність роботи: дана тема є надзвичайно актуальною, тому що виконується в межах когнітивної лінгвістики завданнями якої є – аналіз природи мовної компетенції людини, її онтогенезу; визначення специфіки категоризації та концептуалізації; опис організації внутрішнього лексикону, вербальної пам’яті людини відповідно до структур репрезентації знань і механізмів пам’яті взагалі; пояснення когнітивної діяльності людини у процесах породження, сприйняття й розуміння мовлення, комунікації; дослідження пізнавальних процесів і ролі природних мов у їхньому здійсненні; встановлення співвідношення мовних структур із концептуальними.
Система органів чуття людини є потужним вербалізатором впливу естетичних дефініцій стильового напрямку, в якому працює Т. Шевченко. Предметом нашого зацікавлення буде аналіз лексико-семантичного фрагменту сенсорного сприйняття. Сенсомоторна здатність є одним із засобів категоризації світу. До заданої можливості сприймання навколишньої дійсності належать зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикові засоби типізації світосприйняття. Важливо зазначити, що сенсорні сприйняття демонструють етнічну приналежності до певного народу, його ментальні характеристики, соціокультурні, мовно-психічні домінанти [2, с. 22].
Безперечним залишається той факт, що в палітрі сенсорних домінант головним є зорове сприйняття колірних ознак. Зорові сенсори допомагають кращому уявленню концептуальної картини світу, забезпечують її сприймання з усіма деталями предметного забарвлення.
Оскільки аналізовані нами твори належать до стильової течії романтизму, то зазначимо, що визначальними рисами цього напрямку стали культ почуттів, звернення до народності, захоплення фольклором, посилене вивчення історичного минулого, втеча від навколишньої дійсності. У такому стильовому ключі створено балади – «Причинна», «Тополя», «Утоплена».
Аналізуючи мовно-стилістичні ознаки поезій Т. Шевченка зауважимо, що митець послуговується широкою палітрою назв кольору, які виражаються різними частинами мови. Те, в якій позиції буде знаходитися стилістично марковане слово, як воно може реалізувати своє конотативне значення у віршованому середовищі залежить значення самої одиниці, її роль у художньому творі, ступінь забарвлення, статика чи рух впродовж усього твору.
У баладі «Причинна» колірна картина формує зорове сприйняття пейзажних замальовок: І блідний місяць на ту пору із хмари де-де виглядав, неначе човен в синім морі то виринав, то потопав.
Чи винна ж голубка, що голуба любить, чи винен той голуб, що сокіл убив? Сумує, воркує, білим світом нудить, літає, шукає, дума – заблудив.
Кого ж сиротина, кого запитає, і хто їй розкаже, і хто теє знає, де милий ночує: чи в темному гаю, чи в бистрім Дунаю коня напова.
Розбивши вітер чорні хмари, ліг біля моря одпочить. [3; с. 95].
Кольороназви у реченнях: Біля того гаю, що чорніє над водою, щось біле блукає – навіює атмосферу таємничості, містичності. Зорові сенсори – На чужому полі, біле тіло вовки з’їли – така його доля.
Не китайкою покрились козацькії очі, не вимили біле личко слізоньки дівочі.
Орел вийняв карі очі на чужому полі.
Дарма щоніч дівчинонька його виглядає, не вернеться чорнобривий та й не привітає – використовуються Шевченком для опису справжнього еталону краси українського парубка та дівчини. Дієслова у складі сполучень – засиніли високі могили підтверджують контрастність тих природних явищ, які описуються в поезіях. Сенсори: Ідуть – під дубом зелененьким кінь замордований стоїть, а біля його молоденький козак та дівчина лежить. Посадили в головах у дівчини червону калину. Дуб зелененький, червона калина – своєрідні етностереотипи, закорінені у свідомості людей фольклорні образи. Вони є не лише зображенням краси української землі, а й символами дужого парубка та вродливої дівчини.
У поезії «Тополя» спостерігаємо схожі особливості колірних показників – дієслова представляють динаміку руху: Стан високий, лист широкий марне зеленіє. Кругом поле, як те море широке, синіє.
Врода молодих людей передана сталими епітетами: Бо не довго, чорнобриві!
Карі оченята, біле личко червоніє. – Не довго, дівчата!
Однак зауважимо, що мовних одиниць на позначення пейзажних картин дуже мало: Не співає чорнобрива, стоя під вербою, не співає – сиротою білим світом нудить. Рости, рости, подивися за синєє море: по тім боці – моя доля, по сім боці – горе.
Балада «Утоплена» характеризується уже відомим набором сенсорів зорового сприйняття:
«Хто се, хто се?» – тихесенько спитає-повіє, та й задріма, поки неба край зачервоніє.
Мати дивиться на неї, од злості німіє; то жовтіє, то синіє; розхристана, боса.
А тим часом синя хвиля Ганнусю виносить, голісінька, стрепенеться, сяде на пісочку...
І рибалка випливає, несе на сорочку баговиння зеленого; поцілує в очі [3; с. 110]. Вони представляють ті природні процеси, які супроводжують емоційний стан героїв твору. У баладі зазначені лише кольороепітети, що слугують для опису дівочої краси:
Серед села вдова жила у новій хатині, білолиця, кароока і станом висока.
А надто той рибалонька, жвавий, кучерявий, мліє, в’яне, як зостріне Ганнусю чорняву.
На березі Ганна роздяглася, роздяглася, розкинулась на білій сорочці – один з атрибутів приналежності до багатої родини; білі рученята представлено як ознаку смерті – Лежить собі на пісочку, білі рученята розкидала; а за нею стара люта мати [3; с. 112].
ВИСНОВОК
Отже, можна зробити висновок, що сенсорні показники зорового сприйняття кольору у поезії Т. Шевченка – своєрідний стандартний набір елементів, які повторюються у творах романтичного періоду. Мовно-стилістичні особливості виражаються позначеннями основних кольороназв: найчастіше використовується прикметник білий як показник дівочої вроди, що є сталим фольклорним епітетом (білі рученьки), який змальовує безкрайність світу (білий світ). Чорний колір демонструє приналежність до української нації, адже чорні брови здавна прославляли красу нашої молоді, карі очі – сталий показник українця. Дієслова на позначення кольору – зеленіє, жовтіє, синіє, червоніє відображають природні процеси, які є своєрідними паралелізмами психологічної картини у баладах. Слід також зазначити, що одиниці зі сталими колірними ознаками використовуються у сюжетній канві творів для змалювання нещасного, згубного кохання та подальшої долі закоханих.
ЛІТЕРАТУРА
1. Генералюк Л. Універсалізм Шевченка. Взаємодія літератури і мистецтва / Л. Генералюк. – К., 2008. – 544 с.
2. Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики : збірник наукових праць Київського національного університету ім. Т. Шевченка / Відповідальний редактор Н. М. Корбозерова. – К. : Логос, 2002-2011. – 593 с.
3. Шевченко Т. Кобзар / Т. Шевченко. – К. : Дніпро, 1999. – 672 с.
4. Якубський Б. Із студій над Шевченковим стилем // Шевченківський збірник / За ред. П. Филиповича / Б. Якубський. – Т. 1. – К., 1924. – 152 с.
|
| |
| |
