| Marina | Data: Sobota, 28.06.2014, 20:39 | Wiadomość # 1 |
|
Grupa: Администратор
Wiadomośc: 127
Plusiki: 1
Status: offline
| Будєєва Т.Б.
ТОПОНІМИ В ХУДОЖНЬОМУ ПРОСТОРІ ДМИТРА ПАВЛИЧКА
Вивчення географічної назви в літературному творі – тема порівняно нова. Чимала цікавість для дослідника криється в галузі літературної топоніміки, оскільки в будь-яких творах завжди неповторним виявляється і сам склад географічних назв, і їхнє співвідношення з реальною картою описуваного простору. У звичайному вжитку основною функцією топоніма є ідентифікація, хоча нерідко з топонімом пов’язані різноманітні асоціації, у тому числі емоційні, естетичні, оцінювальні та символічні, що дозволяють йому виконувати характеризуючу (предикативну) функцію.
Проблема функціонування географічної назви у художніх творах порушувалася давно, починаючи з періоду початкового виокремлення літературної ономастики як окремого напрямку ономастичних досліджень. Учені-ономатологи досліджують питання доцільності введення географічних назв до мовленнєвої палітри художніх текстів, умови перетворення топонімів на дієвий поетичний прийом у відображенні національної мовно-художньої картини світу, вплив онімної лексики на особливості авторського стилю. Ю.О. Карпенко наголошував на тому, що функції географічних назв у художній літературі досить різноманітні і зовсім не зводяться до вказівки місця дії [1, c. 4]. У цілому всі дослідження літературної топоніміки доходять висновку, що звернення до аналізу топонімів у мовній тканині поетичного тексту має велике значення для осягнення особливостей словотворчості і слововжитку кожного конкретного автора, особливостей його поетичного стилю, розуміння ідейно-художнього замислу творів, принципів поета, його світогляду.
Актуальність роботи обумовлюється тим, що топоніміка наразі бурхливо розвивається. Вагомий внесок у розвиток цього напрямку зроблено такими вченими, як Ю.О. Карпенко, В.М. Калінкін, О. Стрижак, О. Белей, П. Чучка та інші. На сьогодні досліджено ономастичний простір у поетичних творах різних авторів. Ономастика в творчості Д. Павличка лише фрагментарно описана в дисертаційному дослідженні І.В. Хлистун та в працях В.М. Калінкіна. Повний поетонімологічний аналіз ономастичного, зокрема топонімічного пласта лексики, в творах Д. Павличка не проводився. Тому вивчення ролі топонімічної лексики в поетичному доробку Д. Павличка є актуальним і своєчасним.
Отже, мета роботи полягає в дослідженні реалізації топонімів на прикладі поезій Д. Павличка.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
- дати загальну характеристику топонімів;
- розглянути класифікації топонімів;
- простежити вживання топонімів у поезіях Д. Павличка.
Об’єктом роботи є дослідження поетичної творчості Д. Павличка, предметом – визначення особливостей вживання топонімів у поезіях Д. Павличка.
Матеріалом дослідження стали безпосередньо поетичні твори Д. Павличка, які вирізняються громадянською й морально-етичною глибиною, несуть у собі національні й гуманістичні ідеї, вчать сприймати світ у різнобарвній палітрі крізь призму високої духовності; теоретичні та критичні статті дослідників творчості поета.
Проаналізувавши фактичний матеріал, ми можемо констатувати, що топонімікон поетичних творів Д. Павличка досить різноманітний і неоднорідний. Основу топонімікону поетичних творів Д. Павличка складають географічні назви, наділені національною культурною семантикою: Україна (Вкраїна), Київ, Дніпро. Значення топонімів у текстах Д. Павличка значно ширше за просторове поняття.
Результати проведеної роботи над теоретичним колом питань поняття про топоніми та їх класифікації можна викласти у наступних висновках:
1. Топонім – власна назва будь-якого географічного об’єкта. Розділ ономастики, що вивчає походження, значення та функціонування топонімів, називається топонімікою [8, c. 715].
2. Топоніми представляють клас власних імен, і з-поміж усього їх різноманіття виділяються своєю найвищою здатністю до індивідуалізації, що полягає у словесному виділенні певного об’єкта.
Розглянувши класифікації топонімів, ми дійшли висновку, що нині в ономастиці відома низка типологій топонімів:
- за структурою: прості та складні (за морфологічними ознаками);
- за назвою об’єкта: мікротопоніми, гідроніми, ойконіми, омоніми;
- за номінацією: первинні та вторинні.
