| Marina | Data: Sobota, 28.06.2014, 20:42 | Wiadomość # 1 |
|
Grupa: Администратор
Wiadomośc: 127
Plusiki: 1
Status: offline
| Пшенична А. С.
Маріупольський державний університет
КОЛОРИСТИЧНА ГАМА КОЗАЦЬКИХ ПІСЕНЬ
Пропонована розвідка присвячена дослідженню семантики назв кольору в козацькому фольклорі. При тому здійснено їх аналіз із урахуванням структурно-семантичних та лінгвокультурологічних аспектів.
Ключові слова: кольоропозначення, козацький фольклор, семантика.
Ми живемо у тривожний, але прекрасний час, коли відроджуються національні традиції, переглядаються культурні цінності, забуті століттями. Кожний народ має свої святині, свої символи, оспівані споконвіків нашими предками у фольклорних текстах. Тому сьогодні вкрай важливо згадати те, про що мріяли наші пращури і які складові національної ідеї ми успадкували від них. І найяскравіше це можна прослідковується на прикладі козацьких пісень, що увійшли до української фольклорної системи.
Для української культури козацькі пісні відігравали величезне значення. Козаків Січі називали у народі «святими лицарями» [1, с. 13], їх оспівували в думах, піснях та легендах. Звитяжні запорожці стали героями безлічі літературних і мистецьких творів. Адже мова йде про суттєвий життєвий відрізок народу та славетних героїв-козаків, воїнів за свободу рідного краю, що сьогодні є актуальним. Такі українські пісні основувались на реальних подіях, де зображувались реальні битви. Вони найбільше увібрали історичних реалій своєї доби. Основним є ліричний образ козака із зображенням його внутрішнього світу, почуттів, думок та неспокійним козацьким життям. Як правило побут козака в піснях змальований поза межами війн та відчайдушних вчинків.
Лінгвістичний інтерес до цієї групи фольклорних текстів спричинений тим, що своєю історією тексти сягають початку ХV століття, відображаючи склад мови відповідної епохи. На окреме вивчення заслуговують кольоропозначення козацьких пісенних творів, адже колір – це перша ознака, котра сприймається зоровою сенсорикою і для кожної історичної доби характеризується власною сукупність конотативних значень. Не варто ігнорувати те, що система кольоропозначень у козацькому фольклорі була досить розвиненою – 8 номінацій кольору (на основі проаналізованих текстів). Деякі відтінки семантики, засвідчені козацькими піснями, можна і сьогодні виокремити у тлумаченнях назв кольорів. Вже на той час (початок ХV століття), починає формуватися опозиція позитивне/негативне значення назв кольору.
Розглянемо далі детальніше семантичні потенції кольоропозначень.
1. Назва чорного кольору постає у двох відтінках значень, які протиставляються позитивним та негативним забарвленням: ʽкраса, молодістьʼ, що позиціонує у поєднанні з лексемами кучері, волосся, брови:
Доведеться, мамо,
В степу ночувати,
Чорненькими кучерями
Степи устеляти.
(«Ой по горах сніг лежить»)
та відповідна негативна семантика ʽсмерть, скорбота, небезпекаʼ, що є ознакою ворона, лісу, хмари, хустини:
В тім полі, мати, чорний ворон кряче,
Ой той мені голову оплаче!
(«Нещаслива годинонька була»)
Чорна хмара наступила,
Щось у хмарі гуде, –
Ось слухайте, милі браття,
Щось із нами буде!
(«Чорна хмара наступила»).
Характерним для назви чорного, що відображає негативну семантику, є позиція у піснях-звертаннях: козаки, ніби намагалися передати іншим загрозливу ознаку цього кольору:
Гонять, мамко на сторожу,
Під чорний ліс на могилу;
Видиться, моя мамко,
Що, либонь, я там загину!
(«Гонять, мамко, на сторожу»).
2. Білий характеризує ознаки, які зводяться до двох значень: ʽмолодістьʼ:
Ворон прилітає, в вічі заглядає,
Біле тіло обʼїдає, кістки покидає.
(«Ой сів козак їсти»);
та ʽчистота, якістьʼ:
Ой да як будеш рушники давати,
То давай мені знати;
Гей, пиши листи на білій бумазі,
Гей, давай до мене листи слати.
(«Ой да пішов би я»).
Цікавим з семантичної точки зору є наступний приклад:
Піду я до хати білу постіль слати –
Постіль біла, стіна німа, ні з ким говорити,
Постіль біленька, стіна німенька, –
Пожалься, Боже, що я молоденька!
(«Ой сама я пшениченьку жала»).
Наведений приклад демонструє розуміння козаками дівочої долі посередництво білого: дівчина молода, незаймана, самотня – саме ці конотації через значення вміщує колоратив у зазначеній пісні.