Проаналізувавши фактичний матеріал, ми можемо констатувати, що топонімікон поетичних творів Д. Павличка досить різноманітний і неоднорідний. Основу топонімікону поетичних творів Д. Павличка складають географічні назви, наділені національною культурною семантикою: Україна (Вкраїна), Київ, Дніпро. Значення топонімів у текстах Д. Павличка значно ширше за просторове поняття. Нами було досліджено 113 одиниць матеріалу.
За основу взято семантичну класифікацію укладачів Енциклопедії «Українська мова»; у ній представлені 4 групи топонімів. Виходячи з результатів дослідження виділяємо:
1. Ойконіми – вид топоніма, власна назва будь-якого поселення (міста, селища, села, висілка, хутора) (68 одиниць). Астіоніми (назви поселень міського типу) є найчисельнішими не лише у цій групі, на відміну від комонімів (назви поселень сільського типу), але й у всьому доробку поета, і становить не тільки українські (Київ, Львів), але й запозичені топоніми (Кабула, Монреаль, Торонто).
Ще золотий собор у Києві стоїть,
Як небо, здвигнутий понад печаль і тління. [«Що зв’язане віками»];
В селі Лозівці це було… [«На відкритті памятника Т.Г. Шевченкові в селі Лозівці»];
2. Гідроніми – вид топоніма, власна назва будь-якої водойми (як природної, так і штучної) океану, моря, річки, струмка, ставка, затоки, лиману, болота тощо (30 одиниць). Найбільшу кількість складають потамоніми (назви річок), присутні одиничні приклади океанонімів (назви океанів) та пелагонімів (назви морів), а лімноніми (назви озер) та гелоніми (назви боліт) взагалі відсутні у поетичному доробку автора. Можна помітити часте вживання топонімів Дунай, Дніпро, Дністер як символічні.
Ріками і ручаями Чілі
Кров стікає в Тихий океан. [«До робітників Чілі»];
А там – блакитніє Карібське море,
Дивлюсь і чую, ніби я скрилатів: [«В дорозі на Міна дель Фріо»].
Війнув зі Сходу легіт волі,
Брати прийшли з-поза Збруча. [«Я син простого лісоруба»];
3. Ороніми – вид топоніма, власна назва будь-якого об’єкта земної поверхні – позитивні (гора, гірський хребет, горб) чи негативного (долина, котлован) (14 одиниць).
Та й заграю про мої Карпати,
Ніби серцем трохи відпочину. [«Моя сопілка»];
4. Мікротопоніми – вид топоніма, власна назва невеликого географічного об’єкта та частини макрооб’єктів (лісків, урочиш, полів, сінокосів, стежок, пасовищ). Цей різновид топонімів представлений у Д. Павличка одиничним прикладом:
Ще не забули ми і не забудем плач,
Почутий уночі із Бабиного яру. [«Що зв’язане віками»].
Отже, топонімікон Д. Павличка найперше становлять назви поселень,тобто ойконіми.
Взагалі використання різних топонімів можна пояснити особливостями індивідуальної творчої манери поета, його прагненням якнайточніше передати образ.
Література
1. Карпенко Ю.О. Топонімічна система і системність топонімії / Ю.О. Карпенко // Повідомлення Української ономастичної комісії. – К.: Наук.думка, 1967. – Вип. 2. – С. 3-12.
2. Карпенко Ю. Топоніміка і її місце в лексичному складі мови: Лекція / Ю. Карпенко – Видавництво Чернівецького державного університету, 1962 . – 23 с.
3. Михальчук Н.О., Ковальчук Т.Г. Структурно-словотворчі особливості топонімів / Н.О. Михальчук, Т.Г. Ковальчук // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. – Вип. 6. – 2009. - С. 375-378.
4. Можарова Т.М. Морфологічнйи потенціал топонімічних одиниць у поетичних творах І.Драча та Д.Павличка / Т.М. Можарова // Вісник. — Кременчук, 2007. - С. 107-110.
5. Мороз О.А. Топоніми в українській мові: когнітивний, прагматичний, конотативний аспекти / О.А. Мороз. - Вісник Маріупольського державного університету. – Серія: Філологія, 2011. – Вип. 5. – С. 45-50.
6. Павличко Д.В. Твори: В 2 т. – К.: Дніпро, 1989 – Т. 1: Поезії / Авт. передм. В.П. Моренець. – 501 с.
7. Павличко Д. В. Твори: В 2 т. – К.: Дніпро, 1989. – Т. 2: Поезії. – 542 с.
8. Українська мова. Енциклопедія / Редкол.: В.М. Русанівський, О.О. Тараненко та ін. – К.: «Українська енциклопедія» імені М.П. Бажана, 2007. – 854 с.
|
| |
| |