3. Сірий у більшості випадків передає реальну ознаку за кольором, але позиціонує у більш архаїчному оформленні сивий, сизий:
Скажи мені сива зозулько,
Куди ся дороженька впала?
(«Не жаль мені на сотника»);
Та літає орел, та літає сизий
По високій високості.
(«Ой Січ-мати»)
Досить поширеною у козацькому фольклорі є похідна від назви сірого лексема сірома, що цілком увібрала в себе семантику первинної колороназви ʽбідняк; козацька біднота на Запорізькій Січіʼ[3, с. 231]:
Чи на біду, чи на горе сірома вродився,
Що в чистім полі край дороги з ляхами зустрівся.
(«Чи на біду, чи на горе»).
4. Номінація на позначення червоного кольору у сукупності з означуваною лексемою набуває символічного значення, з яким і закріпилася в українській культурній традиції: червона калина ʽпролита козацька кровʼ, оскільки в козацьких піснях вона зʼявляється поряд з могилами:
В чистім полі висока могила,
А на могилі – червона калина.
(«Не жаль мені на сотника»);
червоний мак ʽспритний козакʼ, що можливо спричинене саме властивостями рослини, адже загальновідомо, що мак важко викорчувати з місця, на якому він ріс, а отже, звідси і аналогія:
То ж не маки червоненькі –
То козаки молоденькі
Битим шляхом у Крим ідуть
(«Ой по горах сніги лежать»);
червона китайка ʽсимвол честі та пошани до герояʼ, адже нею покривали обличчя загиблого козака:
Щоб наша червона китайка пилом не припала,
А щоб наша слава козацька марно не пропала!
(«Розлилися круті бережечки»).
5. Колороназва зелений у козацькому фольклорі позиціонує виключно з позитивним значенням, котре підсилює семантику означуваної лексеми. Здебільшого колоратив поєднується з назвами дерев та трав, котрі підкреслюють козацьку мужність та міць, а іноді й беззахисність:
Не хилися, явороньку,
Ще ти зелененький;
Не журися, козаченьку,
Ще ж ти молоденький.
(«Стоїть явір над водою»);
6. Із усіх назв кольору лише негативних конотацій зазнає назва жовтої барви, набуваючи значення ʽознака мертвого тілаʼ:
Нактив очі муравою,
Жовте тіло – рактиою,
Білі руки – хустиною.
(«Ой у полі сніжок порошить»);
7. У кольоропозначенні синій спостерігаємо традиційні значеннєві форми. Номінація передає ознаки, що є результатом сенсорного сприйняття, але втілене в епітет ній формі: синє море, синя хмара:
Ой чи то ж твій кінь, що по степу ходить,
Що по степу ходить, траву виїдає,
Із синього моря воду випиває?
(«Як послав мене пан»);
8. Одиничний випадок зафіксовано вживання лексеми коричневий, котра має значення ʽзрадаʼ:
Ой і зрада, карі очі, зрада:
Чом в тебе, милий,
Не вся щира правда?
(«Ой і зрада, карі очі, зрада»).
Відповідне значення можна пояснити тим, що загалом для фольклору загальноприйнятим є сполучення карі очі зі значенням ʽкраса; магіяʼ [2, с. 121], але стосовно дівочої зовнішності. А, отже, українське козацтво вважало, що поряд з містичною красою завжди знаходиться зрада, що і демонструє відповідне сполучення та фіксує український фольклор.
Отже, колоративна система козацьких пісень є поширеною: можемо виділити повністю сформовану групу ахроматичних колоративів (чорний, білий, сірий), а також пʼять хроматичних (червоний, зелений, жовтий, синій, коричневий). Кожна назва кольору не передає значення самостійно, а у сукупності з назвою означуваного предмета, диференціюючи позитивну та негативну семантику (чорний ворон, біле тіло, сірий кінь, червона кров, зелений гай, жовті кістки, синє море, коричневі очі тощо). Кольоропозначення в козацьких піснях репрезентують цілісну картину світу та життя козацької спільноти так, як бачили це козаки. Символічна семантика назв кольору при тому передає духовний досвід, накопичений етносом.
ЛІТЕРАТУРА
1. Башарина А. К. Семантика цветообозначений в фольклорных текстах: Опыт сопоставительного анализа на материале якутских олонхо и русских былин: автореф. дис на соискание научн. степени канд. филолог. наук: спец. 10.02.20 / А. К. Башарина. – М., 2000. – 19 с.
2. Раденкович Л. Символика цвета в славянских заговорах / Славянский и балканский фольклор. Реконструкция древней славянской культуры: источники и методы / Л. Раденкович. – М. : Наука, 1989. – С. 119-122.
3. Словник української мови: в 11 томах. – Том 9, 1978. – С. 231.
4. Українські народні пісні. Пісні суспільно-побутові / Упоряд. О. М. Хмілевська. – К. : Музична Україна, 1967. – 735 с.
|
| |
| |
